Живопис тримається на двох слонах: історичних сюжетах і оголених жінках. Дами в стилі ню були популярні в усі епохи. Чоловіки ж залишалися за мольбертом з різних причин. Найпоширеніша з них – християнство. Згідно з ним, чоловіче тіло занадто святе, щоб зображати його в оголеному, “порочному” вигляді. Жінки ж навпаки – після Єви за замовчуванням були гріховними. Тому дама в стилі ню – це вічний тренд, зображення гріхопадіння.
Проте оголене чоловіче тіло все ж часом з’являється. Особливо часто й відверто в античности. Розбираємося чому і як (не) писали оголених чоловіків.
Античність
Жінка не варта уваги. Чоловік – найпрекрасніше, що створили боги. Так будувався суспільний устрій і мистецтво античности. Зображали тільки чоловіків. Голих і молодих. Грецьких і римських жінок, крім спартанок, не допускали до освіти, тому й заняття спортом для них було заборонене. Жіноче тіло було нетренованим, неестетичним і в’ялим. Його ховали під довгою тунікою та пеплосом (накидка, яка закривала плечі й руки). Чоловіки ж носили хітони тільки у разі холоду або старости. Молодим юнацьким тілом милувалися. Воно мало бути добре вгодованим. Це показувало високий майновий статус. А також – тренованим, проте не надто. Надмір м’язів означав, що чоловік багато фізично працює, тобто є рабом або плебеєм. Головним атрибутом маскулінности був (і залишається) пеніс. Якщо у грецької або римської скульптури невеликий статевий орган, це нормально. Вважалося: що менше у чоловіка пеніс, то більше він аристократ. Тільки плебеї та раби могли дозволити собі великий статевий орган, бо це вважалося некрасивим.
Грек, який не комплексує
Лайфхак від греків і римлян: не комплексуйте через розмір – це марна справа. Просто ви – античний аристократ.
Середньовіччя
З популяризацією християнства, близько V ст., оголене тіло стало табу. Загалом будь-яке тіло було заборонене. Його ховали під аскетичним одягом. Можна було показувати тільки кисті рук, шию та голову. Єдині місця, де роздягалися – баня і спальня. Такі сюжети малювали в книгах-хроніках, де зображали лише верхню частину тіла. Навіть, якщо писали людину в повний зріст, статеві органи прикривали руками або просто пропускали. Саме՛ тіло намагалися зобразити якнайбільш аскетично: худим і кістлявим, як в Ісуса Христа. Цей історичний персонаж став законодавцем моди. Завдяки йому слабкого і сухореброго чоловіка ідеалізували. Мученики ж доводили свою покору християнській вірі та долі через відмову від тілесности, часто навіть нівечили себе задля цього.
Середньовічний стриптиз
Тоді популярною була дерев’яна скульптура. На противагу античности, коли відгодоване тіло вважалося естетично привабливим, аскетична плоть у Середньовіччі – останній писк моди. Пухка й м’яка людина мала гріховний вигляд. Проте не варто вважати Середньовіччя єдиною монолітною епохою. Оскільки вона тривала десять століть, канон змінювався. Особливо швидко від аскетизму відійшла Італія в XIV столітті.
Середньовічний модник Ісус, якому заздрить Марія
Ренесанс
Саме в Італії почалося Відродження античних традицій, а, отже, й тіла. Відгодовані люди знову стали привабливими, бо це виявляло їхнє високе походження. Втім, над собою доводилося працювати. “Mens sana in corpore sano” (У здоровому тілі – здоровий дух) – крилата фраза з вірша римського поета Ювенала, яка стала законом життя для тогочасних чоловіків.
Жак-Луї Давид “Патрокл”
Поглянувши на роботи Леонардо да Вінчі та Мікеланджело, можна впізнати тих самих канонічних чоловіків античности. Проте вони наче придбали річний абонемент в Спортлайф. М’язи стали виявом стійкости духу. Вважалося: що сильніше тіло, то витриваліша душа. Чоловіків переважно зображали в русі, аби показати всі їхні мускули. Пеніс зменшився. Іноді він настільки маленький, що його важко помітити, як на фресці “Створення Адама”. Річ у тім, що християнська віра залишалася одною з головних віх суспільства. Тому чоловічі пеніси на фресках у церквах священники зазвичай замальовували фіговими листками. А сам Ісус, в якого сороміцьке місце було завжди прикритим, став секс-символом – підкачаним і струнким.
