Про те, як Ансельмо та Пілар з “По кому подзвін” програють війну за Республіку, звідки там взялися німецькі машини та чому в Мадриді так багато росіян. Розповідаємо про громадянську війну в Іспанії 1936-1938 рр.
Все просто. У 1898 році Іспанія зазнала поразки в іспано-американській війні. У країні почалася криза і часу вирішувати земельне і національне питання не було. Щоб добре поміркувати над цим, іспанці зайняли нейтральні позиції у Першій світовій війні. Вона, до речі, збільшила попит на їхні товари, що привело до економічного піднесення країни. Але наживатися на чужому горі вони довго не змогли – війна закінчилась, економічна криза загострилась, селяни досі без землі, а баски – без автономії.
13 вересня 1923 року генерал Мігель Прімо де Рівера вчинив переворот, розпустив парламент (кортеси) і утворив військову директорію (хунту). Слоганом Прімо де Рівери можна було би назвати “Make Spain Great Again”, а політичними переконаннями сміливо писати праві. Він насильницько іспанізував каталонців і басків, але вирішити всі гарячі питання країни не зміг. Зрештою, від нього відвернулося навіть військо, яке допомогло прийти до влади. У 1930 році він подав у відставку.
Генерал Прімо де Рівера та король Іспанії.
В Іспанії почався масовий рух за республіку і вже в 1931 році відбулися муніципальні вибори, на яких перемогли її прихильники. Король втік з країни і новообраний уряд на чолі з Саморо нарешті здогадався вирішити споконвічні проблеми: почав викупляти у поміщиків землю, щоб роздавати її селянам та ліквідовувати безробіття, яке сягало 40% населення. Республіканці надали автономію Каталонії. І все мало би бути добре, але ще з часів Інквізиції іспанцям слід було зрозуміти, що жартувати з церквою не можна. А, тим паче, відокремлювати її від держави і ліквідовувати чернечі релігійні ордени.
Церква мала великий вплив на населення і у 1933 році не без її втручання на виборах перемогли партії правого блоку. Реформи згорнули, баскам відмовилися надавати автономію, до опозиції застосували військову силу. Населення знову повстало, Каталонія проголосила незалежність. Неспокій у країні тривав 2 роки, поки ліві більш-менш не організувалися в Народний фронт у 1936 році. У цьому ж році вони прийшли до влади з низкою реформ. 17 липня радіо Сеута, що в Іспанському Марокко, виголосило: “Над усією Іспанією безхмарне небо”. Це був сигнал до початку заколоту на чолі з сином Прімо де Рівери, генералами Санхурно та Франко.
Фото юнаків під час громадянської війни 1936-1938 рр.
Того ж дня було захоплено Іспанське Марокко, а наступного – заколот поширився на інші райони Іспанії. Народ вже мав нагоду познайомитися з політикою правих і рішуче виступав за Республіку, віддаючи своє життя за ідею свободи. Натомість 80% збройних сил держави підтримували новообраного вождя хунти Франсиско Франко. А кардинал Гома закликав здійснити “хрестовий похід проти червоних”, тобто Народного фронту. Так розпочалася кривава громадянська війна, де люди втрачали дах над головою і навіть не мали можливості звернутися до віри, яка підтримувала ворогів.
27 європейських країн оголосили про політику невтручання в іспанський конфлікт, а в Лондоні навіть створили спеціальний комітет. Все тому, що в бій вступили тоталітарні держави: Німеччина, Італія та СРСР. Найактивнішим «втручальником» був Муссоліні, який майже відразу відправив на допомогу Франко 20 військових літаків. Його підтримав Гітлер. На боці іспанських націоналістів воювали 300 тис. іноземних вояків. Сталін формував інтербригади добровольців та надсилав військових радників Народному фронту. Загалом у Іспанії воювали понад 42 тис. добровольців-інтернаціоналістів з 54 країн. І це було маленькою репетицією для диктаторів перед Другою світовою війною.
Франсиско Франко та Адольф Гітлер
Ліві сили були дуже неорганізовані і стрімко втрачали контроль над провінціями. Найдовше стояв Мадрид. Він капітулював аж у 1939 році. Наступаючі йшли на столицю чотирма похідними колонами, а п’ята, яку становили противники республіки, перебувала у самому місті. Звідси пішов вислів “‘п’ята колона”. 1 квітня Франсиско Франко оголосив: “Війну закінчено!”
Франсиско Франко та його наступник Хуан Карлос І
Зважаючи на кількість жертв, а також виснажену економіку та зруйновану державу, іспанський диктатор не взяв участь у Другій світовій війні. Він лише декілька разів надсилав німецьким військам допомогу. Зберігши нейтралітет, Іспанія виявилася серед країн-переможниць і зберегла свій нацистський режим аж до смерті Франко 1975 року. Цей чоловік знав, що слід поширювати тоталітаризм лише на своєму півострові, а не по всій Європі. Менше амбіцій, менше проблем. Перед смертю Франко звів пам’ятник загиблим республіканцям, прийняв нові закони про пресу та неполітичні страйки, обмежив вплив фашистської партії до соціального рівня і розширив права громадян. З 1947 Іспанія вважалася монархією з вакантним місцем короля. У цей же час Франко ухвалив рішення, що королем після його смерті повинен стати принц Хуан Карлос. Це і відбулося в 1975. Він завершив процес перетворення країни з авторитарної в демократичну.