Еріх Марія Ремарк: як довести читача до сліз
- Пусто
- 19 квіт. 2019 р.
- Читати 4 хв
Коли в пісочниці вас називають “муха-повторюха” і кажуть, що ваш замок схожий на замок іншого хлопчика, то ви маєте три варіанти дій: зруйнувати творіння конкурента, поскаржитися дорослим або проігнорувати звинувачення. Еріх Марія Ремарк обрав останній. Щоправда, він не грався в пісочниці, а боровся на літературній арені. Надавати стусанів Гемінґвею бракувало сил (той, все-таки, був боксером), жалітися в еміграції не було кому, тому довелося ігнорувати закиди про бездарність, плагіат і поверхневу філософію. А ще не звертати уваги на “белетрист” від критиків і сумнівні погляди видавців. Ремарк продовжував будувати замки (читати: писати чергову книгу про війну), заробляти мільйони, ховатися від усіх на віллі у Швейцарії, хворіти на Марлен Дітріх та лікуватися полотнами Сезанна з власної колекції.
Ремарк, якого називають мухою-повторюхою
Еріх Марія народився в родині палітурника, тож вдома завжди було вдосталь книг. Хлопчик гортав сторінки та розважав себе, поки мати доглядала трьох інших дітей. Після школи він вступив до вчительської семінарії, але в 19-річному віці його призвали до армії. Через півтора місяці перебування на фронті Ремарк отримав поранення.
Так він повернувся до мирного життя: працював бухгалтером, журналістом, продавцем могильних пам’ятників, вчителем гри на фортепіано і письменником. Перший роман Ремарка був провальним, і, як того вимагає письменницький обов’язок, у нього почалась депресія. До того ж, він пережив нещасливе перше кохання, знайшов друге та одружився. А ще змінив написання прізвища на французький манір й заради титулу заплатив старому дворянину, щоб той його всиновив. Загалом, робив усе, щоб втекти від фронтового минулого.
Юний Ремарк
Але йому не вдалося: у 1928 вийшов роман “На західному фронті без змін”. Голівуд одразу запропонував його екранізувати, і Ремарк став суперзіркою. Насолодитися моментом завадила війна, цього разу – з владою. У 1933 році в Німеччині книги письменника заборонили і публічно спалювали, а під час показів фільму штурмовики тероризували глядачів ув’язненням і щурами. Для Ремарка, який і так страждав від емоційної нестабільності, це було занадто. Він покинув Німеччину, оселився в Швейцарії, досліджував і колекціонував витвори мистецтва, крутився у найвищих колах і далі писав книжки, які читали мільйони.
Ремарка вважають банальним, поверхневим псевдофілософом, творчість якого схожа на підліткову літературу. Однак, його все одно читають. Чому?
Він чесний та без повчань.
Найкраще про війну пишуть ті, хто майже не воював. Бо з часом до всього звикаєш, а на початку зберігається гострота сприйняття й образність. Ремарк не кричить зі сторінок про безглуздість війни, а шепоче на вухо читачеві і створює інтимний зв’язок так, що попри гуркіт снарядів чутно тишу його романів. Він не лякає статистикою і цифрами. Лише каже: на фронті неспокійно, отже, дадуть закурити, а після чергового штурму солдати отримають подвійні порції. Читач все розуміє без пояснень.
Кадр із фільму “На Західному фронті без змін”
Ремарківські герої ненавидять чутливу патетику й зневажають будь-яку позу. Порожнє красномовство вже відправило їх воювати за чужі ідеали. Вдруге вони не поведуться. Зображення моральних чеснот потребує стриманої форми, тому письменник зберігає живу, невимушену інтонацію обманутого покоління.
Він створив новий вид фронтової прози.
Воєнні романи до Ремарка були чотирьох видів:
Пацифістські: війна беззмістовна і всіх загубить.
Виховні: війна перетворює хлопчиків на чоловіків, а громадян – на патріотів.
Цинічні: іронічне зображення брутальної і вульгарної війни.
Екзистенційні: війна – лише тло, а в центрі сюжету оголена душа й проблеми життєвого вибору.
Ремарк вивів п’ятий – синкретичний, який сполучає всі наведені. Об’єднує жорстокий побут й інфантильну пишномовність, зображує злам епохи, особистості та маси. Тепер людина нікому не потрібна і у світі є ті, хто це зрозумів, і ті, хто зрозуміє згодом.
Привабливі типажі.
Ремарк показав спосіб життя, який на тому чи тому етапі цікавить всіх – богемний, відчужений, сповнений духовних страждань і меланхолії. Його герої п’ють, опиняються в епіцентрі заворушень, живуть так, ніби завтра не настане. А війна (читати: будь-які життєві муки) виправдовує будь-яку поведінку.
Кадр із фільму “Три товариші”
Ремарк крізь свою творчість проводить одні й ті ж типажі, мотиви та прийоми. Якщо читати кілька книжок підряд, вони злиються в одну. Змінюються лише імена, декорації та російські емігранти. Чоловіки – сильні, розумні, іронічні й трохи цинічні. Жінки – загадкові, привабливі й приречені. Ці образи завжди хвилювали молодих людей, і кожне покоління вважало себе втраченим, змінювалися лише обставини.
Масовість.
Мистецтво прийнято ділити на елітарне та масове. Перше за замовчуванням хороше, друге – погане. І саме через доступність Ремарка читачам різної культурної зрілості письменнику й дорікають. Мовляв, йому бракує глибини Гемінґвея й вишуканого стилю Фолкнера. Можливо, Еріх Марія уникав ускладнень через брак майстерності, а, може, то була його мета – скинути зайве лушпиння й передати істину мільйонам читачів.
(Не)ускладнений Ремарк
Кінематографічність.
В одному з листів до Марлен Дітріх Ремарк казав: “пишу для вас одну цікаву роль”. Автор після першого тріумфу оцінив комерційну вигоду екранізацій, тому за його романами зняли 21 фільм. Його стилю властиві кінематографічні фрагментарність, наочність та образність. Новий розділ – немов новий кадр після затемнення екрану, а короткі описові речення нагадують режисерські чи операторські нотатки.
“Я більше не міг залишатися в будинку, тому вийшов. Надворі слався туман. Вдалині шуміло море. З дерев крапало. Я озирнувся довкола. Я вже був не один. Десь на півдні, за обрієм ревів мотор. Сірою дорогою мчала допомога, фари бризкали світлом, свистіли колеса, руки міцно тримали кермо, а очі впевнено й пронизливо дивилися крізь темряву – очі мого друга…”
Писав про своє життя.
Кажуть, краще писати про те, на чому розумієшся. Ремарк вирішив не ускладнювати собі життя і писав про себе й свої переживання. Майже всі його романи автобіографічні: “На західному фронті без змін” – про фронтовий досвід 19-річного Еріха, “Іскра життя” – роман-пам’ять про сестру, вбиту в німецькому концтаборі, Пат із “Трьох товаришів” – перша дружина Ільза Замбона, яка хворіла на туберкульоз, а любовна лінія у “Тріумфальній арці” – втілення стосунків із Марлен Дітріх.
Ремарк та Марлен Дітріх
До Ремарка часто звертаються лише за сльозами, але його сентиментальність – скоріше спротив, а не самообман чи слабкість. Не варто ігнорувати його твори через кліше письменника для плаксивих 15-річних. Адже бути 15-річним і плакати не так і погано. Навіть у 30.
Ксенія Писарева
Читайте ще:
Comments