“– Ви коли-небудь були самотніми раніше? – Ні. – Скільки років тривали Ваші останні стосунки? – Приблизно 12. – Можете сказати точно? – 11 років і 7 місяців”.
Переживаєте важке розлучення? Страждаєте самотністю? Любите когось? Говорите, думаєте, мрієте про стосунки щодня? Йорґос Лантімос вас розуміє. Тому перший свій англомовний фільм грецький режисер знімає про любов. Сам він цю стрічку називає діалогом, ставить занадто багато запитань, створює естетичні кадри, жартує чорні жарти та змальовує гіперболізований світ, у якому ми бачимо своє відображення.
This slideshow requires JavaScript.
Рік: 2015
Жанр: науково-фантастичний трилер-комедія
Акторський склад: Колін Фаррелл, Рейчел Вайс, Джессіка Барден, Олівія Колман, Ешлі Дженсен, Аріана Лабед, Анджелікі Папоулья, Джон Сі Райлі, Леа Сейду, Майкл Смайлі
Про що?
Девід 12 років був у стосунках і його дружина покидає його. Тепер вона буде щасливою у парному світі з іншим короткозорим чоловіком. Герой їде до Готелю, щоб за 45-тиденний термін знайти свою другу половинку, інакше – його перетворять в тварину. Врешті, результат не такий сумний. У різновиду фауни є шанс бути корисним в іншому житті, реалізувати себе в коханні чи тому, що у цьому світі прийнято називати коханням, серед тварин. Девід буде лобстером. За кілька тижнів він розчаровується в своєму майбутньому: у світі створеному Йорґосом Лантімосом людей приваблюють взаємні недоліки. Девід короткозорий. У нього класні окуляри і він шукає жінку, яка зможе плутати їх зі своїми щоранку. Та, мабуть, вигадали якийсь дивовижний пристрій для покращення зору. Дні проходять, а людей в окулярах не прибуває. У Девіда є залишається можливість порушити межі самотності з безсердечною жінкою, стати лобстером або долучитися до революційної групи самотніх, де правила не менш радикальні, аніж у Готелі. Звучить абсурдно? Це все подано з чудовим чорним гумором та ноткою приреченості.
This slideshow requires JavaScript.
Звідки взялася така ідея?
Для Йорґоса Лантімоса “Лобстер” – це третій визнаний на світовій арені фільм. Сценарій до перших двох: “Альпи” (2009) та “Клик” (2011), – він писав разом зі своїм колишнім одногрупником (вони разом вивчали рекламу в університеті) Ефтимісом Філіппоу. І, на відміну від традицій Веса Андерсона, де той із Овеном Вілсоном чи Ноа Баумбахом сидить і продумує кожного персонажа дрібниць, а тоді сміється з вигаданих історій зранку до вечора, Лантімос та Філіппоу шукають проблему в суспільстві, яка їх цікавить і про яку вони хочуть розповісти. А потім гіперболізують її до чортиків. У “Клику” вони підняли вічне питання батьків і дітей, у “Лобстері” – звертаються до теми любові, кохання та самотності. Нарешті режисер говорить не про невеличку групу людей, а створює антиутопічний світ, де успіх залежить від стосунків. Є простір для подружніх пар, Готель для щойно покинутих та ліс для самотніх-революціонерів. Усюди панує закон, від якого важко вислизнути. Він доводить наші слова: “цей рік хочу відпочити від стосунків”, “тобі вже 40, слід одружитися, бо все проґавиш” тощо до крайнощів. І від цього стрічка не стає менш реальною. Відгук усередині вас вона знайде і тоді, коли ви “в активному пошуці”, і тоді, коли поруч з вами саме та людина. Сценаристи ставлять нам запитання. Чому все так? Чому ми це відчуваємо? І чому ми організовані саме таким чином? Чи не існує іншого шляху? Як можна відчувати себе вільно за таких умов? Чи є справжня любов і як ми можемо її ідентифікувати? Як ми можемо утримати і підтримувати її? Кожен відповідає собі сам. Головне – створити діалог.
Йорґос Лантімос захоплено розповідає про використані прийоми поруч із актрисою Аріаною Лабед
Режисер вдається до надзвичайних деталей для творення атмосфери. Вперше він у своєму фільмі використовує музику як героїню. Вона весела в напружені моменти, драматична в смішні і просто доречна як супровід до слоу-мошн та всього абсурду на екрані. Режисер кожної стрічки часто обирає для себе, який аспект творення форми для нього важливіший: звуковий чи візуальний. Лантімос намагається знайти баланс між обома. Окрім музики, у його фільмах важливий також спосіб мовлення. Акторів скеровують говорити коротко та уривчасто, бо по-іншому глядач не зможе впіймати сатиричність реплік. Саме тому стрічку варто дивитися в оригіналі. Інша причина переглянути англійську версію – актори зібрані з різних куточків світу і фільм переповнений колоритними акцентами. Звучить естетично, а ще добре передає атмосферу стрічки, де національність не визначена. Він стосується кожного.
This slideshow requires JavaScript.
Із візуального боку Йорґос вкотре відмовляється від штучного освітлення. Його дратує те, що потрібно витрачати час на розстановку потрібної техніки і актори не можуть грати дубль за дублем одразу. Тому він використовує натуральне денне світло і лише вночі підключає технічну групу, яка займається прожекторами, софітами, тощо. У цій стрічці режисер також зробив наголос на вуаєризмі: дивитися на біль, секс та інші фізіологічні дії має бути приємно. Так це чи ні, – справа кожного глядача. Єдине, чим Лантімос дозволяє собі керувати – це розташування камери. Важливо, щоб ви звернули увагу на того хто слухає, а не говорить? У кадрі немає останнього. Важливо, аби ви бачили звідки пішов персонаж, а не куди? Камера не рухається. Режисер обрізає в кадрах обличчя акторів, зайве тло та неважливі дрібниці. Все продумано до деталей. До речі, перша сцена, де жінка вбиває осла, була створена Лантімосом без будь-якої мети чи значення для стрічки, яку ви дивитеся. Просто, щоб навіяти правильну атмосферу. Зверніть увагу: це не безсердечна жінка з Готелю.
Чим надихався режисер?
Ні ми, ні режисер не можемо назвати точні фільми/книги, які справили на нього враження і мотивували створити цю стрічку. Безперечно, великий вплив на “Лобстер” мав Стенлі Кубрик: його використання музики, як у “З широко заплющеними очима”, деякі візуальні рішення. Настрій Йорґос Лантімос ділить з фільмами Гічкока та Бунюеля. Деякі журналісти через перевтілення людей в тварин у результаті їхньої самотності називають натхненням творчість Франца Кафки. І хоча цей письменник і справді ніяк не міг одружитися, режисер таке припущення не підтвердив. Єдине точне джерело натхнення, яке він називає – це реаліті-шоу на британському Каналі 4 “Готель”. Він лише у 2011 переїхав із Греції до Лондона і під час написання сценарію споглядав, як власники готелів намагаються зробити якнайкращі заходи та показувати приклад іншим готельєрам у спілкуванні з відвідувачами. Тому антиутопічний Готель дуже нагадує реальний. Аж занадто.
Йорґос Лантімос про те, чому знімати кіно для нього, як здобувати науковий ступінь у спілкуванні з глядачем:
“Я би не знімав фільми, якби просто хотів висловити конкретні ідеї. Писав би есе чи щось схоже на те. Я просто думаю, що найцікавіше почати діалог з аудиторією”.
То чи так погано бути самотніми?
Гуцалюк Дарія
Читайте також: Як дивитись “Вхід в порожнечу” Гаспара Ное
Comments