Джером Девід Селінджер. Маленький хлопчак із заможної родини, якого через небажання вчитися відраховують з безлічі найкращих шкіл Нью-Йорку. Підліток, у якого тремтить голос на публіці та який мріє стати актором. Юнак, який пише оповідання і йде добровольцем на фронт. Зрештою, чоловік, який стає ловцем кількох поколінь, але погоджується на єдине інтерв’ю для шкільної газети. То хто він?
Джером роздумує над тим, ким він є.
Початок
Джером народився у єврейській сім’ї. Або так він думав все дитинство. Дитинство, на яке випала хвиля антисемітизму у США і, відповідно, цькування у школі. Хлопчик не дуже любив стовбичити над книжками, тому його часто відраховували через нескладені іспити. Принаймні, це було офіційною причиною. На щастя, батько Джерома був настільки успішним торговцем м’ясом і сиром, що їхня сім’я мешкала на Парк Авеню, і малий міг часто змінювати приватні школи. Його не дуже цікавило навчання (подейкують, що IQ був нижче середнього), але він був активною дитиною: редагував газету, фехтував, писав п’єси, непогано грав у шкільних виставах і хотів стати актором. Батько цього дозволити не міг, тому відіслав хлопчака у Військову академію, де той почав писати оповідання. Після закінчення Джером вступив до Нью-Йоркського університету, але на довго його не вистачило: вже весною він закинув навчання. Батько не полишав надії, що син візьметься за розум і займеться сімейним бізнесом, тому взяв його у відрядження до Європи. Там, у Відні, Джером 10 місяців вивчав імпорт м’яса та відвідував скотобійні. Вони викликали у нього таку відразу, що юнак став вегетаріанцем і вирішив не мати нічого спільного з батьковою справою.
Юний Селінджер
Після повернення з Відня Селінджер відвідував літературний курс від Колумбійського університету. Викладач не думав, що з хлопця може щось вийти, бо він майже два семестри прокрастинував, дивлячись у вікно. Але за декілька тижнів до закінчення курсу, як то часто буває у студентів, Джером ніби ожив і написав аж три оповідання. Вони були погані, але, на свій страх і ризик, Віт Барнетт, викладач, опублікував розповідь “Підлітки” у журналі “Story”. З цього моменту почалась кар’єра майбутнього письменника. На диво, він був завжди переконаний, що стане успішним. Джером народився у єврейській сім’ї. Або так він думав все дитинство: його тато торгував м’ясом, матір до одруження була католичкою, а юнак забороняв кликати його другим єврейським ім’ям, пішов проти волі батька і став вегетаріанцем.
Уна.
“У кожного письменника повинно одного разу розбитися серце, – знову заговорив Гемінґвей, – і що раніше, то краще, інакше це буде шарлатанство”. Уна&Селінджер, Фредерік Бегбедер.
Вони познайомились цілком випадково на пляжі. Йому – 22, їй – 16. Джером закохався одразу: Уна була неймовірно красивою, і, до того ж, донькою Нобелівського лауреата Юджина О’Нілла. Вони почали зустрічатися: ходили в музеї, дорогі ресторани, навіть нічні клуби, які він терпіти не міг, але обожнювала вона. Зрештою, чого не зробиш заради коханої дівчини?
Уна О’Нілл
Джером продовжував писати оповідання, до вмінь додалась закоханість і його погодились опублікувати в журналі The New Yorker. У ті часи, якщо ваші оповідання публікували на його сторінках, ви були приречені на успіх. Але йшов 1941-ий рік. У Європі – війна. Японія несподівано атакувала американські території і редакція вирішила, що розповідь Селінджера не на часі. Її відклали в шухляду, а юний Джером пішов на фронт. Добровольцем. Він писав Уні багато листів, сповнених кохання і суму, але вона припинила відповідати. З газет хлопець дізнався: його кохана вийшла заміж за відомого актора Чарлі Чапліна, який був на 36 років старший за неї. Розлючений Джером надіслав Уні гнівного листа, де в найдрібніших деталях розписав і намалював карикатуру на її першу шлюбну ніч з чоловіком. Уна в своїх спогадах сказала, що завдяки цьому переконалась у своєму виборі. Та хлопець був морально розчавлений.
Війна.
Коли Джером Селінджер отримав повістку, в армію його не взяли через серцеву аритмію . Але він пішов добровольцем. Чому? Хтозна. Можливо, через патріотизм, можливо, через проблеми з Уною, а, можливо, просто хотів стати “цілком” кимось. Бо до того всі, ким він був, були наполовину: єврей, студент, письменник. “Цілком” солдатом він став. На Четверту піхотну дивізію США, куди потрапив юнак, випали чи не найскладніші битви американської армії під час Другої Світової, але Джером завжди повертався живим. Тоді письменник вже почав роботу над “Ловцем у житі” і часто брав рукопис на бої. Своїм фронтовим товаришам він казав, що той його рятує.
