Естетика вбивства биків або любов до кориди по-вегетаріанськи
- Пусто
- 23 лист. 2018 р.
- Читати 4 хв
Ви любите когось і вам потрібно його вбити. Ось банальний, але інтригуючий сюжет, з яким матадори стикаються на арені двічі кожної гри. І ми не заперечуємо, що це криваво і жорстоко. Ми намагаємося пояснити, чому іспанці у Валенсії днями і ночами говорять про тавромахію – мистецтво смерті бика, а Гемінґвей пише про неї книжки.
Ще у грецьких міфах зустрічається образ бика, а саме – Мінотавра у Лабіринті, котрого вбив Тесей. У кожній легенді є трохи правди: лабіринт справді існував на Криті, при палаці царя Міноса. На його руїнах знайшли наскельні малюнки, які, найімовірніше, зображають обряд критян: битву чоловіка, який виробляє всілякі трюки, з биком. Деякі історики називають це “протокоридою”.
Мінойська фреска у Кноському палаці
З часом у Римі був розповсюджений культ мітраїзму. Головний бог Мітра (символ сонця та світла) на різних витворах мистецтва вбивав бика. Це зображало цикл народження, смерті і силу світла загалом. Прихильниками цього культу були римські солдати. Коли це вірування зникло, лицарі тренувалися у боях з биками – вони не просто вбивали тварину, а вчилися його майстерності, щоби бути такими ж сильними.
Рельєф Мітри зі сценою тауроктонії (Мітра вбиває бика). II ст. Музей історії мистецтв, Відень
Згадки про бої биків в Іспанії з’являються у XI-XII століттях. Тоді це був весільний ритуал: наречений з хорошої родини повинен був потрапити бику між лопатки списом зі стрічками нареченої.
У XVI столітті корида стала однією з улюблених розваг іспанської знаті. Її проводили в Мадриді на Пласа Майор – центральній площі міста. Саме там після коронації монархи вітали свій народ тому брати участь в кориді вважалося честю. Кабальєро підносили майже на ті ж висоти, що й короля. На арені виступали лицарі, які уславилися в битвах з маврами. Вони билися з биками на коні, а кращі місця на трибунах займала знать.
У XVIII столітті королем став (занудний) француз Філіпп V. Йому бої з биками не подобалися. Він вважав це надто принизливим, тому видовища на головній площі припинилися, а наближена до монарха знать була змушена відмовитися від боїв. Але ображатися на короля іспанці не стали, це було безкорисно. Вони діяли.
Простий народ підхопив традицію і перекрутив її на свій лад. У плебеїв не було грошей на коней (або їм було їх шкода), тому вони почали битися з биками без коней. Так, до кінця XVIII століття школа матадорів, заснована у Севільї, витіснила лицарів зі “сцени хробрості” і зробила з кориди справжню тавромахію – мистецтво, яке поціновувачі за витонченістю порівнюють із балетом.
Може здаватися, що місце класу, який розвинув сучасне поняття кориди, підкреслює нікчемність цього дійства. Але серед іспанської знаті тоді панувало поняття плебеїзму. Аристократи захоплювалися стилем життя простого народу: у них був театр з неймовірними акторами та актрисами, пристрасна корида і бурхливе існування загалом. Це була можливість для знаті втекти від вишуканих і прорахованих до дрібниць звичок у світ натовпу. Так робив Франциско Гойя, відомий іспанський художник, який був при дворі. У нього є навіть ціла серія офортів, де ми бачимо видатного тореро Педро Ромеро. Саме на його честь Гемінґвей назвав героя роману “Фієста. І сонце сходить”.
This slideshow requires JavaScript.
Вже у середині XVIII століття кожен район Мадрида мав свою арену для кориди – площу, загороджену дерев’яними щитами. Тоді сформувалися основні правила і з’явилося розуміння її, як мистецтва рухатися, танцювати з биком, навчити його помирати. У звичайної хоробрості немає індивідуальності, а рухи можуть бути неповторні. З того часу до нас дійшли три чітко визначених періоди бою: спочатку пікадор на коні розлючує і виснажує бика уколами піки, тобто списа, у шию; за ним бандерильеро, тримаючи в руках два строкатих дротика вістрями вниз, йдуть на бика, встромлюють їх у шию і відбігають дрібними кроками; і нарешті з’являється головна дійова особа – матадор. До речі, слово “тореадор” іспанці не люблять – це вигадка французів. Краще казати матадор або тореро. Його завдання вбити бика максимум за 20 хвилин, встромивши йому у серце коротким і швидким рухом спеціальну шпагу. Перед цим він виконує серію майстерних рухів, найпоширенішим з яких є вероніка: пас плащем, який утримується обома руками, під час якого матадор з биком знаходяться обличчям до морди.
Але де культурне значення цієї безжальної розваги? У чому тут бачив красу Гемінґвей? Кориду називають війною світів. Бик уособлює звіра, яким колись була людина. І завдання тореро – керувати ним. Найвища мета кориди – добитися у публіки “прощення” для бика. Показати його здібності настільки, що глядачі попросять у президента видовища (переважно, це мер міста, яке організовує бій) помилувати тварину. Це означає, що матадор приборкав звіра. Продемонстрував його силу в мистецтві протистояння. Але таке явище трапляється надзвичайно рідко. Тому корида – це вміння навчити бика помирати з честю.
Переваги дружби з матадорами або Гемінґвей на фермі биків
“Будь-хто може іноді без страху зустрітися зі смертю, але зумисне наближати її до себе, показуючи класичні прийоми, і повторювати це знову і знову, а потім самому завдавати смертельного удару тварині, яка важить півтонни і яку до того ж любиш, – це складніше, ніж просто зустріч із смертю. Це значить бути на арені митцем, свідомим необхідності щоденно обертати смерть у високе мистецтво”.Ернест Гемінґвей “Небезпечне літо”
Бик – це ще й партнер по кривавому танцю. І матадор за ті лічені хвилини, котрі у нього є, вивчає його, навчає слухати себе і виховує вишукану тварину. На жаль, кінцеве па у цьому танці смерть. Бик у розквіті сил, краси і люті йде з життя. Тим паче, тварини, котрих готують до кориди, живуть довше, ніж звичайні. Але матадор вбиває свого партнера і співчуває йому найбільше з усіх на арені. Бо, як Старий у Гемінгвея любив Рибу, так і тореро любить бика. І Ернест це знав від найвідоміших матадорів 20-го століття: сім’ї Ордоньєсів, Манолете та інших.
Безперечно, корида – це жорстоко і криваво. Проти неї борються, можливо, зведуть її нанівець. І вона залишиться лише в картинах і текстах. Але найкраще про її культурну ідентичність сказав один з політичних діячів Іспанії під час передвиборчої кампанії:
“Якщо ми прийдемо до влади, ми, звичайно, заборонимо кориду, хоча це буде коштувати нам багатьох симпатій. По-іншому не можна, це ж справжнє варварство. Я сам про заборону знатиму заздалегідь. І піду на останню кориду … і, коли вона закінчиться, розридаюся”.
Гуцалюк Дарія, вегетаріаню 3 роки
Читайте також:
Comments