Письменники не мають грошей. Але магічним чином живуть в красивих апартаментах і купують квіти коханцям. Письменники голодні. Але мають кошти на каву і вино (кагор теж підійде). Письменники не видаються. Але чомусь вони — відомі. Словом, щоб бути письменником, треба дружити з Дияволом. Або знати, як обійти капіталістичну систему, заробити гроші мистецтвом і стати відомим. Даємо поради, з яким Чортом укладати угоду, і як писати, щоб продаватися.
Стати адвокатом
І ні, це не жарт про “успішного адвоката”. Багато класиків світової літератури мали правову освіту та займалися юриспруденцією. Це давало стабільні прибутки і привід лаятися.
Система така: 1) вступаєте на факультет юриспруденції, 2) ненавидите життя, 3) вдень працюєте в конторі, 4) вночі пишете тексти і не висипаєтеся, 5) повторюєте цикл, поки не помрете, 6) стаєте відомими посмертно. Успіх і проблеми зі здоров’ям – гарантовані.
Так працював німецький романтик Ернст Гофман (поки не помер у 46 років). Власне, тому в більшості його творів дія трапляється вночі — “Лускунчик”, “Пригоди в новорічну ніч”, “Нічні оповідання”, “Піщана людина”. Такий часопростір дозволяв письменнику розвивати теми потойбіччя, магії і роздивлятися власні страхи. Попри те, що творчість Гофмана — предтеча горорів, вона казкова: все завжди закінчується добре. Проте не для самого письменника: зранку він прокидався блідий і з синцями під очима. То була доба романтизму, тому друзі Гофмана думали, що він — вампір (на початку ХІХ століття це було модним). Вони ніколи не бачили, щоб той спав або їв часник.
За такою системою працював і Франц Кафка. Якщо Гофман сприймав письменництво, як розраду після важкого дня в конторі, спосіб помріяти про безтямне кохання і розумну дружину (ні першого, ні другого не мав), то у текстах Кафки світ юриспруденції постійно присутній. Проте герої намагаються (як і сам автор) відійти від правової діяльности. Грегор Замза (“Перевтілення”), Йозеф К. (“Процес”), К. (“Замок”) — молоді адвокати, які раптово покидають свою справу: хто перетворившись на комаху, хто ставши обвинуваченим. Втім, думки про юридичну контору постійно з’являються і стають параноїдальними. Кафка часто не спав уночі, щоб писати, а зранку блідим повертався в контору. Проте він їв часник, тому ніхто не боявся, що Франц – вампір.
Письменник, який займається юриспруденцією, нагадує перевертня або принцесу Фіону: вдень — успішний адвокат, уночі — митець.
Мінуси: нещасливе життя, рання смерть.
Плюси: посмертна популярність.
Служити дамі серця
У Середньовіччі, щоб стати відомим, багато не треба. Можна було писати будь-яку вульгарщину і присвячувати це вельможним дамам й одночасно повіям. Тільки умова така, що треба періодично вставляти “Аве Марія!” і просити Бога, щоб інквізиція вас не обезглавила. Середньовіччя — не тільки про релігію, а й про пристрасне кохання і секс. Тоді було три види поетів: релігійні, любовні і гульвіси. Перші оспівували Бога (очевидно). Другі — трубадури — це переважно бідні лицарі, які складали любовні пісні придворним дамам. Вони отримували хустинку дівчини і потім її перепродували. Або ж чоловіки вельможних дам наймали поетів, щоб ті оспівали красу їхньої дружини, бо самі вже були імпотентами. Є багато віршів трубадурів, які, крім платонічного кохання, розповідають про те, як лицар вилізає з вікна дами зранку (очевидно, вони не ребуси розгадували). Так заробляли трубадури: перепродували хустинки або оспівували придворних дам, щоб мати грошову і тілесну втіху.
Третій тип середньовічних поетів — ваганти. Це монахи і священники, що й не дуже вірували. Вони покидали обителі релігії і пускалися в розпусту. Оскільки ваганти були письменними і знали латиною Вергілія та Овідія, то скадали схожі вірші і співали їх на площах (прототип сучасних вуличних музикантів). Крім того, ваганти багато писали про “смерть Бога”, випреджаючи Ніцше, про щастя поза релігією і буденні речі. Їх замовляли на сільські весілля та народні нерелігійні свята, такі як масниця, геловін, жнива тощо. Ваганти добре заробляли на власних віршах, але їх часто ловила інквізиція.
