На відміну від Миколи Вінграновського, Антуан де Сент-Екзюпері завжди сідав у ті літаки. Щоправда, потім розбивав їх. Зате безмежно любив небо, піщані дюни, безлюдні землі, пустку й тишу. Він літав світом, розвозив пошту й накопичував безліч людських і нелюдських історій, які згодом записав у збірці нарисів “Планета людей”. Розповідаємо, як читати документально-автобіографічні історії Антуана, сповнені світла, відчуттів та любови до Сахари.
Про що?
Про пілота, який подолав смерть; маленьких дівчаток, які спілкувалися зі зміями та сержанта на службі в безлюдних землях, який очікує зустрічі. “Планета людей” – це історія Антуана де Сент-Екзюпері про життя, товаришів, пустелі, небо й досвід, який письменник здобув під час роботи в поштовій компанії “Аеропосталь”. Він ходив пісками, де ніколи не було людської ноги, бачив сонце в криницях, зустрічав друга, якого давно вважав мертвим, думав про те, чи зможе колись бути щасливим і все це записував.
У “Планеті людей” Антуан розповів про пригоди, що сталися з ним на його колегами. Пілот Анрі Ґійоме, наприклад, розбився в Андах і зник на кілька діб. Його відмовлялися шукати навіть чилійські контрабандисти, бо “взимку Анди людину живцем не випустять”. Але Ґійоме вижив та повернувся. Ця історія про людський дух та силу настільки вразила Екзюпері, що він присвятив Анрі збірку. А в ній розповів, як вивчав мапу Іспанії з намальованим вівчарем, катав на літаку вождя маврів та потрапив у пастку пустелі зі своїм механіком, невеликою кількістю кави, вина, гроном винограду й однією помаранчею. Радимо читати, щоб подивитися на світ крізь очі французького митця й навчитися бачити сонце в криницях.
Хто автор?
Антуан де Сент-Екзюпері – французький письменник, пілот, граф, самітник та людина, яку мали б зарізати на багряних простирадлах. Він походив з давнього лицарського роду, ріс у сімейному маєтку, слухав, як матір читала Біблію вголос і сповнювався любов’ю до літератури. Хлопчику з дитинства подобалося винаходити: у 6 він намагався сконструювати велосипед, що літає. Втім, експеримент закінчився вибухом, розсіченою бровою Антуанового брата і маминою забороною надалі займатися винаходами. У цьому віці Екзюпері почав писати вірші, сам розмальовував сторінки в збірках різноманітними орнаментами, але про кар’єру письменника не задумувався. Він хотів стати архітектором, тому вступив до Академії високих мистецтв, а незабаром став вільним слухачем у Національній вищій школі мистецтв.
Ще в дитинстві він познайомився із літаками. Якось на авіаційному полі Амбер’є-ан-Бюже, коли юнакові було 12, відомий французький льотчик Габріель Вроблевскі взяв Екзюпері з собою в кабіну. Тоді Антуан вперше піднявся в небо і зрозумів, що спускатися більше не хоче. Тому 1921 року, коли хлопця призвали до армії, він записався в авіаційні війська. Антуан літав по Марокко, де отримав права воєнного пілота. Після авіакатастрофи 1923 року Екзюпері деякий час жив у Парижі й займався літературою, але незабаром повернувся до улюбленої справи в ролі пілота поштової компанії “Аеропосталь”. Про цей період життя Антуан писав у своєму першому романі “Південний поштар” 1929 року, а в 1938 – у збірці написав “Планета людей”.
Так Екзюпері продовжував писати, літати й писати про те, як літає. Закохувати читачів у Сахару, що лежить “зачарована старою пряхою”, і в параґвайських близнючок, які нагадували письменнику його сестер. Він дозволив побути пілотом у кабіні літака, що падає; зрозуміти радість людини, для якої джерело серед пісків стало релігією та дізнатися, чому любов до пустелі не відкривається “коханцям-одноденцям”. І все це – не виходячи з дому.
31 липня 1944 року, під час Другої світової війни, Екзюпері відправився у політ для розвідки й не повернувся. Антуан загинув у морі. Його браслет із іменем дружини знайшов рибалка.
Як з’явилася книга?
Більшість подій із “Планети людей” Екзюпері записував “для себе”. Але після авіакатастрофи в Ґватемалі, коли механік письменника загинув, а сам Антуан потрапив із численними травмами до шпиталю, він вирішив систематизувати їх у збірку нарисів. Цьому сприяв його товариш і літературний наставник письменник Жан Прево, який колись був першим, хто опублікував творчість Екзюпері в журналі (це було оповідання “Авіатор”).
1938 року “Планету людей” видали в США під назвою “Вітер, пісок і зірки”, а в 1939 – у Франції. Книжки скуповували, як гарячі пиріжки. Російська поетка Марина Цвєтаєва у своєму щоденнику за 12 червня згадувала: “Останнє, що зробила – купила “Terre des hommes” (дивом! Сама побачила, попри те, що продавчиня сказала, що немає!)”. Антуанові типографія, що друкувала екземпляри, подарувала особливе видання, зроблене на авіаційному папері.
“Планета людей” – це шанс втекти з кімнати гуртожитку, задушливого тролейбуса чи гомінливого кафе та опинитися посеред Сахари, чилійських гір та занедбаного затишного будинку в Парагваї. А ще – навчитися озиратися, відчувати й помічати. Бо, як казав Екзюпері, “ми – мешканці однієї Землі, пасажири одного корабля”. То як, гайда до літаків?