Кожен письменник проходить свій тернистий шлях до літератури: хтось від провінційних містечок, хтось від матерів, які прив’язують до ліжка і залишають так на весь день, а хтось від казкових замків, бідности й факультету архітектури. Найбільше в цьому списку, ймовірно, пощастило останньому “комусь”. І не дарма, адже то був Антуан Марі Жан-Батист Роже де Сент-Екзюпері, нащадок графського роду, видатний льотчик і письменник. Ми склали покрокову інструкцію від пілота-аристократа про те, як збайдужіти до статусів і вкласти всього себе в слово.
1. Втратьте кількох рідних і знайдіть аристократичних родичів, які готові допомогти.
Антуанів батько і мати були нащадками графських родів. Прізвище матері носив ще один із лицарів святого Грааля. Проте тато працював страховим інспектором, а сім’я нічим аристократичним не вирізнялася, окрім приставки “de”. І в цій атмосфері середньостатичности й виріс би Сент-Екз, якби в його чотирирічному віці батько не помер. Вважають, що через це Антуан прив’язався до мами, Марі де Сент-Екзюпері, і до зникнення безвісти писав їй зворушливі листи любови. Ця жінка захоплювалася образотворчим мистецтвом, була прекрасною художницею і шанувала релігійні традиції. На хвилі захоплення матір’ю Антуан нібито й зацікавився літературою, малюванням і поняттям духовности, яке фігурує в його творах.
ПІсля смерті чоловіка Марі, яка залишилася без гроша, довелося збирати пакунки п’ятьох дітей (у Антуана було три сестри: Сімона, Марі-Мадлен і Габріель, та брат Франсуа) і переїздити до бабусі в замок Ла Молль поблизу Середземного моря. Згодом сімейство змінило один замок на інший – Сен-Моріс, резиденцію двоюрідної бабусі малих Екзюпері.
Дитинство Антуана протікало в майже казково-середньовічній атмосфері: він жив у просторій кімнаті, грав у лицарські ігри та лазив по деревах у пошуках злиття з природою. Перемазаний болотом і смолою він, разом із сестрою Сімоною, сидів на гілках і писав вірші, поки та створювала казки. На полях зошитів із поезією засвідчував свою прогресивність і малював схеми моторів і аеропланів, намагався винайти велосипед, який літає. Об одинадцятій вечора, коли всі діти й дорослі спали, він виходив у вишуканій нічній сорочці в коридор, будив брата, сестер і матір і декламував їм сонним свої вірші.
Коли Антуану було п’ятнадцять, помер його сімнадцятирічний брат Франсуа. Це змусило майбутнього письменника засумніватися в існуванні Бога, відчути себе покинутим і самотнім, вийти за межі казковости дитинства і зробити крок у літературу. Бо, хоча юнак пише: “Варто тільки підрости, і милосердний бог залишить вас на розсуд долі” – вже в дорослому віці, образившись на духовність і вищість чи то навіть заперечивши їх, він знаходить Бога по-новому і пише про це в “Маленькому принці”, “Цитаделі” та “Воєнних записках”.
2. Любіть свою матір понад усе і зловживайте її неіснуючими фінансовими ресурсами без розуміння цього.
У дев’ять років Антуан разом із братом Франсуа вступає до єзуїтської школи, яку закінчив їхній батько. Це місце, де панувала сувора дисципліна, від дітей вимагали зосереджености, акуратности та сповідування моральних цінностей. Саме тому в братів за поведінку завжди були найнижчі бали. Хлопці постійно писали матері листи, просили її приїхати, а ще – забрати їх. Марі не змогла ігнорувати прохання своїх виплеканих дітей і перевела їх до престижного швейцарського коледжу Вілла Сен-Жан. Їй потрібно було витрачати захмарні суми на освіту синів, а вона, крім того, що знаходила кошти, усю Першу світову війну (яка тоді тривала) працювала сестрою милосердя.
Юнаки росли в атмосфері свободи, розкоші та майже всебічної дозволености. Вчителі в школі були не далекими й недоступними моральними абсолютами, а близькими друзями, які розмовляли з учнями й грали із ними в ігри. Діти могли кататися на лижах, плавати в басейні чи грати в теніс. Ніхто ні до чого не був змушений.
