Інструкція 2: Як правильно просити гроші?
- Пусто
- 12 лист. 2018 р.
- Читати 5 хв
У вас вже назбирався величенький борг за проживання в гуртожитку, а стипендією навіть не пахне? Ваші друзі завжди беруть собі лате з вершками тоді, як Вам ледве вистачає на еспресо? Невже вони вважають за потрібне вкладати гроші в лактозні продукти, тоді як вам потрібне вино… тобто, фарби та їжа? Клод Моне знав, як просити гроші заради мистецтва. Ми підготували 5 порад від художника, бо благодійність – справа кожного.
В інструкції 1 ми вже розповіли про те, на що витрачати кошти, яких ви не маєте. Пити хороше вино, купувати красиві костюми та подорожувати першим класом можна лише за умови, якщо ви знаєте, як викликати у своїх друзів співчуття. Тут усі засоби стануть у нагоді: сльозливі слова та злиденні життєві обставини. Вчимося робити своїх друзів фінансистами, а життя – драмою.
Дисклеймер: сподіваємося ви бачите іронію та сарказм у наших записах і розумієте, що ми не висміюємо життя бідного художника. Насміхаємося лише з марнотратсва та нахабності генія, без яких йому багато чого не вдалося би.
Пересваріться з усіма родичами.
Адольф Моне, батько хужожника.
У вас є тітонька, яка захоплюється живописом? Їй дуже імпонують ваші успіхи на Салоні? Ваш батько заплатив за те, щоб ви не служили в армії? Знехтуйте усіма їхніми вказівками. А потім спробуйте залагодити вину. Залиште свою вагітну майбутню дружину в якомусь гостинному дворі, за який ви не заплатили. Негайно їдьте в рідне містечко, погостюйте там зо два місяці. І коли все почне налагоджуватися, а ви погладшаєте від безкоштовної домашньої їжі, повертайтеся до коханої жінки та сміливо втрачайте всю набуту довіру та сімейні виплати. Тепер ваш юний друг-художник Базіль змушений купити у вас картину “Жінки в саду” зі співчуття за 2500 франків. Виплачуватиме по 50 франків на місяць. Цих грошей має вистачити на три роки життя у квартирі. Та не все так просто.
Нагадуйте всім про свою бідолашну самотню дружину.
Камілла Моне та дитина в саду художника в Аржентеї, Клод Моне, 1875 рік
Отже, у вас народився син і ви побралися з юнкою. Але ви художник моментів і вражень, тому гайда в мандри першим класом по натхнення. А дівчину залиште деінде у Франції. Заплановані три роки життя у квартирі раптом перетворюються на декілька спонтанних подорожей, кількадесят полотен, тюбиків фарб і… приводів написати другові щодо його фінансових зобов’язань.
З листів до Фредеріка Базеля:
«Всі ці дні я чекав на листа від вас, але так нічого і не надійшло. Мені дуже неприємно думати, що Камілла сидить там зовсім без грошей. У неї і справді нічого не залишилося. Ви вже вибачте, що я на вас насідаю, але бідна жінка у страшних злиднях. Вишліть мені якомога скоріше скільки зможете».**«Не дуже-то люб’язно з вашого боку не писати мені жодного рядка, тому що я страшенно тривожуся за Каміллу, яка сидить буквально без гроша. І в мене нічого немає, щоб їй надіслати. Страшенно боюся, що вона сьогодні-завтра народить. Що з нею тоді буде, з бідолахою?»
Хто сказав, що ваші проблеми лише ваші?
Автопортрет, Фредерік Базіль, рік невідомий
Ви приїжджаєте додому, ледве розрахувавшись за свої спонтанні подорожі та проживання дружини з сином. Гроші несподівано закінчуються, а Базіль відмовляється надсилати залишкові кошти з полотна “Жінки у саду”. Дайте всім знати, що Вам погано! І це не лише Ваша справа. Заради мистецтва!
“Ось уже тиждень в хаті ні крихти хліба, ні краплі вина, ні дров для кухні, ні свічок. Це жахливо”.
Через 8 днів:
“Кажу ж Вам, ми гинемо з голоду! Буквально гинемо! Не дай вам Бог же пізнати таку вбогість! Але тільки тоді ви зрозуміли би, чого мені вартує ваше вкрай безтурботне ставлення до чужої нужди…”
Ще через 8 днів:
«Якщо я не отримаю допомоги, ми всі помремо з голоду! І я навіть не можу писати, бо в мене зовсім не залишилося фарб … Постарайтеся мені допомогти…»
Здоровий глузд Ваших друзів – це чудовий привід образитися.
Клод Моне читає (неправдива примітка від авторки: лист до Фредеріка Базеля, який буде далі), П’єр-Оґюст Ренуар, 1872 рік
Коли поштові скриньки благодійників вже завалені скаргами, їм чомусь не хочеться діставати гаманця за новою банкнотою. У них вривається терпець та вони просять не займатися марнотратством. Але хіба їм зрозуміти, що це не даремно витрачені франки? І хто взагалі дозволив їм вирішувати? Хіба вони знають, що таке злидні?
“Повідомляю, що я не маю наміру слухати Вашу пораду (якій не знаходжу вибачень) і пішки йти в Гавр… Ви, найщасливіший зі смертних, привезете зі своєї поїздки купу картин. Тільки я цього року не зможу зробити нічого! Через це я злий на весь світ, я в люті і гніві. Якби тільки я міг працювати, все налагодилося б. Ви говорите, що мене не врятують ні п’ятдесят, ні сто франків. Можливо, але тоді мені залишається тільки розбити голову об стіну. Я не чекаю раптового багатства, але, якби всі ті, хто, подібно до вас, дає мені поради, вислав хто п’ятдесят, хто сорок франків і так далі, вже напевно, я був би в іншому становищі. Перечитав вашого листа. Дорогий друже, він смішний. Якби я не знав вас, міг би прийняти його за жарт. Ви цілком серйозно, бо ви так і думаєте, заявляєте, що на моєму місці пішли б рубати дрова. Тільки люди у Вашому становищі можуть вірити в подібні речі, тому що, якби ви й справді були на моєму місці, ви, можливо, відчували б ще більший відчай. Це набагато важче, ніж ви собі уявляєте, і я готовий битися об заклад, що ви нарубали б дуже мало дров. Давати поради легко, до того ж, ви вже не ображайтеся, я думаю, що будь-які поради не приносять користі. Як би там не було, кінець моїм нещастям, судячи з усього, не очікується. Наближається зима, а це не найкращий час для знедолених … “З листа до Фредеріка Базеля
Що більше друзів, то менше злиднів.
Ваш найбільший та найдорожчий друг-благодійник Фредерік Базіль помирає на війні. Трішки побудьте у траурі. А тоді вирушайте на пошуки нових спонсорів. Підходять усі: колекціонер Поль-Дюран Руель, власник невеличкого ресторану Мюрер, психіатр Гаше, старий знайомий Мане та інші. Пропонуйте свої картини за сміховинні ціни, коли м’ясник та продавчиня в молочній крамниці відмовляють у кредиті. Обов’язково подбайте про те, щоб спонсори не знали, що не одні вас фінансують. Наче вам й справді соромно позичати в них гроші.
З листа письменникові Емілю Золя:“Не могли б ви, будь на те ваше бажання, надати мені одну величезну послугу? Якщо до завтрашнього вечора, в середу, я не заплачу 600 франків, всі наші меблі та інше майно буде продано і ми опинимося на вулиці. У мене з цієї суми немає ні гроша. Угоди, на які я розраховував, поки не можуть відбутися. Думка про те, що мені доведеться розкрити цю сумну дійсність моїй бідній дружині, приводить мене у відчай. Так що, звернувшись до вас, я роблю останню спробу. Чи не могли б ви позичити мені 200 франків? Можливо, ці гроші дозволять мені виграти час. Не смію з’явитися до вас особисто, тому що, боюся, мені не вистачить сміливості зізнатися в справжній причині мого візиту. Напишіть хоча б кілька слів, тільки, прошу вас, нікому не кажіть про це, тому що нужда – недолік, якого не вибачають...”
Портрет Еміля Золя, Едуард Мане, 1868 рік
Кажуть, якщо дуже довго робити вигляд, що у вас є свої гроші, то вони раптом можуть справді з’явитися. Особливо, якщо ви – геній. Про які багатства мріяти та на що їх витрачати? Читайте в Інструкції 3.
*Тут і далі цитати з книги “Клод Моне” Мішеля де Декера
Гуцалюк Дарія
Читайте також:
Comentários