Як дивитися “Денну красуню” Луїса Бунюеля?
- Пусто
- 12 груд. 2018 р.
- Читати 4 хв
Що буде, якщо буржуазній привабливій блондинці раптом стане нудно у шлюбі? Луїс Бунюель взяв Катрін Деньов, мереживну білизну, костюми Yves saint Laurent, додав звук дзвіночків і шкіряні батоги й, вуаля – вийшла “Денна красуня”. Розповідаємо про фільм-фантасмагорію, який поєднує в собі сни, вишукані сукні й багато-багато брудних фантазій.
This slideshow requires JavaScript.
Рік: 1967
Жанр: сюрреалістична садо-мазо драма
Акторський склад: найхолодніша-акторка-всієї-Франції Катрін Деньов, Жан Сорель, Мішель Піколлі, П’єр Клементі, Женев’єва Паж, Франциско Рабаль, Франсуаза Фабіан
Про що?
У Северини Серезі проблема. У неї ідеальний чоловік. Він поправляє її постіль, цілує на ніч у чоло, не змушує її до “сімейних обов’язків” у ліжку, а вдень працює хірургом і посміхається на всі 32 (ідеально білих!) зуби. Жахливо, чи не так? Особливо Северині, яка мріє, аби такий-весь-ідеальний П’єр відшмагав її батогом і залишив у лісі. Залишається хіба що одягти свою дизайнерську мереживну білизну і піти працювати повією. Але лише вдень, аби ідеальний чоловік ввечері застав свою ідеальну дружину вдома. Тому вона – денна красуня – працює лише з 12 по 17. А ще часом мріє, щоб її закидав багном приятель П’єра. “Денна красуня” – це стрічка про нереалізовані мрії й фетишизм, який притаманний навіть найбільш ідеальним людям світу цього.
Ідеальне подружнє життя за версією Северини
Северина, на перший погляд, невинна й сором’язлива, приховує у своїй голові такі бажання, що П’єру, скоріш за все, й не снилися. Ні, справді не снилися. Сни ми спостерігаємо лише у Северини. І тільки в борделі вона відкриває для себе інший світ, у якому, виявляється, фетиші є у всіх. Чи то іноземець із загадковою шкатулкою, чи граф з некрофілійними нахилами, чи відомий гінеколог, який хоче, аби його добряче відшмагали й потупцяли взуттям по обличчю.
Що за сюр?
Луїс Бунюель – сюрреаліст. Чого тільки варта його перша робота “Андалузький пес”, створена разом з Сальвадором Далі. У “Денній красуні” очі жінкам, звісно, не ріжуть, та й юнаки на нічних метеликів не перетворюється, але трохи сюру тут є. Перш за все, це хитросплетіння снів головної героїні з основним сюжетом. Цей прийом Бунюель згодом використав і в своїй “Трістані”, і в “Скромній чарівності буржуазії”. Спершу ми чітко розрізняємо, де Северина снить, а де відбуваються реальні події. Та все ближче до кінця межа між еротичною фантазією і життям починає стиратися, а остаточно вона зникає у фінальній сцені.
“Нам притаманна спокуса вірити в реальність уявного і все закінчується тим, що ми сприймаємо вигадку за правду. До речі, це не має великого значення: адже й те, й те, прожите нами рівноцінно, й рівноцінно індивідуально.”
Трактувань останнього моменту є багато – від теорій біблійних, прив’язаних до навчання режисера в єзуїтській школі, і до суто інтелектуальних. Ми ж, все таки, схильні вважати, що це Луїс Бунюель і до всіх його робіт треба ставитися з ноткою іронії, яку він описав ще під час роботи над “Андалузьким псом”. Не намагайтеся все пояснити.
Зрештою, ми взагалі не можемо стверджувати, що весь фільм – це не сон Северини, настільки “прозорими” й фантомними здаються деякі моменти. Так, зазвичай реальність із уявою розділяє мерехтливий звук дзвіночків, але ж ним фільм і починається. Можливо, Северина ніколи не була в борделі, з її чоловіком ніколи не траплялися трагічні події, а вже через кілька хвилин вона знову прокинеться у своєму ідеальному буржуазному житті, одягне сукню від Yves saint Laurent, а за сніданком вони з П’єром спланують поїздку в гори.
У журналістів дуже багато запитань викликав момент із музичною шкатулкою, яку іноземний клієнт показує повіям у борделі. Одна з них навідріз відмовляється повторювати те, що в ній відбувається. Однак глядачам не показують, що так злякало дівчину. Коли журналісти запитували в Бунюеля, що ж все таки було в шкатулці, він роздратовано казав: “Та що завгодно!” Отак можна трактувати все не до кінця логічне й раціональне в “Денній красуні”.
Чим надихався режисер?
Казати, що Луїс Бунюель надихається снами – надто очевидно. Однак про остаточний вплив деяких картин на цього іспанського митця сказати складно. Сценарій, щоправда, був написаний на основі однойменного роману Жозефа Кесселя. Однак, Бунюель його цілком асимілював й підлаштував під своє бачення, а співсценарист Жан-Клод Карр’єр додав туди своє враження від творів Маркіза де Сада.
Як проходили зйомки?
Луїс Бунюель не обирав Катрін Деньов на роль головної героїні, це була порада продюсерів, яку режисер лише затвердив. До цього Катрін була відома через свої ролі у життєрадісних романтичних мюзиклах, але це не завадило їй вжитися в роль холодної й дещо фригідної Северини. Щоправда, акторка згадувала роботу над фільмом не як найкращий досвід в своєму житті. Найбільше жінка скаржилася на те, що роздягатися довелося частіше, ніж вона очікувала. “Часом я почувалася так, наче мене використовують” – зізнавалася Деньов. Попри такі проблеми, ця роль стала однією з найвизначніших у кар’єрі французки. Глядачам що тоді, що зараз добре запам’ятовується її бліда шкіра, холодний відсторонений погляд і та вишуканість, з якою Деньов ходить в сукнях і пальто від модного дому Yves saint Laurent, який пошив усі костюми для актриси в фільмі, тим самим зробивши стрічку впливовою не лише в світі кіно, але й в світі моди.
This slideshow requires JavaScript.
Як згадували актори, інколи Бунюелю було складно працювати, оскільки французька – не його рідна мова. І хоч іспанець чимало часу провів у Франції, часом на майданчику виникали непорозуміння. Та найскладніше режисерові було з цензурою.
“Мені шкода частини вирізаних за вимогами цензури сцен в цій картині. Зокрема, сцени між Жоржем Маршалем і Катрін Деньов, де вона лежить в труні, а він називає її донькою, сцени в каплиці після меси, яку служать під копією Христа Грюневальда, чиє понівечене тіло завжди справляло на мене велике враження. Без меси загальна атмосфера сцени стала іншою.”
Катрін Деньов грайливо лежить у труні
Режисер вважає, що ця стрічка стала успішною не так через його талант, як через наявність там повій.
Луїс Бунюель про те, яким (не) має бути кіно
“Головне в сценарії – це вміння підтримувати інтерес у глядача напруженим розвитком подій, не залишаючи йому ні хвилини, щоб розслабитися. Можна сперечатися стосовно змісту стрічки, його естетики (якщо така є), стилю, моральної тенденції. Але він не має права бути нудним.”
І що-що, а фільми Бунюеля точно не нудні.
Кулик Тетяна
Читайте також:
Comentários