Якщо в дитинстві ви зачитувалися творами Жуля Верна і Германа Мелвілла, мріяли зустрітися з піратами і придушити бунт на власному кораблі, то “Підводне життя зі Стівом Зіссу” для вас. Це фільм про червоні шапки, акулячі вбивства, вусатого Овена Вілсона і нестерпно впертого головного героя. І хоча сам Вес Андерсон вважає цю стрічку своєю найгіршою роботою, спробуємо розібратися, як, звідки і для кого з’явився Білл Мюррей у блакитній піжамі.
This slideshow requires JavaScript.
Рік: 2004
Жанр: пригодницька напівкомедія-напівдрама
Акторський склад: Білл Мюррей, Овен Вілсон, Кейт Бланшет, Анджеліка Г’юстон, Віллем Дефо, Джеф Ґолдблюм
Про що?
“– Яка причина вбивства такого рідкісного створіння?
– Помста.”
Стів Зіссу – океонограф і режисер-документаліст – подорожує зі своєю “червоношапковою” командою кораблем “Белафонте” і хоче вбити рідкісну ягуарову акулу. Чому? Бо під час зйомок останнього фільму вона з’їла його колегу і близького друга Естебана. Стів впертий, дещо невихований і багато в чому інфантильний. Він вирішує відійти покурити тоді, коли відбувається, можливо, найвідповідальніший момент у його житті – знайомство із 30-річним сином Недом. Зіссу хоче перейменувати його на Кінгслі (і не бачить нічого дивного в тому, щоб давати нове ім’я дорослому чоловікові), просить його стати членом команди навіть тоді, коли Нед-Кінгслі зізнається, що не вміє плавати.
Керований великою та благородною ціллю – помстою за друга – він не звертає уваги на те, що відбувається навколо нього. Він свариться з кожним членом команди, фліртує з вагітною журналісткою, літає з нею на повітряній кулі та каже щойнознайденому синові, що ніколи не хотів бути батьком.
Стів “червона шапочка” Зіссу
І хоча ми часто симпатизуємо навіть негативним героям Андерсона, Зіссу – особа контроверсійна. Він не викликає ні чистої любові, ні чистої ненависті. Сам режисер каже, що проблема “Підводного життя” в тому, що у них було забагато грошей. Отримавши хороше фінансування, Андерсон та Баумбах зробили фільм досконалим візуально, але не приділили достатньо уваги людським стосункам. Тому й діалоги, й герої викликають змішані почуття. Бо Вес любить челенджі – як для своїх героїв, так і для себе.
Щодо візуальної частини фільму, то тут Вес Андерсон перевершив сам себе. “Підводне життя” – перша робота, в якій режисер використовує анімацію. Цей прийом він згодом застосує і в “Готелі Гранд Будапешт.” Фауна в стрічці – полярні снігові мангусти, цукрові краби, флюоресцентні люциани і сама ягуарова акула – зроблені на той час революційно правдоподібно. Що вже говорити про “Белафонту”, корабель Стіва. Пропонуємо переглянути відео, щоб насолодитися цим анімаційним “ляльковим будиночком.”
“Підводне життя”, з одного боку, має всі ознаки андерсонівського фільму: контрастна кольорова палітра, дитячі інтриги серед дорослих героїв, чимало візуальних метафор, симетричні кадри, чудові саундтреки (чого тільки вартий Девід Бові португальською?) та дуже просту мораль: з усіх пригод найкраща – це саме життя. З іншого боку, Зіссу і його героям не вистачає чогось людського, чогось, чому хотілося би співчувати 108 хвилин перегляду.
Звідки взялася ідея для фільму?
Як і всі свої фільми, “Підводне життя” Вес створював не сам. Цього разу він писав сценарій із Ноа Баумбахом. Спочатку з’явилася ідея історії про океанографа, який був би своєрідним уособленням Жака Іва Кусто біля берегів Америки. Стіва Зіссу Вес із Ноа писали спеціально для Білла Мюррея. Однак, коли Андерсон поїхав до Італії з прокатом “Сімейки Таненбаумів”, локацію змінили на побережжя Середземного моря. Вес потрапив на студію “Cinecittà”, де колись створював свої стрічки режисер Федеріко Фелліні, і вирішив, що також хоче там попрацювати. А сходи, на яких відбувається фінальна сцена фільму, він взагалі побачив цілком випадково, коли гуляв містом в пошуках джелато.
Фінальна сцена “Підводного життя”
Андерсон, щоправда, зізнався, що зйомки “Підводного життя” були одними з найскладніших за всю його кар’єру, оскільки відбувалися у відкритих водах.
“«Підводне життя» – мій найскладніший проект. Знімати в морі було дуже важко. Всі казали мені: “Не роби цього. Не знімай фільм на кораблі. Вигадай іншу історію.” І вони були праві. Деякі сцени доводилося знімати вночі, в цілковитій темряві, на кількох човнах, коли було дуже холодно.”
Чим надихався режисер?
Жак Ів Кусто і його “Світ тиші”, 1956
This slideshow requires JavaScript.
Найбільшим натхненням для створення не лише фільму, але й безпосередньо головного героя, став Жак Ів Кусто – французький дослідник Світового океану та режисер-документаліст. “Я люблю Жака Кусто. Я завжди любив Жака Кусто. Люблю його особистість і його фільми, саме тому я присвятив йому цю стрічку (“Підводне життя”)”
Але слід Жака Іва Кусто помітний не лише в професії головного героя і червоних шапочках його команди, але й в операторських рішеннях. “Підводне життя” багато чим нагадує “Світ тиші”, за який океанограф отримав Оскар. Працюючи над цією стрічкою, Кусто разом зі своєю командою мандрували Середземним та Червоним морями, Перським заливом та Індійським океаном на кораблі “Каліпсо” і відзняли 25 кілометрів плівки з матеріалом про морську фауну. Щоправда, у них ніхто не став жертвою акули. “Підводне життя” – це, з одного боку, пародія на роботу французького океанографа, і водночас, вшанування його пам’яті.
“Мобі Дік”, Герман Мелвілл, 1851
This slideshow requires JavaScript.
Молодий американський моряк Ізмаїл відправляється в подорож на китобійному судні “Пекод” разом з капітаном Ахавом, який хоче відімстити киту-людожеру Мобі Діку, через якого той втратив ногу. Це класичний пригодницький роман, який, підозрюємо, Вес Андерсон прочитав ще в дитинстві, коли проводив більшість часу в бібліотеці.
Ягуарова акула, звісно, не кит-людожер, Стів Зіссу не моряк-китобоєць, та Естебан – не нога Ахава, але яскравий вплив цієї книги на сюжет “Підводного життя” важко не помітити.
“Стар трек”, Джин Родденберрі, 1966-1969
Кадр з серіалу “Стар трек”
Нічого зайвого не казатимемо, лише те, що з цієї культової франшизи Андерсон взяв ідею для костюмів команди Зіссу.
Найгірший чи найкращий?
Хоч для Веса Андерсона і багатьох його фанів “Підводне життя” – далеко не найкраща робота, але й у неї є чимало прихильників, які вважають, що Зіссу вартий уваги. Бо насправді це стрічка зовсім не про те, як знайти ягуарову акулу. Це стрічка про те, як шукати і знайти самого себе. У своїй команді, друзях, сім’ї. Зрештою, як і всі фільми Веса, Стів Зіссу вчить нас, що, яким би нестерпним та впертим ви не були, у вас завжди будуть люди, які вас любитимуть – нехай то довгонога дружина Анджеліка Г’юстон чи німецький моряк Віллем Дефо.
Кулик Тетяна
Читайте більше: