Як читати “Ловця повітряних зміїв” Халеда Госсейні?

“— У Вас є свідоцтво про смерть? — Про смерть? Це в Афганістані-то? Там у більшості населення немає свідоцтва про народження”.

Ви коли-небудь ганяли з повітряними зміями? В дитинстві, делеко за містом разом із найкращим другом. Чи, може, він у вас зовсім зникав десь у небі? А тепер уявіть, що то не гра, а цілий турнір: сотні зміїв над головами, яких потрібно збити заради того, щоб перемогти. Будете здивовані, але довоєнне дитинство в Афганістані мало саме такий вигляд. Але що пішло не так? Розповідаємо про історію дитячої дружби двох хлопчиків і вибір, який змінює хід життя.

Про що?

Афганістан, 1975-ий. Радянський Союз через чотири роки введе свої війська, тому зараз тут – мирне і безтурботне життя. Амір і Гассан друзі з дитинства: ловлять повітряних зміїв, захищають один одного в бійках і добре проводять час. Але між ними багато відмінностей. Наприклад, після сніданку Амір іде в школу, а Гассан прибирає в будинку. Тому що він – син слуги і добре знає, що таке відданість. Амір – ні.

Кадр із фільму “Ловець повітряних зміїв”

В Афганістані є культова гра – бої повітряних зміїв (хто б міг подумати). Влаштовуються турніри між кварталами, де для перемоги потрібно збити “ворожого” змія і це ціле мистецтво, яке передається від покоління до покоління. Проте залишитись в небі одному – це лише частина перемоги: найбільше почестей дістається тій команді, яка впіймає збитого змія. Тому Гассан і Амір ідеальний тандем: останній вправно підрізає зміїв, інший – ловить. Під час одного змагання Амір отримує перемогу, Гассан ловить змія, але стається те, що змінює їх назавжди. Як жити із власним боягузтвом? Про любов, дружбу і сім’ю на тлі непростої історії Афганістану і про те, як вибір маленького Аміра впливає на все його доросле життя.

Хто написав?

Халед Госсейні. Він народився в довоєнному Афганістані. Його батько був дипломатом, який отримав роботу на чотири роки у Парижі. Сюди й переїхала сім’я Госсейні. Проте повернутися додому вони не змогли: почалась війна, а з нею незаконні переслідування, побиття та вбивства.

“У Кабулі було багато наших родичів і друзів. А комуністичний переворот, на відміну від перевороту, що стався у 73-му році, був справді дуже жорстоким. Багато людей заарештували і стратили, багато ув’язнили. Практично будь-кого, хто був пов’язаний або з попереднім режимом або з королівською сім’єю, переслідували, ув’язнювали, вбивали, заарештовували або вони зникали. Ми чули новини від друзів і знайомих, а іноді й від членів сім’ї про тих, хто був у в’язниці, або ще гірше, просто зник. Ніхто не знав, де вони, а дехто ніколи більше не з’являвся. Дядько моєї дружини був дуже відомим співаком і композитором у Кабулі, який відверто говорив про свою неприязнь до комуністів тощо, і він зник. Донині ми не знаємо, що з ним сталося. Словом, ми чули новини в Європі про масові страти і справді жахливі історії”.

Їхати в Афган було небезпечно, тому вони отримали політичний притулок у США.

Халед завжди хотів стати письменником. “Я ніколи не мав сміливості визнати це перед собою, але в глибині душі це було моєю мрією”. Тому він став лікарем і пропрацював ним більше десяти років. Коли його перший роман “Ловець повітряних зміїв”, написаний ранками перед роботою, розійшовся мільйонними тиражами, автор почав на цьому заробляти. Він покинув медицину і поринув у письменницьку кар’єру. Старт був більш, ніж успішним. Госсейні написав ще три романи: “Тисяча сяючих сонць”, “І відлуння летить по горах” і “Молитву моря”.

Погляд письменника, який написав чотири бестселери

Зараз Халед пише 2-3 сторінки в день, або, принаймні, три хороші речення. Надає перевагу тиші, тому працює з 8.30 до 14.00, коли діти у школі. На стінах у його кабінеті висять дитячі малюнки, під мишкою афганський килимок, а, щоб відпочити, він бринькає на гітарі. А ще читає уривки зі своїх книжок письменникам, які пишуть еротичні книжки (це було випадково). Не може писати під музику та дивитися телевізор без арахісу.

Звідки взялася така ідея?

Якось 1999-го року замість стрічки Фейсбуку (якого ще не було) майбутній письменник перемикав канали і натрапив на новини про Афганістан. Йшлося про Талібів (терористичне ісламістське об’єднання, яке контролює деякі території Афганістану), які заборонили музику, шахи, комп’ютери тощо і обмежили права жінок. Окрім цього, вони заборонили бої повітряних зміїв, мовляв, хай краще хлопчики у вільний час займаються навчанням і моляться, а не граються. Це зачепило Холеда, оскільки в дитинстві то була його улюблена розвага. Так він написав сповнену ностальгії невеличку розповідь про двох хлопчаків і любов до цієї гри. Але, як бачимо, просто оповіданням не обійшлось.

Вираз обличчя, з яким Халед шукав видавця

Чим надихався письменник?

Халед згадує, що в дитинстві любив читати перських поетів і “Алісу в країні див”, однак найбільше вразив його уяву роман Джека Лондона “Біле ікло”. До того ж, коли хлопчик був у третьому класі, він вчив чоловіка, який працював на його сім’ю, читати і писати. Це стало джерелом натхнення для опису епізодів, у яких Амір вчить Гассана, оскільки той неписьменний. Проте, як каже Госсейні, найбільший вплив мала на нього творчість Еліс Манро: “Там немає жодної штучної ноти. Все здається таким правдивим. Ти ніколи не можеш передбачити, куди поверне сюжет. Він завжди дивує тебе. Еліс ніколи не пояснює таємницю поведінки людей, але розширює її, піднімаючи більше проблем, ніж дає відповідей. І її історії епічні за масштабом, навіть якщо вони дуже локальні”.

Як видавалась книжка?

Часом здається, що всі відомі видавництва підписали таємний договір про те, щоб відмовляти майбутнім успішним письменникам. Халеда Госсейні це не оминуло. Коли він надіслав своє 25-ти сторінкове оповідання “Ловець повітряних зміїв” у “The New Yorker”, “Esquire” і “The Atlantic Monthly” вони (сюрприз) відмовили. Халед засмутився настільки, що закинув історію кудись-подалі-від-очей-у-гараж і забув про її існування. Але через два роки його дружина знайшла рукопис. Перечитавши, Госсейні зрозумів, що 25 сторінок для цієї історії замало і вирішив написати роман. У нього вийшло: після 30-ти відмов літературних агентів він таки знайшов свого і книгу надрукували. “Ловець повітряних зміїв” був першим у списку бестселерів The New York Times впродовж понад двох років, а в США продано більш ніж сім мільйонів примірників.

Халед Госсейні про те, що йому кажуть найчастіше читачі

“О, вони кажуть, що плакали. У мене тоді суперечливі відчуття. Я зворушений, але не хочу бути тим хлопцем, який пише книжки, що змушують людей плакати. Це має такий вигляд, ніби я докладаю зусиль, щоб отримати емоції від читача, але я так не працюю. Все, що відбувається, відбувається, тому що я це відчуваю, розумієш? Що б не відчували читачі, читаючи мої книги, я відчуваю це вдесятеро сильніше, коли пишу”.