“– Ви любите Америку? – запитав мене Фонтан.
– Це моя Батьківщина. І я люблю її, тому що це моя Батьківщина. Але годують в Америці не дуже. Колись годували добре, а тепер – ні.”
Е. Гемінґвей, “Вино Вайомінгу”
Якщо не знаєте, як пояснити, чому вам обов’язково слід виїхати за кордон, вчіться у Гемінґвея. 22-річний юнак з дитинства плекав відразу до спокійного життя в Оук-Парку, своєму рідному місті. Тому, одружившись з Гедлі Річардсон, влаштувався іноземним кореспондентом у “Торонто Стар Віклі”, зібрав невелику суму і поїхав до Парижа. Французька столиця 20-го століття була місцем зустрічі всього втраченого покоління. Ми дивимося на неї очима Ернеста Гемінґвея.
Ернест Гемінґвей та Гедлі Річардсон на своєму весіллі 3-го вересня 1921 року. Президентська бібліотека Музей Дж. Ф. Кеннеді
Ви прокидаєтеся вранці поруч із коханою жінкою, знаючи, що у сусідній кімнаті спить ваш син Бамбі. Збираєтеся і виходите з будинку, що на вулиці Нотр-Дам-де-Шан, 113. Вирушаєте до найближчого та найулюбленішого кафе “Клозері-де-Ліла”. Там тепло взимку і є чудова тераса. Замовляєте каву з молоком і пишете. Раніше, коли ви ще жили на вулиці Лемуана, у вас була окрема готельна кімната для роботи. Але пригодницьке щастя потребує жертв. Ви заощаджуєте кошти.
“Записники в синіх обкладинках, два олівці, стругачка, столики з мармуровими стільницями, свіжий дух ранку, щойно підметеної і протертої вогкою шваброю підлоги та ще трохи талану – от і все, що було потрібно”.
Кав’ярня “La Closerie des Lilas”
Якщо вам пощастило, ніхто не перервав ваш творчий процес і кінчик олівця тримався за папір так само міцно, як ви за свою історію, після годин вдалої роботи надходив час вирушати на прогулянку. Ви обов’язково повинні сказати дружині, що вас запросили на якийсь прийом, тому що вдома недостатньо їжі для всіх. Харчуватися насправді будете краєвидами Люксембурзького саду. Не дивно, що герої ваших оповідань того часу вирізняються гарним апетитом.
This slideshow requires JavaScript.
Коли ви подихали свіжим повітрям і, можливо, звернули голову декільком голубам, щоб сім’я мала чим повечеряти, неодмінно заходьте в Люксембурзький музей. Там розглядайте картини Моне, Мане та Сезанна.
“Якщо пополудні я сходив…до Люксембурзького саду, то міг погуляти там, а потім піти в Люксембурзький музей, де були прекрасні картини, здебільшого перенесені тепер до Лувру та галереї “Же-де-Пом”. Я був там мало не щодня заради імпресіоністів. Полотна Сезанна навели мене на думку, що тієї багатовимірності, якої я намагався надати своїм оповіданням, не досягнеш найбільш простими, нехай і справжніми, реченнями. Я багато чого навчився від нього, та навряд чи зміг би доладно пояснити кому-небудь, чого саме. До того ж, це була таємниця”.
Обов’язково радьте усім дивитися на картини голодним, адже саме так ви навчилися краще розуміти Сезанна.
“Я по-справжньому збагнув, як він писав свої пейзажі. І не раз замислювався над тим, чи не був і він голодний, коли малював; але потім подумав, що, коли і був, то, напевно, забував поїсти… Згодом я зміркував, що, мабуть, Сезанн відчував зовсім інший голод”.
Коли ви теж починаєте відчувати інший голод, прямуйте на вулицю Одеон, 12. Там вас чекатимуть Тургенєв, Чехов, Достоєвський і привітна Сильвія Біч, власниця книгарні та приватної бібліотеки “Шекспір і компанія”. Заберіть пошту, розгляньте новинки на полицях, поспілкуйтеся із давньою приятелькою. Вже через 20 років Ви будете звільняти Париж від фашистів і радісно гукатимете її ім’я, щоб вона нарешті вийшла зі сховку. А поки Ви можете познайомитися з Джеймсом Джойсом, побалакати з Езрою Паундом і вирушити далі.
Ернест Гемінґвей та Сильвія Біч (одразу поруч із письменником)
Якщо є настрій завести бесіду з літературною сестрою, заходьте на вулицю Флерюс, 27. Там вас чекатиме Ґертруда Стайн. Жінка, яка вигадала поняття “втрачене покоління” і помешкання якої світилося картинами Пікассо, Матісса та інших тогочасних художників. Не світилася тільки сама Ґертруда: їй подобалися лише люди, які хвалили її письменницькі здобутки, а ще її зовсім не влаштовувала дружина Гемінґвея. Вона вважала її занадто звичайною, а Гема занадто молодим для моногамії. Зрештою, коли починалася розмова про те, що їм слід витрачати гроші на картини, а не на одяг, Ернест хутко одягався та йшов до своєї теплої сім’ї: без картин і дорого вбрання.
Письменниця та подруга Гемінґвея Ґертруда Стайн
Разом ви вирушаєте на прогулянку узбережжям Сени. Там, де Сена розгалужується, лежить острів Сен-Луї з вузенькими вуличками й високими старовинними будинками. Туди можна перейти мостом або звернути ліворуч і йти набережною. Ви досхочу можете розглядати палітурки вишуканих французьких книг та картини, які вам не по кишені. Але тут добре думається, коли ви наодинці, і приємно проводити час разом з близькими. Перш ніж покинути свою сім’ю та піти вечеряти з іншими митцями, ви спускаєтеся сходами в невеличкий парк, де разом із сином спостерігаєте рибалок, які влаштувалися на косі та під великим мостом.
Ернест, Гедлі та Бамбі Гемінґвей. Колекція Е. Гемінґвея, Президентська бібліотека Музей Дж. Ф. Кеннеді
А далі все, як у “І сонце сходить”: вирушаєте у відомі місця: “Ротонду” та “Дю Дом”, трішки зловживаєте спиртним з Езрою Паундом, можливо, Пабло Пікассо або навіть зраджуєте Гедлі з майбутньою дружиною Полін. Якщо хочете побачитися з Фіцджеральдом, вирушаєте в бар до готелю “Рітц” і говорите, говорите, говорите.
Кафе “Дю Дом”
А тоді ви приходите додому, лягаєте в ліжко до своєї поки що коханої дружини, яка колись загубить всі Ваші рукописи на вокзалі, і завершуєте день думкою:
“Париж — дуже старе місто, а ми були молоді, і все там було зовсім не просте — і бідність, і несподівані гроші, і місячне світло, і добро або зло, і віддих жінки, що лежала поруч тебе в місячному світлі”.
А через декілька десятків років завершите свій автобіографічний роман “Свято, що завжди з тобою” (який ми усім радимо прочитати) так:
“Парижу ніколи нема кінця і кожен, хто там жив, має про нього свої спогади, що різняться від спогадів інших. Ми завжди поверталися в Париж, хоч би ким ми були, і хоч би як він змінився, і хоч би як важко чи легко було туди потрапити. Париж вартий того, і ти завжди діставав винагороду за все, що приносив йому в дарунок. А таким він був у ті далекі дні, коли ми були дуже бідні й дуже щасливі”.
Гуцалюк Дарія