Після модернізму був постмодернізм, а після структуралізму був постструктуралізм. Звинувачувати попередників у недотриманні їхніх власних поглядів – дієвий спосіб створення нового. Так колишній структуралізм став постструктуралізмом, коли виявилося, що попередні ідеї вже не актуальні. З’ясовуємо, як відрізнити ці два ізми і не заплутатися в приголосних при написанні слова постструктуралізм.
Структуралізм почався з лінгвістики і прямував до філософії, узагальнень. Постструктуралізм народився з філософії і перервіс у гру інтерпретацій з увагою до деталей. Словом, літературознавцям набрид затятий академізм і вони почали бавитися. Як течія, постструктуралізм виник у Франції наприкінці 1960-х років і розвивався Роланом Бартом (екс-структуралістом) та Жаком Деррідою (алжирським євреєм, якого булили не тільки у школі)
Так казав Дерріда
Усе, що ви читаєте – текст. Усе, що ви говорите – також текст. Слова супроводжують людину всюди, а тому вона постійно створює тексти – подумки, вголос, письмово. Навіть почуття, які, на перший погляд, ніяк не можна виразити словами, уже стають текстом, якщо ви їх називаєте такими, що не піддаються висловленню. Тобто, невиражене стає вираженим, коли йому дають таку назву. Або як це сформулював Дерріда – “Нічого не існує поза текстом”. От тільки часто слова багатозначні, а отже і тексти – такі самі.
Що роблять постструктуралісти?
Деконструюють текс. Аналізуючи художню літературу, постструктуралісти розкладають її на “атоми” і шукають непроговорені сенси. Деконструкція – це прочитання підсвідомого виміру тексту, всіх тих речей, про які автор говорить непрямо або про які й взагалі не говорить. Такий метод прагне показати, що будь-який текст – не цілісний, а фрагментарний, як і свідомість людини. Постструктураліст шукає лакуни, розлами, тріщини та інші порушення уявної цілісности.
Так казав Барт (не Сімпсон)
Смерть автору! Постструктуралістам не важливо, який сенс письменники вкладають у свої твори. Адже текс – це безмежність, яка відкрита для будь-яких інтерпретацій. В есеї “Смерть автора” Ролан Барт говорить, що текст не визначений задумом чи контекстом наперед. Він радше за своєю природою вільний від усіх подібних обмежень. Тому автор помирає – його думка про власний твій не важлива. Натомість із цією смертю народжується читач.
Що роблять постструктуралісти?
Інтерпретують усе так, як їм заманеться. Часто вони концентруються на одному епізоді й аналізують його настільки інтенсивно, що дотримуватися «однозначного» прочитання стає неможливо — епізод вибухає “різноманітністю значень”.
Постструктуралізм – це гра інтерпретацій. Весела й сумбурна забавка начитаних людей. Якщо ви раптом знайшли у себе постструктуралістські симптоми, то пишіть нам на скриньку pustoproject@gmail.com і діліться інтерпретаціями.