Можливо, вас лякає косоокий Сартр із нудотою чи сторонній Альбер Камю з чумою. Можливо, вам видається, що екзистенціалізм заведе вас у глибини негативного світосприйняття та обґрунтованого песимізму. Можливо, у вас просто не доходять руки до одного з провідних філософських напрямків двадцятого століття. У будь-якому разі, ми спробуємо це спростувати та виправити. Бо екзистенціалізм із Жан-Полями, Альберами та Сімонами вартий вашої уваги і для краси, і для сміху, і для самоусвідомлення.
Що воно таке?
Екзистенціалізм – це філософська течія двадцятого століття, яка полягає у поняттях вибору, свободи та відповідальності. Він поширився у колах французької інтелігенції під враженням від Першої світової війни та появи нацистів. Простими словами: Жан-Поль Сартр, Сімона де Бовуар і Альбер Камю не вірили в Бога (приблизно з п’ятнадцяти), вивчали філософію Ніцше та Гегеля, жахалися фашизму та вміли складати слова в речення так, щоб пояснити: ми вільні робити будь-який вибір, тому усі війни та прокази – провина людства. Як би абсурдно це не звучало, абсурдно воно і є, бо абсурд у світі, створеному Камю – норма. На щастя, більшість екзистенціальних трактатів написані простою мовою, а якщо вас перекошує від слова трактат – існує ціла плеяда художніх творів, відзначених Нобелівськими преміями та захопленням від звичайних читачів. З чого почати знайомство з цим вільним світом?
З дитинства
“Слова” Жан-Поль Сартр
Жан-Поль Сартр “Слова” (на обкладинці варіація Жана-Поля Сартра)
Якщо про “Нудоту” чули майже всі, то книга “Слова” залишається непоміченою. А дарма, бо саме з неї найпростіше почати знайомство із екзистенціалізмом. Якщо перед цим ви начиталися книжок хитромудрою мовою або просто не любите поєднання складних речень із складною тематикою, цей твір саме для вас. Жан-Поль вирішив пригадати своє дитинство. Коротка довідка: Сартрів батько помер, тому хлопчик мешкав разом із матір’ю, бабусею та дідусем в одній квартирі. Дідусь Жан-Поля був інтелігентом із величезною бібліотекою і ненавидів письменників, а бабуся та матір схиляли голову перед його авторитетом. Щоб дізнатися, чому через кількадесят років після такого зростання автор написав, що “ми приречені на буття”, читайте повість “Слова”. Вона сповнена іронічними ремарками в бік себе та рідних, кумедними історіями про написання масової літератури в 10 років та красивими пасажами про знайомство з тим, що Сартр потім зробить своїм сенсом життя – словами.
“Анн-Марі посадила мене перед собою на дитячий стільчик, сама схилилася, опустила повіки, задрімала. І раптом ця маска заговорила гіпсовим голосом. Я розгубився: хто це говорить, про що і кому? Моя мати була відсутня: ні усмішки, ні розуміючого погляду, я перестав для неї існувати. До того ж я не впізнавав її мови. Звідки взялася в ній ця впевненість? І тут мене осінило: це говорить книга! З неї виходили фрази, що наводили на мене страх; це були формені багатоніжки, вони мерехтіли складами і літерами, розтягували дифтонги, дзвеніли подвоєними приголосними; співучі, звучні, такі, які переривалися паузами і зітханнями, повні незнайомих слів, вони насолоджувалися самі собою і власними звиваннями, анітрохи не переймаючись про мене; іноді вони обривалися, перш ніж я встигав що-небудь зрозуміти, іноді мені вже все було ясно, а вони продовжували величаво прямувати до свого кінця, не жертвуючи заради мене жодної коми.Сумнівів не було, ці слова призначалися не мені. Та й сама казка причепурилася – дроворуб, його дружина, їхні дочки, фея, всі ці прості, схожі на нас істоти видерлися на п’єдестал: їхнє лахміття описувалися пишномовно, а слова накладали на все свій відбиток, перетворивши вчинки в обряди, а події – в церемонії”.
Жан-Поль Сартр демонструє свою косоокість
Крім кумедного та приємного знайомства з біографією відомого письменника, “Слова” дають розуміння, що вільні у своєму виборі ми з самого дитинства і вже з перших моментів самоусвідомлення обираємо бути чемними, розумними, лінивими та бешкетними, тобто такими, як ми є. Якщо вам сподобаються “Слова” або навпаки Жан-Поль вас не цікавить як людина, пропонуємо до прочитання його оповідання “Дитинство повелителя”, де автор розповідає про становлення особистості одного пихатого француза з присмаком гомосексуалізму та тероризму через призму екзистенціалізму.
