“Якщо розмістити щось в музеї, чи робить це цей об’єкт твором мистецтва?”
Рік: 2017
Жанр: драма
Акторський склад: Клас Банг, Елізабет Мосс, Домінік Вест
Ви колись відчували себе недоумком у сучасній галереї? Стоячи перед купкою сміття чи білим полотном на білій стіні, благаючи Всесвіт телепортувати вас у музей Ханенків? Впевнені, ви здогадуєтеся, що світ сучасного мистецтва суворий та абсурдний, але шведський режисер Рубен Естлунд нарешті показав, наскільки.
Про що?
Уявіть собі ідеальний простір, де люди ставляться один до одного із піклуванням, повагою та довірою. Складно, правда? Проте якщо це лише невеликий квадрат на площі, така собі інсталяція від Музею сучасного мистецтва – експеримент видається цікавим. Але чи потрібен він?
Головний герой фільму – куратор музею сучасного мистецтва Крістіан. В чорних окулярах та білосніжній сорочці він – яскраве підтвердженням виразу “smart is the new sexy”. Він сам виховує двох доньок, їздить на електрокарі та займається благодійностю – так, можете дивитись фільм лише заради ідеального чоловіка.
Його нова інсталяція “Квадрат” спонукає людей до альтруїзму та відповідальності. Але протягом фільму цей простір залишається порожнім, такою своєрідною рамою для зниклої картини. Єдине, для чого його використовують піарники музею – це агресивна рекламна кампанія, яка врешті-решт призводить до катастрофи. Режисер помістив головного героя в умови, де тому складно дотримуватись вкладених у інсталяцію ідеалів – вкрадений мобільний телефон змушує Крістіана вживати крайніх заходів та показує його справжній характер. Він доходить до того, що розкладає по поштових ящиках багатоквартирного будинку крадія листи з погрозами.
Конструкція кінострічки місцями невдала: глядачу складно зрозуміти, що головне, а що другорядне, а сцени здаються нарізаними і непов’язаними. “Квадрат” має надто багато думок і концептів, які губляться та втрачають сенс через те, що режисер просто забуває довести їх до логічного кінця. Головними ж, на нашу думку, є кураторські сцени, які сатирично показують світ сучасного мистецтва. Якщо ви думали, що мало розумієте, бо є лише глядачами і треба дізнатися більше, то Крістіан вас розчарує – зсередини це все так само заплутано та потребує обрамлення в концепти. Проте “Квадрат” не про недолугі інсталяції та перфоманси, сприйняття сучасного мистецтва чи кураторство як таке. Робота в музеї є лише однією зі складових життя Крістіана: він має і особисте (неочікувано) життя поза мистецькими перепетіями. “Квадрат” міг би стати своєрідною енциклопедією шведського життя через призму сучасного мистецтва, якби Естлунд не намагався втілити в одній кінострічці всі свої ідеї.
Для кого цей фільм?
Якщо ви любите сучасне мистецтво, то радимо переглядати “Квадрат” із ненависниками абсурду – вони знайдуть над чим посміятись. Наприклад, коли Крістіан не може пояснити журналістці фразу із власного прес-релізу, а його промову перериває чоловік із синдромом Туретта. Або улюблене: коли прибиральник викинув частину інсталяції в смітник. Не обіцяємо, що вам сподобається, але цікаво буде точно.
А для поціновувачів артхаусу та нетипової побудови фільму, вищезгадана мозаїчність кінострічки може здатись особливо привабливою. В цьому, можливо, і суть сучасного фільму про сучасне мистецтво – він заплутаний і може сприйматись по-різному, не маючи “неправильного” трактування.
Ким надихався режисер?
Голий абсурдистський гумор фільмів Естлунда нагадує творчість Міхаеля Ханеке, Тодда Солондза і Луїса Бунюеля. У концептуальному сенсі Естлунд йде шляхом співвітчизника Роя Андерсона, який вправно використовував соціальну сатиру, перетворюючи її на драму. Тільки якщо Андерсон викривав стару шведську буржуазію і аристократію, то Естлунд висміює нинішніх лібералів і популярну серед них політкоректність. На початку фільму режисер “Квадрата” демонтує статую короля перед будівлею палацу в Стокгольмі, а сам палац перетворює на Музей сучасного мистецтва. Коли Андерсон в своїх картинах орієнтувався на полотна Брейгеля та Іллі Рєпіна, то Естлунд цілеспрямовано крокує на територію контемпорарі арту та напрямків, які передбачають високий рівень включення глядача в процес дії і його осмислення.
Нагороди
На 70-ому Канському фестивалі кінострічку “Квадрат” Роберта Естлунда визнали найбільш інтелектуальною, віддавши їй почесну “Золоту пальмову гілку”. Кінокритики схвально оцінили такий вибір – “Квадрат” оголосили найбільш амбіційним і смішним фільмом фестивалю. Зазвичай такі кінострічки не дістають до верхніх позицій призових ієрархій через “суперечливість”. Але тогорічний фестиваль показав, що сприймає все кіномистецтво, навіть метасучасне.
Кінострічка “Квадрат” (так само як і інсталяція “Квадрат”) справді показує недоліки шведського суспільства: від проблем у сімейних стосунках до державної політики. Режисер саркастично виствілив абсурдність сучасного мистецтва, кризу маскулінності, відносини між різними різними суспільними верствами, порожнечу в особистому житті, готовність пройти повз чужу біду та багато іншого, проте, вочевидь, забув зібрати це разом.
Ангеліна Шевчук
Comments