“Сім’я – це не слово, сім’я – це вирок”. Якщо ваша сім’я зараз далеко або чекає вдома, коли ви повернетеся; якщо ви любите їх неймовірно і не можете уявити ідеальний день без них чи ви на щось дуже ображаєтеся; якщо вас люблять або ви хочете, щоб вас любили, вам сподобається цей фільм, бо він для всіх і кожного.
This slideshow requires JavaScript.
РІк: 2001 рік
Жанр: напівкомедія, напівдрама
Акторський склад: Джин Гекмен, Анджеліка Г’юстон, Гвінет Пелтроу, Люк Вілсон, Овен Вілсон, Бен Стіллер, Білл Мюррей.
Про що?
Писати про фільми Веса Андерсона що далі, то важче. Чому? Бо з кожною новою стрічкою діалогів стає менше, а візуальної оповіді – більше. Коли дивитеся перші кілька хвилин, можна вимкнути звук і споглядати історію дітей-геніїв, які виростають в проблемних дорослих через деталі: книжки на полицях, картини на стінах та одяг головних героїв.
Фільм скомпонований як книга, і зав’язка тут у незначно-значній катастрофі – батьки Таненбаумів розлучаються. І все подальше життя члени родини намагаються вдавати, що цього а) не трапилося; б) їх це не зачепило; в) їм це не потрібно. Але скільки би років ви потай не палили цигарки і не закривали своє обличчя сонячними окулярами, коли втрачаєте все, хочеться повернутися в цей невеличкий вакуум під назвою сім’я, де ви захищені від усього світу. Так зробив Роял, батько сімейства, який цим батьком ніколи не був. Так зробили і всі діти, які повернулися дорослими в материнський дім, щоб нарешті вирости. “Сімейка Таненбаум” – фільм про втрати, звинувачення, образи, прощення, любов і про те, що ніколи не пізно бути поруч.
Звідки з’явилася ідея?
Кожен фільм Веса Андерсона – це фільм про Веса Андерсона. Коли режисеру було вісім, його тато-рекламіст і мати-археологиня (як і Етелін Таненбаум) розлучилися. Вес та двоє його братів переїхали жити до матері. До речі, Вес попросив Анджеліку Г’юстон носити окуляри його матері, а герої фільму їздять з матір’ю на розкопки, як робили і юні Андерсони. Після розлучення у Веса почалися проблеми у школі: він постійно брехав, вигадував різноманітні історії та вдавав із себе когось іншого. Його залишали після уроків, а вчителька намагалася зрозуміти, чому хлопець такий напружений і замкнений. Щоби заохотити Веса поводитися краще, вона дозволила йому ставити п’єси у шкільному театрі. Можна сказати, що так у Андерсона народилася творча геніальність. У героїв фільму вона помирає. Так автор намагається нас заплутати. Вундеркінди з дитинства згодом стають невдахами. І як після такого не боятися дорослішання? Кожен із учасників зйомок додав у фільм щось своє, бо достатнього всього лиш зазирнути в дитинство акторів і ми побачимо у сім’ях безліч проблем. Тому фільм вийшов таким особистим та зворушливим із усіх боків: режисерського, акторського, глядацького. Цікаво, що Джин Гекмен дуже гарно відповідав своєму герою в реальності, бо, як Роял відмовився від своєї сім’ї, актор намагався відмовитися від участі в цих зйомках. А далі все, як у фільмі: чи сподобалось йому, можна дізнатись лише після перегляду.
Чим надихався режисер?
“Надзвичайні Емберсони”, Орсон Веллс, 1942
This slideshow requires JavaScript.
Андерсон називає Орсона Веллса одним із найважливіших для своєї творчості режисерів. Він захоплюється його експресіоністичною та щирою зйомкою. Із цього фільму Вес майстерно “викрав” будинок, у якому відбуваються всі події стрічки, а ще ідею: сім’я не лише кров та біологія. Сім’я – це почуття між різними людьми, які можуть залишатися поряд у цьому світі. А наші упередження – це всього лише незґрабні перешкоди, які треба долати.
“Дві англійки і “Континет””, Франсуа Трюффо, 1971
This slideshow requires JavaScript.
Мені здається, коли у натхненні Андерсона присутній Трюффо, слід виходити з цієї вкладки і одразу переглядати кінострічку. Вона скаже більше, ніж літери у цьому матеріалі. Зрештою, це фільм про двох сестер, француза і любовний трикутних. Як родички виплутаються з цієї ситуації? Де Андерсон брав ідеї для зйомки? Все можна знайти у режисера французької нової хвилі.
Повісті про сімейку Глас, Джером Девід Селінджер
Джером Девід Селінджер
Селінджер написав не тільки “Ловець у житі”. Для свого письменницького задоволення він створив цілу сім’ю, яку за словами The New York Times Book Review, любив більше, ніж Бог любить людей. І сім’я там напів’єврейська, напівірландська, а Френні і Зоїй дуже нагадують нам Річі і Марго. Читати можна для того, аби зануритися в селінджерівсько-андерсонівський Нью-Йорк та сімейні проблеми.
Андерсон про те, чому він знімає кіно:
“Коли реальність кусається, немає нічого поганого у тому, щоб створити кінематографічне бачення, яке робить спустошення красивим і живе у крихітних бавовняних хмарах”.
Політаємо у бавовняних хмарках кінематографу?
Гуцалюк Дарія