Те, що у Середньовіччі всі — бідні, бо королі збирали велику данину — переважно міт, вигаданий марксистською ідеологією. Насправді, люди часто робили “вечірки” і платили гроші за мистецтво трубадурам і вагантам (що й радимо робити вам).
Мінуси: чоловік, який помітить, що ви спите з його дружиною, вас вб’є; інквізиція завжди на сторожі.
Плюси: розгульне і втішне життя, багато грошей.
Писати на замовлення
У ХІХ столітті людські душі здешевіли, а купувати їх було вигідно. З’явилося багато письменників, які за гроші писали на замовлення. Насправді, така схема заробітку літературою працювала завжди, але тільки в ХІХ столітті її визнали офіційною. Замовниками були заможні міщани, які хотіли здобути статус дворян. Вони платили письменникам, щоб ті створили анонімний роман про історію аристократичного коріння сім’ї і цим довели високий статус родини. Також замовниками були дворяни, які не мали таланту, але хотіли прославитись. Ці романи не мали ніякої літературної цінности, але добре продавалися; у них йшлося переважно про любовні походеньки графинь і старих баронес. Читати такі романи було так само модно, як зараз слухати Біллі Айліш.
Із написання романів на замовлення почав літературну кар’єру Бальзак. Вивчившись на адвоката (див. пункт 1), і написавши кілька невдалих текстів, юнак вважав себе великим цабе літератури. Проте ніхто не друкував його романи, бо Бальзак був бідним, нахабним і претензійним. Він не хотів займатися юриспруденцією, а тільки писати (наївний). Тому довелося на замовлення одного графа створити трагічний роман про його тітку в романтичному стилі. Твір продавався. Друзі графа пронюхали, у чому справа, і собі замовли Бальзака (не його самого, а його творчі здібності). Врешті, невдовзі він описав цю ситуацію в романі “Шагренева шкіра”. Так письменник відточив навички і назбирав статок, щоб почати незалежну кар’єру.
Традиція написання тексту на замовлення існує й сьогодні. Деякі літературознавці навіть вважають, що вона тільки укріпилася в суспільстві. Причиною тому — сучасна культура досягнення. Мільярдери, які говорять на TED про те, як вони зазнали успіху, блогери з кількома мільйонами підписників та інстаграм-інфлюенсери — всі вони зараз видають книги самодопомоги, порадники та історії успіху. Чи вони пишуть їх самостійно? Не смішіть мої копита, як казав один розумний кінь. Проте, саме ця література наразі найбільше продається. Може, така форма письменства — одна з причин, чому книжковий ринок досі живий.
Писати на замовлення — прибуткова справа всіх часів, бо замовник купує ваш час і талант (курс цієї валюти нині високий). Це хороший спосіб спробувати себе в ролі письменника і вирішити, чи ставати “Бальзаком”.
Мінуси: відсутність відомости.
Плюси: хороша заробітна плата.
Писати! Писати! Писати!
Англійський письменник середини XVIIІ століття Генрі Філдінг, крім того, що створив теорію сучасного роману, був ще першою людиною в Європі, яка заробляла на життя повноцінно літературою. Він здобув філологічну освіту, тому займався перекладом наукових і художніх праць. А також писав статті в усі журнали — медичні, правові, хроніки і жовту пресу. Філдінг видав десяток романів, які непогано продавалися та кілька збірників жіночих п’єс (на той час в Англії було популярним видавати збірники п’єс для читання, а прошарок суспільства, який найбільше купував книги — жінки середнього класу, тому існував цілий специфічний жанр).
День письменника починався за столом перед паперам й закінчувався там само. Зате Філдінг міг собі дозволити прислугу і теплу квартиру. До цієї “революції”, щоб писати, треба було або бути аристократом, або адвокатом (див. пункти 1 і 3). Після Філдінга з’явилася традиція заробляти на життя повністю літературою. Зі щоденників письменників, які саме так робили, видно, що цей спосіб приносить найбільше щастя.
Мінуси: багато писати, шантажувати видавців, щоб платили більше за умовлене.
Плюси: задоволення від роботи, великий доробок.
Бути письменником –— фінансово небезпечно. Доводиться постійно шукати заробіток: продавати власне мистецтво або самому продаватися. Проте, якщо ми вже знаємо про письменників, які саме так заробляли, то це є свідченням того, що вони робили щось правильно. Або були просто талановитими. Врешті, завжди є найкоротший шлях – бути генієм.