Уявіть футбольний матч. Є сама гра і є людина, яка слідкує за дотриманням правил – рефері. Тепер уявіть судовий процес. Є справа, яку потрібно розв’язати, і є людина, яка її розв’язує – суддя. Спільне між футбольним матчем і судовим процесом те, що завжди є той, хто судить і вирішує. У літературі така людина – “критик”. Це – “сірий кардинал”, від якого в усіх письменників коліна підкошуються. З’ясовуємо, як одна репліка може зарахувати вас до лав літературних критиків, чим вони займаються і навіщо читати їхні роботи.
Ми всі — критики
Коли читаємо літературу, ми хвилюємося за героїв, мліємо від сюжетних поворотів і ділимося з близькими враженнями. Ця реакція може бути емоційною: “Вау!”, “Це фігня”, “стікер-експресія враження від прочитаного”. А може бути у формі есе з продуманою концепцією, виваженими словами і бібліографією. Всі ці реакції – літературна критика. А ми – критики, які робимо про твір різні судження. Грубо кажучи, висловлюємо, що добре, що погане і чи потрібне воно. Це спосіб аргументованого упорядкування хаосу в зручні категорії, спроба осмислити частинку світу – художній твір. Тож, щоразу, коли говорите про художню літературу, ви стаєте критиком, бо виказуєте реакцію і судження.
Спочатку було слово
Професійна літературна критика з’явилася з релігією. Священні тексти розуміли неоднаково і не кожен. Потрібно було пояснити слова бога/ів і зробити їх доступними широкому або замкненому колу людей. Так у стародавній Індії були чотири тексти індуїстської релігії – складні за формою та змістом Веди, – але до них брахмани писали упанішади – пояснення. У християнській релігії була незрозуміла і заплутана Біблія, до якої священнослужителі писали екзегетику – роз’яснення Святого Письма. В усіх інших релігіях відбувалося те саме.
Коли, крім священної літератури, з’явилася інша і активізувався книгодрук,збільшилася кількість критиків; вони також її розтлумачували та судили: що потрібно спалити, а що читати всім.
Свобода! Рівність! Справедливість!
Нині літературознавці та критики не диктують, які книги “хороші” чи “погані”. Вони досліджують, з чого складений текст і як він функціонує, щоб зрозуміти свідомість людей. Літературознавці і критики відчитують у текстах те, що людина без особливих знань не бачить. Це – як взяти у подорож темним лісом ліхтарик. Проте, світло цього ліхтарика може бути різноманітним.
Літературна критика не страшна і не кусається. Вона не вказує і не обмежує, а тільки дає більше інформації. Її читають, щоб могти сказати про книгу щось більше, ніж надіслати “стікер-експресія враження від прочитаного”. Але й те не є погано.