Як дивитися “Леон Морен, священик” Жан-П’єра Мельвіля
- Пусто
- 14 лют. 2019 р.
- Читати 5 хв
— Впродовж життя нам допомагають йти різні провідники, але завжди є прірва, яку слід подолати наодинці. Якби були докази, як ви говорите, всі б вірили, не треба було б вірити! Ми могли б зрозуміти, дізнатися, побачити … І віра була б не тут, на Землі, а в небесах.— Добре, я згодна, ми любимо без доказів. Але завдяки доказам знаємо, що ця людина існує.
Ніяких сопливих драм, ніяких самотніх нуарних кінокартин, ніякого штучного інтелекту: тільки християнство, секс і Друга світова війна. Якщо вам, самотнім чи збентеженим у коханні, немає що подивитися ввечері будь-якого дня, тижня, місяця та року, Жан-П’єр Мельвіль зняв кінокартину на межі інтелектуальної французької нової хвилі та масового американського кіно 1960-х. Він розмістив католицизм, нацизм, соціалізм, лесбійство та хтивість в одному кадрі на тлі чорно-білої Франції 1961-го року, та нехай вас це не лякає.
Кадри з фільму “Леон Морен, священик”
Рік: 1961
Жанр: католицька драма з еротичними нахилами та фрейдистським підтекстом
Акторський склад: Еммануель Ріва, Жан-Поль Бельмондо, Ірен Тюнк, Жизель Грімм.
Про що?
Барні́ молода красива соціалістка. Її доньку звуть Франція, а її чоловік-єврей – загинув. Вона символічно рятує свою дитину у провінції від загребущих лап італійських нацистів, яких плутає з бродячими музикантами. Бачите тут трагедію? Барні́ – ні. Вона працює в місцевій школі, хрестить доньку в католицькій церкві та задивляється на свою начальницю, яка “схожа на амазонку”. Коли в її місто приходять німці, героїня прямує до християнського храму, щоб познущатися зі священиків. Обирає сповідальню з іменем Леон, бо “так назвали б дитину батьки з робочого класу”, заходить і випалює: “Релігія – це опіум для народу!” Замість того, щоб обуритися, розізлитися, не погодитися, Леон Морен відповідає: “Не зовсім. Міщани спотворили її в своїх інтересах”. Потім пропонує їй почитати кілька книжок, подискутувати на приватній аудієнції в його помешканні та постояти на колінах на холодному церковному кахлі, бо ж не дарма вона прийшла сподіватися – нехай спокутує. Барні́ читає, дискутує, сумнівається, врешті, закохується. Леон стає її ментором у релігійному світі любові, пояснюючи Христові слова та спиною закриваючи двері так еротично, як можуть тільки священики з білими комірцями. А ще – він чи не єдиний чоловік на все місто в воєнному стані, де жінки спокушаються, на превеликий жаль для себе, лише на його віру.
Кадри з фільму “Леон Морен, священик”
– Вам потрібен чоловік. – Нічого не вдієш. Я кохаюся з палкою. – Ви зробите собі боляче. – Я болю не боюсь.
Звідки взялася така ідея?
Жан-П’єр Мельвіль (справжнє прізвище: Грумбах) – французький кінорежисер, продюсер, актор, єврей і активний учасник Руху Опору знімав артхаусне кіно. Про нього писали і Годар, і Трюффо, і вся редакція відомого “Cahiers du Cinéma”. Але більше ніхто, крім цих інтелектуалів, не дивився його “Жахливих дітей” за романом Жана Кокто, “Тиші моря” з мовчазною історією Руху Опору, “Боба – марнотратника життя”, відомого зйомкою з рук та реальними монмартрськими вулицями. Жан-П’єру набридло бути лузером. Він вирішив знімати комерційне і масове кіно, яке будуть дивитися. Тому адаптував роман-лауреат Гонкурівської премії Беатрікс Брекс і зробив картину, де “головна ідея – показати священика-ловеласа, який збуджує дівчат, але ніколи не спить з ними”. І хоча в інтерв’ю Жан-П’єр говорить про звабливу поверхню стрічки, всередині нас чекають доступні пояснення християнства та проблеми звичайної жінки під час Другої світової війни.
Жан-П’єр Мельвіль і його вірний масовий супутник
“Я слуга кінематографу інтелектуального, який при цьому не інтелектуальний, і видовищного, який в своїй основі не є комерційним”.
