Ким стане хлопчик, якому в дитинстві наливали пунш? Чи є майбутнє в чоловіка, який ніколи не буває тверезим? Чому відомий письменник танцює голяка? Алкоголь, безумовно, на всіх діє по-різному: когось доводить до божевілля, когось робить щасливим, а когось – надихає на створення геніальної літератури. Розказуємо про улюблені алкогольні напої відомих американських письменників.
Чарльз Буковскі
Буковскі пив більше, ніж потрібно; мав коханок більше, ніж вважається пристойним; працював не там, де працювати престижно; жив не так, як прийнято в суспільстві і ніколи не писав про те, що приємно читати. Словом, був генієм. Сартр вважав його найкращим поетом тогочасної Америки, його прозою зачитувались у Франції, Німеччині та Італії, а за життя він випустив шість романів, 16 прозових і понад 30 поетичних збірок.
Ми не змогли з’ясувати, що Чарльз робив частіше: пив, кохався чи бився. Проте постійне пияцтво впливало на стиль і зміст його творчості. Вживати Буковскі почав ще за часів Великої Депресії, коли йому було 13 – відкрито та безсоромно. Він пив, коли писав, коли не писав, коли виступав на радіо, пив навіть в прямому ефірі телебачення. Чарльз Буковскі найкращий приклад поганої людини та геніяльного поета водночас.
Улюблений напій: будь-який, аби алкогольний
Віршував: “in the cupboard sits my bottlelike a dwarf waiting to scratch out my prayers.I drink and cough like some idiot at a symphony,sunlight and maddened birds are everywhere,the phone rings gamboling its soundagainst the odds of the crooked sea;I drink deeply and evenly now,I drink to paradiseand deathand the lie of love.” “Soirée”
Ернест Гемінґвей
Говорити про Гемінґвея і оминути алкоголь – неможливо. Принаймні, нам не вдалося – ні на лекції, ні в численних матеріалах. Адже, якщо правою рукою письменника була друкарська машинка, то лівою – склянка з алкоголем. У юності він любив вино, в молодості – віскі, а в зрілому віці – мартіні (міфи про Криваву Мері та інші алкогольні напої, пов’язані з Гемом, розвінчуємо в матеріалі “5 слів про Ернеста Гемінґвея”). Через це потерпав від депресії, параної, гіпертонії, діабету. Ернест часто писав у барах і часом влаштовував там “перфоманси”. Якось, наприклад, прийшов у нью-йоркський бар Costello’s і добряче напився. А тоді побачив Джона О’Гару (американського письменника, автора роману “Побачення в Самарі”) з тростиною. Ернестові ця палиця здалася безглуздою надмірністю, і він почав знущатися з чоловіка. Той спробував переконати Гема, що це найкраща і найміцніша тростина, яку можна знайти в Нью-Йорку. Ернест побився об заклад на $50, ніби зламає її голими руками. Тоді одним рухом розбив палицю на дві частини об власну голову. Її рештки ще довго висіли на стіні бару на пам’ять.
Улюблений напій: Мартіні
Запевняв: «Чоловік не існує, поки він не п’яний».
Вільям Фолкнер
Фолкнер почав пити задовго до того, як вперше сів за друкарську машинку. У дитинстві він спробував дідусевий пунш, який, вочевидь, був настільки смачний, що в письменника з’явилася пристрасть до алкогольних напоїв. Уже в 18 років його можна було “почесно” назвати алкоголіком. Під час написання сценарію до фільму “Шлях до слави” Вільям прийшов на обговорення тексту до режисера Говарда Гоукса із (вже напівпорожньою) пляшкою віскі. Коли Фолкнер відкорковував її, порізав палець і трохи віскі з кров’ю вилилося в пакет, який вінзбирався викинути. Проте письменник не був вередливим і, закінчивши пляшку, допив кілька пролитих крапель з пакета.
Алкоголь став причиною травм голови, поламаних ребер, захворювань внутрішніх органів і навіть провалів у пам’яті письменника. Втім, це не завадило йому залишити літературне надбання, яке користується популярністю і досі. Ба більше, воно було неординарне. Один з головних романів Вільяма «Шум і лють» написаний у стилі “південна готика”, хоча автор був представником модернізму.
Улюблений напій: М’ятний Джулеп (алкогольний коктейль на основі бурбона або іншого міцного спиртного напою, води, дробленого льоду і свіжої м’яти).
Зізнавався: «Я працюю здебільшого вночі. І завжди тримаю під рукою пляшку віскі, щоб всі ідеї, які я забув за день знову спливли в моїй голові».
Джек Керуак
Джек Керуак – п’яниця, хуліган, невизнаний за життя письменник, сьогодні вважається класиком американської літератури ХХ століття. Половину життя провів у дорозі, іншу – з матір’ю, котом і міцним алкоголем. Дорога Керуака почалася спортом і буддизмом, а закінчилася цирозом печінки і посмертною славою. Сюжети книжок він брав із життя. Нескладно здогадатись, що найбільше письменник любив подорожувати і заходити в придорожні бари, спілкуватися з незнайомими людьми та слухати джаз. Кажуть, у туалеті нью-йоркського бару White Horse Tavern навіть була виведена фраза «Керуак, йди додому», аби він в якийсь момент все ж припиняв пити і покидав це місце.
Улюблений напій: Текіла
Радив: «Не пий, щоб напитися. Пий, щоб насолодитися життям».
Френсіс Скотт Фітцджеральд
Комусь слава йде на користь і стає додатковим джерелом натхнення. А хтось – Фітцджеральд, якому аж ніяк не слід було ставати відомим. Цей представник втраченого покоління раптово здобув літературне визнання після “По цей бік раю” і розбагатів. Гроші – спокуса: Френсіс та його дружина Зельда почали “пропивати” життя. Вони так сильно п’яніли від джину, що роздягалися і танцювали голяка на світських вечірках. Згодом Зельда вирушила на тривале лікування в психіатричну лікарню (не через п’янство). Це стало великим ударом для Фіцджеральда: він почав пити ще більше. Наслідки спіткали письменника, коли йому виповнилося 44 роки і він помер від серцевого нападу.
Улюблений напій: Джин
Писав у листах: “У мене тепер з’явилася така звичка: годині об 11 я напиваюсь так, що перестаю володіти собою, з очей починають текти сльози, а може, і не сльози, а надлишки джину; я збираю навколо себе всіх, кому цікаво, і розповідаю, що ніхто в світі мене не любить і я теж нікого не люблю – і Зельду не люблю, і всіх цих людей. Якщо не п’ю, я зовсім самотній – намагаюся працювати або читаю детективи і сам собі доводжу, що людина в моєму стані, яка ще й, якщо потрібно, ніколи не вміла помовчати, нікому не може бути приємним співрозмовником”.
Ми, якщо відверто, ніколи не писали матеріал (відкорковуємо пляшку Піно Нуар) напідпитку, поняття не маємо (дістаємо келихи), як він впливає стиль чи якість написання, але (чокаємось), будьте певні – завжди робимо це з любов’ю.
Шевчук Ангеліна