“Щоб вершити великі справи, сучасній жінці бракує переважно самозабуття. Але щоб забути про себе, треба спершу бути певним себе”.
Коли вам 38, ви живете серед інтелектуалів, перебуваєте в вільних стосунках із передовим екзистенціалістом і пишете романи, які люблять і читають, вас, якщо чесно, не торкає становище жінки в суспільстві. Бо у вас все гаразд. Але Сімона де Бовуар раптом подивилась на своїх подруг-НЕінтелектуалок поряд із примхливими чоловіками, вередливими дітьми та прибраними будинками й зрозуміла, що наше становище та суспільство, наше розуміння статі й ставлення до неї, м’яко кажучи, fucked up. Тому Сімона провела у бібліотеці чотирнадцять місяців із безліччю наукових, філософських і художніх текстів, щоб написати про “слабку”, “другу”, “Іншу” стать і дати відповідь на запитання: хто така жінка?
Сімона де Бовуар (або фото, на яке прифотошопили її обличчя, ми не впевнені)
Про що?
Про відповідь на запитання. Тільки не одним реченням, концептом чи дослідженням, а розгорнутим аналізом досвіду власного та інших літераторів і літераторок, психоаналітиків і психоаналітикинь (Фройд тут дістає міцного “нежіночого” ляпаса) та їхніх пацієнток. “Друга стать” має два томи: перший – біологічний, історичний, психологічний і виховний погляд на жіночу стать; другий – розгляд жінки в контексті її становища в суспільстві та висновки про її незалежність.
Знаєте думку, що фемінізм неможливий, бо ми з чоловіками фізіологічно різні? По-перше, суть фемінізму не в рівності між статями, а в рівності між гендером. Про це ви можете почитати в матеріалі Море хвилюється раз: фемінізм. А, по-друге, оскільки поняття гендеру в часи Сімони не існувало (щоправда, стверджують, ніби де Бовуар фразою “Жінкою не народжуються, нею стають” дала гендеру визначення), вона розглянула жіночі та чоловічі біологічні особливості без заанґажованих висловів на кшталт “жінка фізично слабша, ніж чоловік”, дослідила все від менструації до фізіологічних особливостей і постала перед запитанням: що означає “сильніший”? Адже концепт “сили” можна однаково трактувати що для жінок із їхнім довголіттям і больовим порогом під час пологів, що для чоловіків із їхньою витривалістю до роботи в шахтах і здатністю підіймати важкі предмети. Виходить, що “сила” – це не рушій поділу між статями та не основа “мужності” чи “жіночності”.
Сімона де Бовуар і Жан-Поль Сартр посварилися за те, хто з них сильніший
Тому Сімона звернулася до історії: протрактувала жінку як Матір природу і пояснила, що для чоловіка завоювати її тіло було таким самим актом, як завоювати землю. Потім письменниця порівняла шлюб майже з підприємницьким актом, адже в ньому так само є права й обов’язки на власніть. Вона розглянула стать в контексті розвитку суспільства, проілюструвала жіночу вимушену іманентність та чоловічу тріумфальну трансцендентність і знову постала перед запитанням: чому чоловіки вважають себе суб’єктом, а жінку – залишками себе, Іншою? Сімона звернулася до виховання і показала нам всі дитячі травми, які ми такими не класифікуємо, образ матері-мазохістки, пояснила фригідність нахабним чи невдалим першим сексом. І, щоб добити ошелешеного читача, розповіла про жінку, яка вважає себе царицею власного будинку та істерично позбувається пилюки та бруду. Жінку, яка стає коханням замість того, щоб ділити його на двох. Жінку, якій через стереотипи суспільства більше нічого не залишається, окрім того, як бути такою.
