Як читати “Маленьке життя” Ганьї Янаґігари

Шукали книгу, яка змусить сумувати, можливо, плакати, зробить боляче і подарує кілька щасливих моментів? Пропонуємо “Маленьке життя”, роман-бестселер, номінований на Букерівську премію, американської письменниці Ганьї Янаґігари. У вас може виникнути бажання викинути книгу через вікно, але дізнатися, що в кінці все ж кортітиме більше. Попри біль, сум і сльози, роман сповнений чудовими описами дружби та мистецтва. Розбираємося, як і навіщо читати історію про боротьбу з власними спогадами.

Українське видання “Маленького життя”

Про що?

Ця історія дружби чотирьох хлопців починається у коледжі і триває десятиліття. Один з них настільки добре оберігає таємниці минулого, що ніхто й не помічає брехні у його розповідях про дитинство. Проте за роки спілкування друзів все більше бентежить його дивакувата хода, сорочки на довгий рукав у спеку і небажання обговорювати власне життя. Чому? “Маленьке життя” – це сплетіння буденности й жаху. Авторка то дозволяє нам розслабитись, подумати про роль мистецтва у сучасному світі та посміятися з жартів, то топить у болісних спогадах Джуда, змусивши відкласти книгу, щоб перевести подих.

Звідки взялася така ідея? 

У дитинстві батько водив Ганью у морг, де вона малювала з натури. Тоді майбутня письменниця роздумувала про наслідки хвороб та вразливість тіла, щоб потім описати вразливість душі. Вона 14 років збирала фотографії та картини, які надихали її на оповідь. Янаґігара розповідає, що хотіла написати про героя, якому ніколи не кращає, і побачити, чи можливо навколо цього створити розповідь. Пам’ять – це найбільше прокляття Джуда, і він кожного дня програватиме власним спогадам.

“Що далі Джуд віддаляється від подій, то більше їх усвідомлює, то живішими вони стають для нього. Діти приймають все, що з ними відбувається, вони не знають, що буває інакше. Подорослішавши, ми краще розуміємо життя. І тоді події минулого починають переслідувати нас”.

Робота Тодда Хідо 3878 із серії “Interiors/Motel”, якою надихалась письменниця

Як сприйняли книгу?

Як це часто буває, романом або захоплюються, або відкидають будь-яку його цінність. Янаґігару звинувачують у надмірних описах страждань, перебільшеннях і маніпуляціях емоціями читачів. Але шах і мат: це вона зробила навмисно. Авторка провела своєрідний експеримент над межами сприйняття читачів. Вона навіть сварилася з редакторами через те, скільки емоцій зможе витримати звичайний читач. Та, якщо чесно, від таких зізнань письменниці легше не стає: “гієни”, як називає свої спогади Джуд, полюють і на читачів.

За словами письменниці, ані редактори, ані перший “піддослідний” не плакали під час читання. Коли вона почула, що багато людей зрошують сторінки сльозами, то назвала їх “pussies” (переклад із цензурою: слабаками).

Багато критиків не задоволені тим, що більшість героїв роману – чоловіки. Авторка каже, що навмисне писала про чоловічу дружбу, бо суспільство обмежує розмови чоловіків на підняті у книзі теми. Себто, авторка так бореться із токсичною маскулінністю. Якби книга була про жінок, вона була б зовсім іншою, пояснює Ганья Янаґігара.

“Чоловіків у дитинстві навчають, що є теми та емоції, які не дозволено обговорювати та показувати. Як письменниця, я хотіла попрацювати з групою людей, які обмежені у чомусь, мають кордони. Суспільство навчило їх поводитись так і тепер вони намагаються дізнатися як поводитися інакше”.

Що тут красивого?

Передусім, книга зображує любов у найкращих її проявах: і платонічну, і братерську, і батьківську любов, і співчуття. А ще, Янаґігара показує, якою різною буває дружба: із захопленням, заздрістю, відданістю та образами. Вона відтворює думки та почуття всіх персонажів так, що читачі помічають, як кожен з них мислить та оцінює одні й ті ж ситуації. Крім цього, роман сповнений роздумів про стосунки, мистецтво, раси і навіть математику.

Українське видання “Маленького життя”

Що тут важкого?

Часто книгу називають важкою. Йдеться про об’єм роману та підняті в ньому проблеми. Головна тема “Маленького життя” – тиранія пам’яті. Пам’яті про насильство, біль, приниження.

Звідки така назва?

Маленьке життя  – це наше дитинство. Перші роки життя формують нашу особистість та задають координати того, що відбуватиметься далі. Джуд це розуміє краще за інших. Всі свідомі роки він бореться зі своїм маленьким життям, яке привидом ходить за ним. Інше трактування: тонучи в восьмистах сторінках роману, читачі самі проживають маленьке життя, інколи забувши про власне.

Робота Пітера Худжара з обкладинки англомовного видання

То що ж таке “Маленьке життя”?

Це книга про те, на що здатна пам’ять і ми самі. Вона ставить багато запитань: чи обов’язково бути щасливими? Невже кожна людина приречена на щастя? Чи може відчуття обов’язковости щастя руйнувати людину? А ще це просто роман про довіру, дружбу і любов.

Пусто попереджає: “Маленьке життя” може бути шкідливим для вашого психологічного здоров’я. Читайте на свій страх і ризик. Та, як тільки щось називають шкідливим, то і вивчати це стає цікавіше, хіба ні?