З пошуків сенсу життя
“Нудота” Жан-Поль Сартр
Обкладинка “Нудоти” Жана-Поля Сартра
Якщо часом ви думаєте, що робите щось не те, працюєте не на тій роботі, живете не в тій країні чи не з тими людьми, боїтеся шукати сенс життя, бо розумієте, що знайдете лише дірочки від бубликів, дозвольте Антуану Рокантену зробити все за вас. Колись він був успішним чоловіком, багато подорожував по світу, відвідував театри, спілкувався з французьким бомондом і мав чарівну супутницю, а зараз живе у містечку Бувіль (що з французької перекладається “Бруд-місто”) та намагається написати роман із листування якогось чоловіка сторічної давності. Антуана бентежить світ, тому він заводить щоденник, щоб із ним розібратись. А ще припиняє писати роман, свариться-мириться з коханою, досліджує любов і зневагу та знаходить вихід.
“Поки живеш, ніяких пригод не буває. Змінюються декорації, люди приходять і йдуть – от і все. Ніколи ніякого початку. Дні додаються один до одного без будь-якого сенсу, нескінченно і одноманітно. Часом робиш частковий підсумок, кажеш собі: ось уже три роки я подорожую, три роки, як я в Бувілі. І кінця теж немає – жінку, друга або місто не кидають одним махом. І потім все схоже – чи то Шанхай, Москва чи Алжир, через півтора десятка років всі вони на одне обличчя. Іноді – рідко – входиш раптом в своє становище: помічаєш, що тебе “заарканила баба”, що ти влип в брудну історію. Але це на коротку мить. А потім все знову йде, як і раніше, і ти знову складаєш години і дні. Понеділок, вівторок, середа. Квітень, травень, червень. 1924, 1925, 1926. Це і називається жити”.
І нехай ця цитата не віщує ніякого оптимізму, але Сартр його знаходить, вам лише потрібно до нього дочитатися. Бо “нудота” не зникає просто так, вона зникає шляхом аналізу та боротьби. Ця книга навіть ліпше демонструє світ у світлих відтінках, ніж “Екзистенціалізм – це гуманізм”, трактат Жан-Поля, який спростовує негативність його течії.
З есе про те, чому з екзистенціалізмом не все так погано
“Екзистенціалізм – це гуманізм” Жан-Поль Сартр
Обкладинка “Екзистенціалізм – це гуманізм” Жана-Поля Сартра
Цю кількасторінокову подорож у глибини екзистенціалізму слід читати, уявляючи, як Жан-Поль проводить про це лекцію у повоєнному Парижі. Після того, як ви вже ознайомилися з двома літературними творіннями Сартра, можна опрацювати його наукову роботу про те, чому людина робить себе сама і як трапилось, що вона покарана свободою. Не хвилюйтеся, автор уникає слів на кшталт “іманентний” чи “трансцендентний” і пояснює все зрозумілими ситуаціями. Так на прикладі військового, який обирає між хворою матір’ю та війною, ви раптом усвідомите, чому любите манку, а не вівсянку. Тобто, як і чому дія передує почуттю. А ще зрозумієте, в чому філософський підтекст попередніх творів автора і, можливо, переконаєтесь, що екзистенціалізм – це активна філософія розуміння.
“Екзистенціалізм – це не спроба відбити у людини бажання діяти, бо він говорить людині, що надія лише в її діях, і єдине, що дозволяє людині жити, – це дія”.
Зі знайомства з абсурдністю нашого світу
“Сторонній” Альбер Камю
Обкладинка “Стороннього” Альбера Камю
Десь у труні перевертається один алжирець на ім’я Альбер, коли ми називаємо його екзистенціалістом, бо для себе він просто письменник, або ж абсурдист. Але ми дотримуємось думки, що так можна, бо значення його філософії абсурду доповнює бачення світу Сартра, Ясперса та інших. Якщо ви любите лаконічність, стислість і раптове усвідомлення, вам підходить література Альбера Камю. Для початку ми обрали повість, яка робить вступ у абсурдність світу. В головного героя, від імені якого ведеться оповідь, померла мама, з’явився друг-наркодилер і дівчина. А нашому персонажу на все “ок”. Хочете одружитися? Йому все одно, але, якщо хочете, то “ок”. Померла близька людина? Шкода, але “ок”. Намагаєтеся його вбити? “Ок”, він буде захищатись. Не “ок” лише суспільству навколо, яке сповнене самовигаданої моралі. Вона руйнує нас зсередини, а книга змушує задуматись, чи таки все з нашим світом “ок”.