Із атмосфери свободи й дитинства Антуан потрапив до занадто відповідально-дорослого життя в Парижі. Він вступив до ліцею Сен-Луї, щоб підготуватися до вступу в “Еколь Наваль”, воєнно-морського училища. Тут він перебував серед світських кіл своєї далекої рідні та почувався матеріально біднішим, аніж вони. Проте Сент-Екз не думав про фінансові труднощі матері, а вона нічого синові не казала. Купувала йому дорогі костюми на замовлення, їздила в інші міста по саме ті шнурки для взуття і винаймала синові окрему кімнату, хоча жити в кількамісній зберегло би для її сім’ї кількасот франків щомісяця. До училища Антуан так і не вступив. Зате став студентом архітектурного відділу Академії мистецтв, жив серед богеми у Латинському кварталі 15 місяців, поки не вирішив записатися добровольцем до Стразьбурського авіаполку. Там, до речі, не припинив зловживати материною добротою і витрачав по кілька сотень франків на оренду окремого житла, хоча міг жити зі своїми однополчанами.
Багато митців схильні просити гроші в близьких, як от робив Моне. Замість того, щоб засуджувати їх, спробуємо знайти в цьому позитив. Їм потрібна свобода, вона надихає, спонукає знаходити свої межі та в них творити. Звідки би взялися такі красиві діалоги та поняття дитинства, якби Антуан не ріс у матеріальній безтурботности? Крім того, позбавлений потреби роздумувати про те, як дістати гроші, Антуан мав час шукати відповіді на вічні питання: існування Бога, любови та дружби. А ще невзаємно закохатися та знайти перший ґрунт для творчости. Втім, ми все одно можемо вважати його розбалуваною дитиною, яка нічого не тямила в труднощах дорослого життя. Дарма що згодом він став льотчиком авіакомпанії “Аеропосталь”, де заробляв стільки, що не знав, куди подіти гроші. Якось навіть перед візитом до друзів скупив увесь квітковий кіоск.
3. Любіть французьку мову, писати, але ненавидьте банальність, тому не творіть.
Ще з першої школи, в якій навчався Антуан, він мав успіхи у французькій мові. Особливо добре йому вдавалося писати твори. Одним із таких була казка про циліндр, де Сент-Екз розповідав про пригоди головного убора від майстерні до його кочування в руки африканського короля Бам-Бума. Матері Сент-Екз хвалився, що пише листи на вісім сторінок. Вчителі захоплювалися його вмінням складати слова, але юнаку це було байдуже.
Вже у вісімнадцять, під час підготовки до вступу в “Еколь Наваль”, Екзюпері не тільки писав, але й перекладав. Цезаря. Щоправда, робив він це, аби розібратися в конструкції римських машин. Літературою тут не пахло. Ба більше: саме французька мова й вміння писати тексти завадили вступові Екзюпері до воєнно-морського училища. Під час складання іспитів юнаки мали створити твір на тему вражень ельзасьця, який повернувся з війни в село, що знову стало французьким. Антуана так роздратувала відсутність свободи у цій суцільно патріотичній темі, що він здав порожній листок.
Втім, удома він писав казки й оповідання, але нікому їх не показував. Вважав, що “перш ніж писати, потрібно жити”. А ще: “Вчитись треба не писати, а бачити. Писати — це наслідок”. Тому всю свою юність Антуан творив у шухляду, а ту шухляду потім перетворив у видані тексти або ж спалив. Крім того, у світських колах він постійно сперечався щодо літератури зі своїми друзями. Його дратувало “шарлатанство у літературі”, себто графоманство. Крізь роки він викарбовував у собі дуже трепетне ставлення до слова. У результаті ми маємо лаконічні, поетичні та глибокі романи й повісті, де слова “хліб”, “вода”, “серце”, “троянда” і “любов” мають найповніші значення. Такому поєднанню лапідарности й сенсу міг би позаздрити сам Гемінґвей.
4. Знайдіть собі роботу до душі, де вас усе би пов’язувало з людьми і життям.
Антуан записався добровольцем до авіаційного полку. Потім став пілотом-поштарем. Познайомився із відчайдушними колегами Мермозом і Ґійоме, про яких писав у “Землі людей”, та директором авіаліній Дідьє Дора, який став головним героєм “Нічного польоту”. Пережив своє перше нещасне кохання і про це створив дебютний напівпілотний-напівземний роман “Південний поштар”. І ось так завершив свій шлях до літератури. Шлях у ній можете розглянути в матеріалі “Як читати “Планету людей” Антуана де Сент-Екзюпері”, поза нею – в “Інструкція від Екзюпері: як стати принцом на білому коні?”