Селінджер пише “Ловця у житі”
Літом 1944 року був звільнений від окупації Париж. Там Селінджер познайомився із Гемінґвеєм, який працював репортером. Ну, як познайомився. Він просто впихнув рукопис “Ловця у житі” Гему, мовляв, хай той прочитає і скаже, що думає. Зазвичай, Джерома змальовують сором’язливим і боязким, тому важко уявити таку витівку. Але всяке може трапитись, коли бачиш легенду. Гем прочитав. Йому сподобалось. Селінджер потім згадував, що зустріч з Ернестом була чи не єдиним світлим спогадом за всю війну.
Джером (перший ліворуч) із своїми фронтовими друзями.
Попри те, що Селінджер не отримав вищої освіти, знав німецьку та французьку. Тому він допомагав слідчим і допитував спочатку військовополонених, а після закінчення війни самих нацистів, підозрюваних у злочинах. Під час допитів йому, за іронією долі, сподобалась нацистка Сильвія. Як то кажуть, серцю не накажеш: жорстокість, вбивства, окупація, концтабори, після яких він з нервовим зривом потрапив у лікарню і все життя чув запах горілої плоті, не завадили йому закохатися у жінку, яка це підтримувала. Вони одружилися. Переїхали у 1946 в США, але прожили разом менше року. Хтозна, можливо до Джерома достукався здоровий глузд, а, можливо, просто минули почуття. Сильвія повернулася до Німеччини, Селінджер – до нормального життя.
Джером із своєю першою дружиною, Сильвією
Успіх.
Кажуть, Громадянська війна в Америці подарувала світові Марка Твена, а Друга Світова – Селінджера. Коли він приніс свій роман “Ловець у житі” редакторам The New Yorker, вони відмовилися його публікувати. Мовляв, він пише добрі оповідання, які тут з радістю видають, але його Голден – висмоктаний з пальця і несправжній. От якби переписати його, а потім допрацювати, то може щось вийти. Але Селінджер не міг переписати роман, який супроводжував його на війні. Тому знайшов інше видавництво. Надрукували. Більше десяти мільйонів примірників. Шалена популярність, вплив, герой, який ніби дзеркало, відображає нас. Тобто, кожного зокрема. Відображує настільки, що не кожен може витримати. Результат – три вбивства. Коли злочинців запитували про мотив, вони казали шукати у “Ловці”. Роман дорослішання і самоусвідомлення, який зробив із автора легенду. Та чи хотів він такої популярності?
Самітництво.
Джером Селінджер не любив публічність. Він не зустрічався з читачами, не ходив на телевізійні шоу і дав одне інтерв’ю дівчинці із шкільної газети. Купив дім у нью-гемпширському лісі, одружився із Кларою Дуґлас і в них народилося двоє дітей. Недалеко від свого будинку Джером збудував своєрідний бункер, у якому зачинявся тижнями і писав. До 1965-го року публікував оповідання, в яких нічого не дозволяв змінювати . Згодом перестав видаватися, мовляв, хоче просто писати. Хорошим батьком і чоловіком не був. Принаймні, його донька так вважала. Однією з причин було те, що він обіцяв познайомити її з Полом Маккартні, але не познайомив. Справді, як тільки міг Джером бути таким паскудником. До нього часто приїжджали шанувальники, хотіли поговорити. Він – ні. Мовляв, я письменник, а не психолог. Сповідував різні релігії. До фанатизму. Донька згадує, що пив мочу, а сина від застуди лікував дерев’яними дюбелями (ковпачки для гвинтів, які використовують тоді, коли гвинт не можна безпосередньо вкрутити в потрібний матеріал). А ще завжди любив юних жінок: остання дружина Селінджера була молодша за нього на 40 років. Помер у січні, 2010. Подейкують, що по собі Джером залишив великий сейф із своїми рукописами, які мають бути опубліковані. Коли? Невідомо.
Джером із донькою, яка, коли трохи підросте і злізе з татових плечей, напише скандальні спогади про своє печальне дитнство
Джером не став актором, як мріяв у дитинстві. Та й успішним письменником, якщо відверто, був всього декілька років. Мабуть, він не до кінця розумів, що таке популярність. Коли вже був старим, якась жінка запитала його, що він думає про вбивства. Селінджер сказав, що Голден – це його помилка. Але чи справді? “Ловець у житі” досі перевидають. І він досі допомагає підліткам зрозуміти, що вони не одні. І не тільки підліткам: Джордж Буш, Білл Гейтс, зрештою, навіть Сильвія Плат надихалися цією книжкою. То чи зловив хтось покоління так, як це зробив Джером Девід Селінджер?
Марія Глух
Читайте ще:
コメント