Ви зчитуєте в цих образах своїх матерів, бабусь і тіток. І стає страшно, що опублікована в 1949-у році книга актуальна сьогодні. Зрештою, важко змінити гендерну політику в дитсадках, переписати підручники, залізти чоловікам і жінкам в голови, щоб прибрати упередження. Через 20 років Сімону запитали, чи досі вона відстоює думку, висловлену в “Другій статі”. Авторка не просто погодилася, а розповіла про нові італійські дослідження, які виявили, що жінки по-різному тримають хлоп’яток і дівчаток, коли годують, тим самим, роблячи між ними різницю. Книга закінчується розділом “Незалежна жінка” і Висновки (який сюрприз), де Сімона наголошує, що в становищі жінки винен не лише чоловік, а обидві статі. Інша річ – хто це змінюватиме? Авторка закликає жінок ставати фінансово незалежними, бо цього досягти найлегше. А далі буде боротьба проти гендерних стереотипів, зміна виховних процесів і багато-багато маршів, мітингів і змін (де Бовуар цього, щоправда, не знала, лише на це сподівалась).
Просто Сімона де Бовуар усміхається
Кому читати?
Усім, хто не розуміє, чому потрібен фемінізм, адже в жінок є виборчі права. Усім, хто хоче дізнатися, чому з гендерними стереотипами та дитячим вихованням не все окей. І всім, хто хоче просто собі нагадати, хто така жінка та чим вона відрізняється від людини (спойлер: нічим).
Хто авторка?
Сімона де Бовуар. Французька письменниця та екзистенціалістка. Вона народилася у родині успішного батька та набожної матері. Навчалася у престижній католицькій школі і свято вірила, що стане монахинею. Але, коли у тата все пішло шкереберть і сім’я змінила просторі апартаменти на темну коробку, Бог мовчав як риба на прохання дівчинки щось змінити. Сімона стала атеїсткою і пішла вивчати математику, філологію, літературу та латину. Вже в 19-річному віці вона готувала диплом з філософії Лейбніца в Сорбонні, а у 21 склала загальнофранцузький екзамен для студентів і посіла у рейтингу друге місце. Перше було за майбутнім екзистенціалістом Жаном-Полем Сартром. Вони закохалися та уклали угоду, згідно з якою зберігали одне одному інтелектуальну вірність, були партнерами, але у вільних стосунках. Про їхнє спільне життя у різних готельних номерах, любовні тріо та неодруження Сімона написала декілька книжок, приправлених філософськими роздумами та політичними подіями. Тому, не фемінізмом єдиним.
Сімона де Бовуар, коли ми розповідаємо про її життя
Звідки взялася така ідея?
Видання “Другої статі” Сімона планувала як звичайне наукове дослідження. Тоді їй було 40 років і вона вперше звернула увагу на те, що жінки виконують другорядну роль у суспільстві. Чому?
“Під час написання “Другої статі” я вперше усвідомила, що вела неправильне життя, а точніше: отримувала прибуток від орієнтованого на чоловіка суспільства, навіть не знаючи цього. Сталося так, що досить рано я прийняла чоловічі цінності і жила за ними. Звичайно, я була досить успішною, і це зміцнило в мені переконання, що чоловік і жінка можуть бути рівними, якщо жінка хоче такої рівності. Іншими словами, я була інтелектуалкою. Мені пощастило народитися в такому класі суспільства, буржуазії, яке могло не лише відправити мене до найкращих шкіл, але й дозволити гратися з різними, навіть революційними, ідеями. Через це мені вдалося увійти в чоловічий світ без особливих труднощів. Я показала, що можу обговорювати філософію, мистецтво, літературу тощо на “чоловічому рівні”. Все, пов’язане з жіночністю, я залишила при собі. Мій успіх лише заохочував мене продовжувати жити так. Я побачила, що можу заробляти так само добре, як будь-який інтелектуал, і що мене сприймають так само серйозно, як і будь-кого з моїх однолітків-чоловіків. Я виявила, що можу самостійно подорожувати, якщо хочу, що можу сидіти в кафе, писати й очікувати такої ж поваги, як до будь-якого письменника тощо. Кожна стадія зміцнювала моє почуття незалежності та рівності. Тому я дуже легко забувала, що секретарка, наприклад, аж ніяк не може користуватися такими ж привілеями. Вона не могла сидіти в кафе і читати книгу, щоб її не зачіпали. Її рідко запрошували на вечірки для “її рівня розвитку”. Вона не могла отримати кредит чи оформити власність. Я могла. Але, що важливіше, я була схильна зневажати жінок, які відчували фінансову чи духовну нездатність показати свою незалежність від чоловіків. По суті, думала, навіть не кажучи про це собі, “якщо я можу, то ж можуть і вони”. Коли писала “Другу стать”, я зрозуміла, що мої привілеї були результатом моєї зневаги й відмови від жіночності. Якщо пояснювати це класовими економічними термінами: я стала класовою колабораціоністкою”.