На головні ролі Жан-П’єр взяв двох зірок юного французького кінематографу: Еммануель Ріва, яка грала в стрічці Алена Рене “Хіросіма, любове моя”, та Жан-Поля Бельмондо, який в той самий 1961 рік знявся ще в п’яти інших фільмах. Останній, до речі, спочатку брати участь в зйомках не хотів. Потім таки підписав договір, але Жан-П’єр про це не раз шкодував: актор прибував на знімальний майданчик на відкритому авті вже в рясі, не ходив, як кюре, а ще мав розквашений ніс. Та саме його розгульна поведінка позитивно вплинула на унікальність характеру головного героя. Як сказав отець-консультант на майданчику: кожен священик ходить по-своєму. І жінок у віру навертає також. До речі, після прем’єри фільму на кіностудію Мельвіля почали надходити сотні листів Леону Морену.
Кадр з фільму “Леон Морен, священик”
Але головна зірка кіношедевру – Емануель Ріва. Це єдиний фільм Мельвіля, в якому жінка – основна діюча особа і, при цьому, не підступна та вульгарна, як в улюблених нуарних стрічках режисера. Барні́ спокійна, витривала та дотепна. Її чоловік загинув на війні, дитина в небезпеці через єврейське походження, а місто порожніє під натиском нацистів. Спочатку режисер зняв тригодинну стрічку, де показано масштаби проблем звичайного населення під час Другої світової війни. Але фільм скоротили до 117-ти хвилин і всі “величини” трагедії сховані в мікрокосмі Барні́: тати-опозиціонери зникають у лісі так, ніби йдуть на роботу, жінки не соромляться еротичних зв’язків між собою, а американські солдати намагаються вчинити “заслужений” харасмент за те, що допомогли дівчині нести рюкзак. У незвичній сьогодні манері акторської гри Ріва передає відчуття втоми, сексуального голоду та здивування. І тільки після нескінченних годин плідного інтелектуального спілкування зі священиком, коли подруга називає його красивим, вона вперше це розуміє. І ми віримо, що лише зараз їй спала пелена з очей. Критики, та й сам режисер, кажуть, що віра для героїні була тільки шляхом до серця (і не тільки) священика. Навіть, якщо так, бездоганна безслівно-еротична гра молодих акторів не псує релігійного значення фільму.
Кадр з фільму “Леон Морен, священик”
Церкву можна пояснити через жадання
Жан-П’єр боявся показувати французькій церкві свою картину, а вона боялася її дивитися. Але, на диво, після перегляду були тільки схвальні відгуки, а священики перед ображеними та розгубленими прихожанами впевнено повторювали, що цей фільм може навернути атеїстів у християнство. Адже зі стрічки ми отримуємо не лише список хорошої релігієзнавчої літератури, а й просте трактування вічних непорозумінь. Наприклад, Леон пояснює Барні́ обов’язковість необґрунтованості віри (цитати на початку матеріалу) або вирішує більш конкретні проблеми про те, чи помирав Ісус, покинутий Богом. Більше того, священик вчить атеїстку любити Господа через любов до себе. У цьому немає нічого неправильного, бо Леон є втіленням слухняного католика, який на флірт не відповідає словесно – чимдуж вганяє сокиру в поліно і йде. А ще любить дітей, обіцяє навернути цілу націю в християнство, почавши з маленького села, та різко натягує вульгарним дівчаткам спідниці на коліна. З підсвідомістю, яка, як то кажуть, “по Фрейду” має свої бажання, нічого не вдієш. Та вдіяти можна багато всього й поза нею.
Кадр з фільму “Леон Морен, священик”
Ми любимо цей фільм. Він незвичний за змістом, простий за розумінням і цікавий для роздумів. Тут зроблено хорошу роботу зі світлом, і так, це може бути помітно навіть у чорно-білому кіно, особливо, в цьому. Є й гарно підібрана музика, яка символізує зовнішнє і внутрішнє головної героїні. І є просто історія, яку хочеться пам’ятати, рухи, які вкривають сиротами, та священики, яких хочеться і не хочеться цілувати водночас. Добре, що в греко-католицькій і православній церквах так можна. Тільки спершу слід одружитися, звісно. Дивіться французьке кіно про любов до Бога чи то Чоловіка і любіть. Навіть, якщо це стосується лише вас.
Гуцалюк Дарія
Читайте також:
Comentarios