Мікеланджело “Створення Адама”
Бароко і Класицизм
До початку XVIІ століття зарплати на абонемент у Спортлайф не вистачило. Та й самі чоловіки розлінилися. Їм більше подобалося сидіти вдома, слухати, як жінки грають на клавесині та їсти тістечка. Тоді розвивалася культура їжі і з’явилося багато нових солодощів. Крилатий вираз “У здоровому тілі – здоровий дух” трансформувався в “У ситому тілі – щасливий дух”. Зображення чоловічого оголеного тіла перестало бути популярним і вважалося непристойним. Задля традиції писали лише грецьких і римських богів. Особливо популярним був Бахус (Вакх або Діоніс), бог вина. Проте його зображали вже не молодиком із симпатичним животиком та пухкими щічками, як було в Ренесансі, а товстим п’яницею.
Пітер Рубенс “Вакх”
Майновий статус на картинах тепер засвідчував одяг, тому чоловіків писали одягненими. Пеніс зменшився настільки, що його зовсім перестали малювати, прикривши все одежею. Погляд чоловіків на полотнах був спрямований прямо на глядача. Ніби для того, щоб глядач милувався очима, а не тілом.
Романтизм
Анн-Луї Жироде де Руси-Тризион “Сон Ендиміона”
Якщо Ренесанс, бароко і класицизм зверталися до античних ідеалів, то романтизм брав приклад із Середньовіччя. В моду повернулося худорляве тіло. Іноді навіть по-хворобливому. Так воно сприймалося, як плоть мученика. Проте на таку середньовічну основу накладалася традиція пізніших часів, адже чоловіче тіло змальовували оголеним лише в міфологічних сюжетах. Воно мало вигляд не просто сухореберного, а м’язистого та стрункого. Юнаками знову милувалися. Їх писали з блідою шкірою, “правильними” рисами та розвиненою мускулатурою. Сороміцьке місце прикривали ногами або тканинами. Пози, в яких зображені чоловіки, були надміру маскулінними. Вони стоять або сидять задумано, але при тому наче у постійній військовій готовності. Поза живописом реальні чоловіки тих часів все ще полюбляли смакувати тістечками, а спортом вважали пробіжку від карети до дому.
Реалізм
Суттю реалістичного живопису було зображення об’єктивної дійсности. Персонажів картин із аристократичних верств населення змінили на простих робочих. Зображувати реалістично означало писати худі, товсті й мускулисті тіла.
Едгар Дега “Голий чоловік”
У цю добу важко звести все до єдиного знаменника. Живопис почав бути різноманітним. Хоча романтична традиція зображення міфологічних привабливих юнаків залишилася. На противагу їм – жилаві робочі із замурзаною шкірою. А також худорляві жебраки, які за хліб позували таким же худорлявим художникам. Відбувся поступовий відхід від монолітного канону ідеалізованого чоловічого тіла. Погляд на плоть став суб’єктивним. Пози урізноманітнилися. Чоловік міг бути зображеним у військовій позі, із задуманим чи збентеженим поглядом вбік або із втіхою на обличчі. Крім того, вперше в історії мистецтва почали зображати волосся на чоловічому тілі.
Модернізм і постмодернізм
“Дайош свободу! Геть від канонів!” – приблизно так писав би Хвильовий, якби був європейським художником. Чоловіче голе тіло почали зображати в різних техніках, різними кольорами, різними течіями. Єдине спільне у всіх – худе, нетреноване тіло. До прикладу, полотна Еґона Шиле або Ернста Людвіга Кірхнера. Проте це був лише бум на початку XX століття. У подальші роки зображення голого тіла втратило сутність бунту. З’явилася фотографія, яка замінила живопис. Та й порнографічні картки стало легше робити. Тіло перестало бути головним у живописі. Особливо, чоловіче. Жіноче, навпаки, у період другої феміністичної хвилі стало однією з головних тем. Голі чоловіки більшою мірою залишаються лише на полотнах Люсьєна Фройда. Воно виражене в реалістичній традиції. Нічого нового в царині ню не з’являється. І ця гілка живопису стрімко відмирає.
Ернст Людвіг Кірхнер “Солдатська баня”
Чоловіче тіло в мистецтві зазнало багатьох змін – від ваги до поз. Кожна епоха, спираючись на головні концепції світу тих часів, створювала новий образ ідеалу. Були й періоди, коли будь-який ідеал відкидали, і тоді панувала свобода. Вона триває й досі. Проте зараз живопис стилю ню втратив будь-яку цінність і вважається досить примітивним. Сучасне мистецтво прагне не зображення тіла як об’єкту, а як чогось вищого за плоть. Воно стає лише однією з багатьох теорій розуміння “я”. Але це не заважає нам розглядати полотна минулих століть і захоплюватись чи плюватись на ідеалізовану естетику. Приємного споглядання!
Гаврилюк Олексій
Читайте також:
Comentários