Сімона де Бовуар, класова колабораціоніста в красивому піджаку
У результаті “Друга стать” стала ледь не програмним документом Другої хвилі фемінізму, а Сімона – активною його представницею. Вона була однією з тих людей, які визначили поняття “сексизм”. Коли їй було 63, Сімона опублікувала в журналі Le Nouvel Observateur маніфест 343-х, у якому феміністки зізнавалися в тому, що робили аборт і вимагали легалізувати їхні дії. Де Бовуар стала тогочасною інфлюенсеркою, у неї брали інтерв’ю, про неї писали в газетах і навіть перед самою смертю філософині її впевненість у своїй правоті не зменшилася, а доказів та обґрунтувань стало лише більше.
Чим надихалася авторка?
Сімона розносила творчість Бальзака, Гі де Мопассана, Фройда та трохи критикувала Лоуренса. Любила Вірджинію Вулф, Одрі Колетт тощо і читала багато фундаментальних та аматорських філософських праць. Усі назви, цікаві прізвища на свій смак Ви можете знайти в самому тексті.
Щиросерда Сімона де Бовуар на інтерв’ю 25 років після видання “Другої статі” про те, як правильно fake it, till you make it:
“Журналіст: Я навчився, наприклад, ніколи не використовувати слово “тьолка”. Звертати увагу на жінок у будь-якій груповій дискусії, мити посуд, прибирати в будинку, ходити на закупи. Але чи став я менш сексистським у моїх думках? Чи відкинув я чоловічі цінності? Сімона: Ви маєте на увазі всередині себе? А кого це хвилює, якщо чесно? Задумайтесь на хвилину: ви знайомі з расистським жителем Півдня (прим. від ред.: США) і знаєте, що він расист, тому що спілкуєтесь з ним все життя. Але тепер він ніколи не каже слово “негр”. Він слухає скарги чорношкірих чоловіків і намагається зробити все можливе, щоб про них дбати. Він робить все, щоб змусити мовчати інших расистів. Він наполягає на тому, щоб чорношкірим дітям надавалася краща, ніж зазвичай, освіта, щоб компенсувати роки без неї. Він дає довідки щодо заявок на отримання кредитів чорношкірим чоловікам. Він підтримує чорношкірих кандидатів у своєму окрузі грошима і своїм голосом. Чи вважаєте ви, що чорношкірим є якась різниця, що він такий же расист, як і раніше, “у своїй душі”? Більшість об’єктної експлуатації є результатом звички. Якщо ви можете змінити свої звички, це великий крок. Якщо ви миєте посуд, прибираєте в будинку і не почуваєтесь від цього менше “чоловіком”, ви допомагаєте створити нові звички. Кілька поколінь, які відчуватимуть, що вони повинні здаватися нерасистськими постійно, виростять третє покоління, яке насправді таким буде. Отже, грайте в несексизм. Думайте про це як про гру. У вашій голові можете думати про себе, як про вищого, ніж жінка. Але до тих пір, поки ви граєте переконливо – продовжуєте мити посуд, ходити в магазин, прибирати в будинку, піклуватися про дітей – ви встановлюєте прецеденти, особливо для таких чоловіків, як ви, які мають певну “мачо” позу”.
А чи змогли ми самі вдавати аж так, щоб це стало реальністю? Відповідь за вами.
Comments