Ви – четвертокурсник Василь. Вчитеся на журфаці, курите цигарки “Прима”, пишете вірші, нікому їх не показуєте і не носите краватку. А ще ви високі, чорняві та красиві, тому прихильниць у вас (особливо в Інституті журналістики!) хоч греблю гати. Якось, приїхавши на переддипломну практику у Черкаси, ви закохуєтеся в Люсю із “божевільно голубими” очима, яка працює кур’єркою у газеті. Що робити, коли ваша обраниця крутить носом, а ви закохані настільки, що навіть не дивитеся на інших дівчат?
Серецеїд Василь
Пишіть листи. Що більше – то краще.
Збереглося близько двадцяти листів Василя Симоненка до Людмили, хоча, очевидно, їх було більше. Річ у тім, що письменнику не часто випадало бути поруч із коханою: то робота, то іспити в Києві, то армія. А ще він стверджував, що не вміє говорити, тому і пише так багато:
“Люся!Я знову пишу, бо говорити не вмію. Тільки на цей раз не буду багатослівним. Я люблю тебе — не боюся цього слова, бо це правда. Я не винен, що у нас так часто трапляються непорозуміння і що дружба зі мною приносить тобі стільки несподіваних образ і горя. Те, що я втрачаю біля тебе голову, вина не моя. Мене б не зупинило навіть те, якби ціле місто плескало б про тебе різні пошлі дурниці, бо я знаю, хто ти справді, і люблю тебе. Але обридати своїм приставанням не буду. Тим більше в редакції. Прошу тебе тільки, не забувай, що для мене ти значиш більше, ніж всі дівчата на світі. Це — щиро.Василь”
Продовжуйте писати навіть тоді, коли відповіді скупі або їх немає.
Василь був не з тих чоловіків, яких відштовхувала байдужість дівчини. Бувало, що він писав по чотири листи, а у відповідь не отримував жодного рядка. Коли ж це йому допікало, він писав:
“Моя маленька дівчинко!Якби ти знала, як я чекав від тебе хоч якої-небудь вісточки. Чесне слово, ходив як помішаний. Було обідно і боляче, що ти відносишся до всього з таким олімпійським спокоєм. Мовчиш, мов води в рот набрала. Через тебе ледве не завалив екзаменів. Вірю і знаю, що все це не випадково і не тимчасово. Бо такі дівчата, як ти, вдруге не зустрічаються. Аби тільки ти була розумною і не викидала ніяких коників — буде в нас все дуже гарно. Бо я люблю тебе. Може, тобі обридло це слухати, але це правда.”
“Ще один лист. Ще тільки один лист.”
Скажіть, що ви теж маєте гордість.
Люся часто викидала різні коники. Якось вона приревнувала Василя до іншої дівчини і звинуватила його в тому, що він намагається її обдурити. Це обурило письменника:
“Ти завжди вигадуєш про мене дивні речі: то я сміюся з тебе, то в мене дівчата якісь є, то говорю не так, як слід. Може, й справді я говорю препогано, але я люблю тебе і ні сміятися, ні обманювати ніколи не збирався.Я вже не хлопчик і прекрасно розумію, як розумієш і ти, що коли на цьому все скінчиться, то, звичайно, згодом ти знайдеш іншого, а я іншу. Але — не знаю, як ти, — а я не бажаю іншої. Бо коли я цілуватиму її, буду бачити твої губи, а коли дивитимусь в очі, вони здаватимуться мені синіми, твоїми. (…) Зрозумій, що я говорю не компліменти — адже було б просто дико, щоб усе пішло догори дном тільки тому, що ти видумала якусь дівчину. Я вмію тримати себе в руках і зубоскалити, сидячи на гвіздках, зрештою, у мене є власна гордість. Коли ти після цього скажеш «ні», я любитиму тебе, може, навіть більше, ніж зараз, але ніколи не підійду до тебе і говоритиму тільки про службові справи.Відповіді мені не треба — сьогодні о пів на восьму чекаю тебе біля Будинку культури. З’явишся ти чи ні — це і буде відповідь. Це все, що я мав сказати.Василь.”
Вираз лиця чоловіка, якому відписали.
Переконайте її у тому, що інші дівчата вам огидні (навіть якщо ви в армії)
Коли туга за Люсею переходила всі межі, Симоненко впізнавав її у кожній маленькій дівчині в темно-голубому пальті. Він казав, що в нього із “шариками не все в порядку”. А з армії писав: “Новин нема аніякісіньких. Нудьга. На дівчат восени гидко дивитися – вони нагадують мокрих курей і стрижених овець. Парубкувати лінь, то я відсипаюся та ріжуся в козла”.
Василь, якому огидні інші жінки
Дозволяйте їй фліртувати з іншими чоловіками.
Симоненко часто був далеко, тому писав Люсі, що та може хоч на час його відсутності повернути собі дівування. Серйозно це було чи ні, але на відпочинку дівчина отримала такого листа:
“Хіба у Ворзелі мало хвацьких парубків, що ти нудьгуєш і читаєш ідіотські детективи? Сеньйоро! Ми втратили 14 крб. за путівку не для того, щоб ти повернулася з Ворзеля черницею або баптисткою. Дерзай, дєтка, розбивай парубоцькі серця направо й наліво, розколюй їх, мов горіхи. Лушпиння тільки не привозь додому.Ну, бувай!Тут стоїть ціла черга твоєї і моєї рідні, а також з сотню твоїх поклонників. Кожен намагається поцілувати тебе. Перший у черзі Ігор. Поцілунки висилаю бандероллю.Ґуд бай.Твій кволий чоловічок.”
Василь, Людмила та їхній син
Їхні стосунки не були ідеальними: Люся думала, що Василь зароблятиме гроші, а він писав вірші. Коли ж Симоненка жорстоко побили міліціонери (що спричинило його смерть) і він потрапив у лікарню, вона несерйозно сприйняла його стан, мовляв, хай менше курить. Попри це, письменник справді її любив: чого лише варті його неймовірно чуттєві вірші, переповнені коханням листи та звертання.
“Моя маленька вертихвістко, люблю тебе, тебе одну-єдину — маленьку, милу дівчинку мою.Цілую.Твій Вася.”
Не засмучуйтеся, коли вам доводиться працювати десь у Черкаській правді або на Лісовій чи Героїв Дніпра, а не в New York Times чи на Майдані Незалежності. Можливо, там, у закапелках вулиць, ви зустрінете саме ті очі кур’єра Glovo чи UberEats, які пробудять у вашому зчерствілому серці любов.
Марія Глух
Читайте ще:
Comments