“Але він перервав мене і, випроставшись на весь зріст, звернувся до моєї совісті, запитавши при цьому, чи вірю я в Бога. Я відповів, що ні, не вірю. Він плюхнувся в крісло від обурення. Він сказав мені, що це неможливо: всі люди вірять в Бога, навіть ті, хто відвернув від нього обличчя своє. Він був твердо переконаний в цьому, і, якщо б коли-небудь в цьому засумнівався, життя його втратило б сенс.– Невже ви хочете, – вигукнув він, –щоб життя моє не мало сенсу? По-моєму, це не мало ніякого стосунку до мене, я так йому і сказав. Але він уже простягав до мене через стіл розп’яття, вказував на Христа і кричав щось божевільне:– Я християнин! Я молю його пробачити тобі гріхи твої! Як можеш ти не вірити, що він помер на хресті заради тебе?”
Красивий Альбер Камю
Якщо під час прочитання цієї повісті ви не помітили абсурду, то все зрозуміли правильно. Бо абсурд – це норма. На відміну від Сартра, Камю не пояснює в своїх художніх творах філософські концепції, а ставить запитання. Якщо читачу цікава відповідь, слід шукати її в есе. Ідеально пояснює абсурд у світі “Стороннього” “Міф про Сізіфа”, де є і його визначення, і новостворене поняття людей абсурду, і розвінчання міфу про те, що екзистенціалісти чинять самогубства.
З пошуків жінки (або на французький манір “шерше ля фам”)
“Друга стать” Сімона де Бовуар
Обкладинка “Другої статі” Сімони де Бовуар
Екзистенціалізм вважають безкорисним напрямком, який лише пояснює нам сутність буття та творить красиву літературу. Іноді він справді спрощує собі філософське життя, наприклад, уникає питання існування Бога, але казати так загалом про нього не можна. Бо саме використавши цю течію філософії, Сімона де Бовуар пояснила, як жінка стала другою після чоловіка, слабкою статтю, яку ґвалтують фізично та морально. Якщо ви не розумієте, чому потрібен фемінізм, адже в жінок є виборчі права, хочете дізнатися, чому з гендерними стереотипами та дитячим вихованням не все окей, або прагнете просто собі нагадати, хто така жінка та чим вона відрізняється від людини (спойлер: нічим), шукайте “Другу стать” в книжкових магазинах. Книга має два томи: перший – біологічний, історичний, психологічний і виховний погляд на жіночу стать; другий – розгляд жінки в контексті її становища в суспільстві та висновки про її незалежність. Після кількох літературних і філософських праць, дослідження, в яких ви бачитимете своє, материне, бабусине та батькове відображення, допоможе закріпити вашу дружбу з екзистенціалізмом. Якщо ви вагаєтеся щодо складності твору, ми підготували для вас цілий матеріал “Як читати “Другу стать” Сімони де Бовуар”.
“Жіноча природа не залежить ні від гормонів, ані від таємничих інстинктів: вирішальне значення має самовідчуття жінки, спричинене тим, як її сприймають інші. Прірва, що відділяє дівчину від юнака, створюється і цілеспрямовано поглиблюється з початку її життя: зрештою, дівчинка перетворюється саме на ту жінку, якою її сформували; вона до скону тягтиме за собою своє минуле; зваживши тягар цього минулого, мусимо визначити очевидне – підмурок жіночої долі не закладено десь у вічності”.
Просто красива Сімона де Бовуар
З цією п’ятикнижною інструкцією ви можете потоваришувати з екзистенціалізмом. Не хвилюйтеся, якщо по дорозі вам не вистачатиме кохання, можете почитати оповідання “Кімната” та “Інтим” Сартра, а якщо інтриг – “Мандарини” Сімони де Бовуар. Коли дійдете до фінішу, вас чекатиме безліч інших творів цих же авторів і вся література двадцятого століття, у якій ідеї такої “страшної” філософської течії відлунюють через слово. Бо такі були часи. Бо такі вони і є. І чому б з ними не дружити.
Гуцалюк Дарія
Comments