“Цікаво, чи могли б ми втрьох дружити в реальному житті. Не як брати, а як люди.” Якщо у вас є брати чи сестри; якщо ви не знаєте, чи готові подорослішати; якщо часом вам хочеться позбутися всього життєвого тягаря, як важких валіз на вокзалі і якщо ви просто знаєте, що таке любити, то “Поїзд на Дарджилінґ” – для вас. Бо це фільм про те, що знайти себе можна й не в духовній подорожі до індуїстських храмів, а просто в людях, що поруч.
This slideshow requires JavaScript.
Рік: 2007
Жанр: ⅓ драми, ⅓ комедії, ⅓ індійського кіно
Акторський склад: Овен Вілсон (як неочікувано!), Джейсон Шварцман (ще неочікуваніше), Едріан Броуді (а тут справді неочікувано), Амара Каран, Воллас Володарскі, Варіс Ахлувалія, Анджеліка Г’юстон, Білл Мюррей, Наталі Портман (в одному кадрі пробігала)
З чого почати?
Перед переглядом “Поїзда на Дарджилінґ” рекомендуємо подивитися короткометражку “Готель Шевальє”. Вес Андерсон зробив це своєрідним прологом, до своєї “індійської саги”. Стрічка про жовті готельні халати, босого Джейсона Шварцмана й оголену Наталі Портман.
Кадр з фільму “Готель Шевальє”
Про що “Поїзд на Дарджилінґ”?
Індія, дорогі валізи з ініціалами, перший клас поїзда і три брати. Наймолодший Джек, який вважає, що пише твори зовсім не про себе, середульший Пітер, що заплутався у своєму сімейному житті та старший Френсіс, який вирішив повернути втрачену братерську дружбу після спроби самогубства. Майже, як у класичних європейських казках. Чи, радше, індійських. Бо “Поїзд на Дарджилінґ” не лише про сім’ю, духовні пошуки та втечу від власних проблем, але й про Індію. Про отруйних змій, гімалайські монастирі, тигрів-людожерів, слоників (до речі, у фільмі їхні зображення з’являються близько 900 разів) та звабливих провідниць у блакитних сарі.
Вес Андерсон: “Мені здається, з фону для історії Індія перетворилася на одну з основних тем.”
Звідки взялася така ідея?
Кожен фільм Веса каже нам, що ми маємо когось поряд. Отак і він мав поряд Джейсона Шварцмана та Романа Кополлу, коли сів писати сценарій до “Поїзда на Дарджилінґ”. Андерсон з дитинства цікавився Індією, слухав про неї від свого друга індійця та читав книги. А тоді переглянув чи не всі стрічки Сатьяджита Рая і вирішив: “Все, знімаю фільм про Індію!” Режисер також хотів створити стрічку про трьох братів, які їдуть у потязі. Власне, чому б не поєднати?
Вес “білий костюмчик” Андерсон в роботі
Зйомки “Поїзда на Дарджилінґ” були схожі на “студентський фільм”, як сказав Андерсон. Вони не брали з собою гримерів – актори самі фарбувалися та готувались до зйомок. А ще вигадували, як краще вжитися в роль. Овен Вілсон, наприклад, клав у взуття шматок лимона, щоб правдоподібніше шкутильгати. Андерсон зі Шварцманом знайомилися з місцевими, Броуді з Вілсоном їли вівсянку. Оскільки зйомки проходили в поїзді, команда щодня зупинялася десь серед пустки та виходила насолодитися природою Індії. Знімальний процес проходив у дружній та сімейній обстановці, тому й сам “Дарджилінґ” вийшов дуже людським та по-сімейному теплим. І не лише через кольорову палітру.
“Нам хотілося зробити цю стрічку дуже особистою. Ми намагалися використовувати якнайбільше власного досвіду. Хотіли зробити фільм про сім’ю і про те, що ми відчуваємо до Індії.”
Чим надихався режисер?
“Ріка” Жан Ренуар, 1951
Кадр з фільму “Ріка”
Стрічка про англійських юних дівчат та одного американсього юнака в маєтку на березі священної ріки Ганг. Гарієт та Валері закохуються у молодого ветерана війни капітана Джона, який приїхав погостювати до свого родича. Однак, це фільм не лише про любовні перипетії між героями, але й про Індію. Про її традиції, жителів, народ, природу й релігію. Головна сюжетна лінія переплітається із розповідями про індуїстських богів, повір’я та звичаї. А історія Мелані, батько якої є англійцем, а покійна мати індійкою – це історія пошуку своєї ідентичності, власної філософії та місця у світі.
Саме ця стрічка стала головним поштовхом до створення “Поїзда на Дарджилінґ”.
“Зрештою, я переглянув фільм “Ріка” Жана Ренуара. Це справило на мене таке сильне враження, що я точно вирішив, що саме зніматиму наступним.”
“Пісня дороги”, Сатьяджит Рай, 1955
Кадр з фільму “Пісня дороги”
Один із шедеврів бенгальського режисера Сатьяджита Рая. Апу народився в родині, де всі чоловіки – філологи та письменники (о, горе, скажете ви!). Батько не може прогодувати сім’ю і намагається заробляти на хліб фізичною працею. Їм доводиться продати сад та жити в маленькому будиночку в бенгальському селищі. Стрічка про бідність, турботу й сімейну любов.
Вес перейняв від Рая не лише натхнення, любов до Індії та деякі операторські рішення, але й музику. Більшість саундтреків в “Поїзді на Дарджилінґ” – це пісні зі стрічок бенгальського режисера.
“Чарулата”, Сатьяджит Рай, 1964
This slideshow requires JavaScript.
Ще одна робота Сатьяджита Рая, яка надихнула Веса на знайомство з Індією. Історія бездітної Чарулати, її постійно зайнятого багатого чоловіка та його племінника Ахала, з яким у дівчини виникають почуття. З цього фільму Андерсон також взяв декілька саундтреків, які згодом використав у “Дарджилінґу”.
Як встигнути на потяг?
“Поїзд на Дарджилінґ” про віру. У себе, у власні сили та у своє майбутнє. Як батька, брата чи чоловіка. А ще про довіру. І не лише на прикладі закордонних паспортів, які Френсіс не хоче віддавати братам, чи шкіряного паска, який Пітер “позичає” у нього. Про те, як людям притаманно втікати від відповідальності та болю – в духовні подорожі після новин про вагітність дружини чи в гімалайські храми після смерті чоловіка. І про тягар, не лише у вигляді дорогих валіз із ініціалами. Бо тільки тоді, коли залишаємо його в минулому, з легкістю можемо заскочити на потяг.
Тому не будьте, як Білл Мюррей, встигайте на потяги.
Кулик Тетяна
Читайте також:
Comentarios