“Ти мене руйнуєш…Ти приносиш мені радість”
Виявляти свої політичні бідкання можна трьома шляхами: скаржитися друзям, писати лонґріди в Фейсбук або творити мистецтво. Французький режисер Ален Рене обрав третій. Після трагедії в Хіросімі він створив стрічку про війну, кохання і забуття. Розповідаємо, чому слід переглянути один з найкращих фільмів ХХ століття, як він допоміг вивчити французьку японцю і допоможе з цим вам (але це неточно).
Кадр з фільму “Хіросіма, любов моя”
Рік: 1959
Жанр: лірично-романтична драма
Акторський склад: Еммануель Ріва, Ейджі Окада
Про що?
Він – японський архітектор. Вона – французька акторка. Вони зустрілися за добу до того, як вона мала покинути Хіросіму – місто любові, місто трагедії, місто історії. Друга світова війна зачепила обидвох: вона втратила перше кохання через німецьку окупацію, він – сім’ю через американське бомбардування. Вони говорять, кохаються і втікають одне від одного, щоб згодом зустрітися за келихом пива і спогадами. “Хіросіма, любов моя” – це історія про двох людей і одне місто, про жертв ХХ століття, про мову кохання і те, як минуле не відпускає через багато років. Вона нічого не бачила в Хіросімі, а він – може показати.
Кадр з фільму “Хіросіма, любов моя”
Звідки така ідея?
Ален Рене починав як режисер документального кіно. Ззнімав стрічки про скульптуру, мистецтво, Ван Гога, а його короткометражку “Ніч і туман” 1955 року визнали новаторською (тоді ще критики) Франсуа Трюффо і Жан-Люк Годар. Там режисер поєднував монохромні кадри з кольоровими, переплітав хронологічні лінії і експериментував для того, щоб максимально передати жах воєнного часу.
Спершу Рене хотів зняти документальну стрічку про ядерну бомбу. Втім, таких було безліч і його робота не набула б розголосу. Режисер пожартував, що міг би зробити художнє кіно, якби сценарій написала Франсуаза Саган чи Маргарит Дюрас. Його гумор сприйняли буквально і письменницям запропонували співпрацю. 1958 року Дюрас погодилася. Режисер хотів зняти звичайну історію кохання на фоні ядерної війни, але письменниця дещо модернізувала сюжет, який вигадав Ален.
Як проходили зйомки?
Рене хотів, щоб акторка, яка грала головну героїню, викликала симпатію і роздратування водночас, тобто не була однозначною. З цим завданням чудово впоралася Еммануель Ріва. Тоді вона вже була відомою театральною акторкою, а “Хіросіма, любов моя” стала її кінодебютом. Ми ж любимо і знаємо цю прекрасну французку через ще один проривний фільм – “Леон Морен, священник” Жан-П’єра Мельвіля.
Кадр з фільму “Хіросіма, любов моя”
Партнером Ріва став японський актор Ейджі Окада. Він відомий представник японської нової хвилі (така теж була), а стрічка Рене стала його європейським дебютом. На час зйомок Окада не знав французької і мусив завчати слова напам’ять. На щастя, фільм це не зіпсувало: щирість, яка відчувається між акторами, показує: вони говорять не французькою і не японською, а мовою любови. До того ж, з цією стрічкою можна вивчати мову: актори говорять так повільно, що виникає відчуття сну, трансу чи ірреальності. Такого враження додає й тембр голосу Еммануель Ріва, який став однією з причин того, що Рене взяв її на роль
Публіка сприйняла фільм неоднозначно. З одного боку, критиків вражало новаторство режисера. Жан-Люк Годар, наприклад, сказав, що після перегляду перших десяти хвилин стрічки він не бачить сенсу знімати сцени в ліжку: краще,ніж у “Хіросімі” не буде. Втім, дехто звинувачував Рене у тому, що він порівнює таку “мізерну” проблему, як кохання особистої героїні, з масштабною світовою катастрофою – американським бомбардуванням Хіросіми. Однак ми вважаємо, що нічого поганого в цьому немає: Ален каже, що трагедія – це в будь-якому випадку трагедія, і неважливо, особиста, чи світова.
Кадр з фільму “Хіросіма, любов моя”
Чому слід переглянути?
Пацифізм. “Хіросіма, любов моя” – стрічка про мир і любов. І байдуже, коли вона знята чи про яку історичну подію вона розповідає. Режисер закликає нас зрозуміти, що війна не може бути виправдана і не буває на благо. Війна – це війна, і вона паплюжить людські життя.
Естетика. Оператором Рене був Саша Верні, який працював із багатьма режисерами французької нової хвилі. Він, зокрема, знімав фільм “Денна красуня” із Луїсом Бунюелем. У “Хіросімі” Саша належать кадри у Невері, рідному місті головної героїні, а сцени в Японії знімав Мітіо Такахаші. Разом оператори зробили надзвичайно естетичне кіно, яке так і хочеться ставити на павзу, щоб зазнимкувати красиву гру світла, геометричну композицію міста чи відблиски тіл. Саша і Мітіо не узгоджували роботу між собою, та відеоряд в стрічці дуже символічно вийшов гармонійним. Наша редакція нарікає “Хіросіму” званням “скріншотабельного” фільму.
Новаторство. Багато хто вважає Рене представником французької нової хвилі. Можна навіть сказати, що він її заснував. “Хіросіма” вийшла на екрани всього через місяць після “400 ударів” Трюффо і стала маніфестом нового кіно. Адже Ален вперше позбувся хронологічної лінійности в стрічці. Якось Рене сказали, що до нього так вже зробив Орсон Веллс у фільмі “Громадянин Кейн”. Утім, француз відповів, що в Орсона час непослідовний, а в нього – розбитий. Крім того, Рене використав асоціативний монтаж: рука японця нагадує головній героїні її втрачене кохання, а спогад про обійми матері – спонукає кинутися в руки архітектора. І все це зображено візуально.
Байдуже, чи слідкуєте ви за політичними новинами, чи вважаєте себе пацифістом і чи захоплюєтеся ядерною енергетикою. “Хіросіма, любов моя” – це красиво, чуттєво і щиро. І його слід дивитися, щоб зрозуміти, чому кіно також може бути поезією. І мовчати опісля, бо слів не досить, аби передати емоції. А що ви бачили в Хіросімі?
Кулик Тетяна
Читайте також: