“– Чому в тебе такий печальний вигляд?
– Тому що ти говориш до мене словами, а я сприймаю тебе почуттями”.
Не збирайте речі у відпустку. Сідайте в авто і їдьте, як є. Прихопіть із собою колишню чи колишнього, до якої/-го все ще маєте почуття. Придбайте кілька класичних книг на заправці, а потім – спаліть гроші й авто. Або вмикайте один із видатних фільмів французької нової хвилі “Безтямний П’єро”. Ми ж допоможемо розібратися, де в ньому вишукана філософія, нестерпне життя та новаторське кіно. І що говорити в неквапних інтелектуальних розмовах про режисера, прізвище якого дорівнює артгаус.
Кадр із фільму “Безтямний П’єро”
Рік: 1965
Жанр: романтична мелодрама, комедія, детектив і роуд-муві
Акторський склад: Жан-Поль Бельмондо, Анна Каріна.
Про що?
Фердинанд сидить у ванній і читає книгу про історію мистецтв. Вголос. Із цигаркою в зубах. Його дружина говорить слоганами і веде чоловіка на світську вечірку. Він не любить комерцію і її. Вона – цілується з іншим на його очах. Фердинанд кидається тортом у дружину, хутко їде додому, зустрічає там свою колишню, яка нянчить його дітей, і втікає з нею на південь Франції. По дорозі разом із Маріанною (ім’я супутниці) цитує вестерни та виконує трюки з улюблених американських комедій. А ще скидає автівки зі скель, дає визначення коханню та намагається зрозуміти дівчину, як і вона його. Там є вбивства, переслідування, колажі з класичних картин, спокійне узбережжя з відвертими розмовами і навіть Бельмондо, який співає. І ще є невизначена до кінця сюжетна лінія, бо фільм говорить про все і про ніщо. Як скаже на початку картини режисер Семюел Фулер:
“Кіно схоже на поле битви. Це любов, ненависть, дія, насильство і смерть. Одним словом: емоції”.
Семюел Фуллер праворуч від Жан-Поля Бельмондо
Деякі кінокритики стверджують, що стрічка могла б стати життєвим і кар’єрним підсумком режисера. Головна акторка переконана, що це кіно, від якого завжди віятиме молодістю.
Звідки взялась така ідея?
1964-го року Годар заявив, що зніматиме фільм за книгою “Одержимість” Лайонела Вайта. То був американський детектив, якому б дуже пасувала нуарна кіноадаптація з нотами екшну і саспенсу. Жан-Люк спершу і планував знімати традиційний жанровий фільм, але 1965-го США почали війну у В’єтнамі. Режисер, який не мовчав про політику на екрані, не зміг пробачити батьківщині нуару такі дії, тому від жанру відмовився. Залишив від книги деякі сюжетні точки і додав комічні засудливі образи американців і сцену про агресію у В’єтнамі.
Жан-Поль Бедьмондо вдає із себе американця
За сюжетом книги, втомлений від буденного життя Фердинанд мав зустріти значно молодшу за нього дівчину Маріанну та втекти на південь Франції. Виконувати головні ролі мали або Річард Бартон з Анною Каріною (різниця у віці 15 років) або Мішель Пікколі з Сільвією Вартан (19 років). Але всі вони, крім Анни, відмовилися. Тому Жан-Люк звернувся до свого дебютного актора Жан-Поля Бельмондо.
Жан-Поль Бельмондо і Анна Каріна на зйомках фільму “Безтямний П’єро”
Стрічка втратила провокативний шарм у стилі “Лоліти” Набокова (різниця у віці між Бельмондо і Каріною 7 років), зате отримала новий – скандально життєвий. Річ у тім, що Анна була першою дружиною Годара і незадовго до початку зйомок вони розлучилися. Причини прості: режисер був зайнятий мистецтвом, а Каріна потребувала просто жити. Тому фільм замість екшну сповнений діалогів про природу жіночого і чоловічого в стосунках і зовсім не схожий на буденні розмови. Фердинанд – це відображення режисера: він постійно читає і потребує лише нового літературного збагачення, а Маріанна – це Анна, якій цікаві лише пригоди. Герої намагаються зрозуміти одне одного, пізнати кохання та усвідомити, що провокує його завершення та чи існує воно взагалі. Кінокритики називали стрічку маніфестом-звинуваченням Годара Анни у невдалості шлюбу. Проте ми радше сприймаємо це, як надзвичайно красивий погляд на спробу взаєморозуміння збоку, цитати з якого тільки й хочеться записувати.
Якщо цитати хочеться записувати, то кадри – зберігати. “Безтямний П’єро” був другою кольоровою картиною Годара. Барви тут мають символічне значення. Сірий колір костюму Фердинанда показує його будні, однобарвність кадрів на вечірці (дивіться нижче) показує однаковість гостей, а блакитний і червоний в одязі закоханих в поєднанні з білим тлом – це прапор Франції. В останній сцені Бельмондо обмазує своє обличчя синьою фарбою – це посилання на перший перформанс Іва Кляйна. Взагалі весь фільм перебивається цитатами на різні кінокартини, колажами з портретів Ренуара та Пікассо, згадками героїв Оноре де Бальзака та Луї-Фердинанда Селіна. Так “Безтямний П’єро” є класичним прикладом висококультурної постмодерної стрічки.
This slideshow requires JavaScript.
Сценарій фільму був коротким: деталі режисер часто узгоджував на місці, а діалоги дописував за день до зйомок. Операторська робота здійснена за хорошими традиціями французької нової хвилі – поза межами павільйону, в лісі, на узбережжі моря, на дорозі та в машині. Камера слідкує за героями, а вони іноді дивляться в об’єктив і говорять з глядачами. Це ніби має нагадувати нам, що ми в кіно, і робити атмосферу ірреальною. Режисер зловживає із несправжністю в стрічці: замість крові, наприклад, розлита червона фарба, а реальні кадри життя часто перебиваються вставками з неонових вивісок (який же Годар без дивного монтажу!). І це мало би спантеличувати, проте згодом стає зрозуміло: справжніми режисер показує лише важливі речі, а штучними – те, що немає значення. Як, наприклад, детективний сюжет, який до кінця так і не прослідковується.
Один із кадрів, який перебиває звичний перебіг дій у стрічці
Зверніть увагу також на звуковий монтаж. Як і в традиційних нуарних фільмах, дії героїв часто супроводжуються закадровим голосом. Проте в Годара вони дисонують. Крім того, режисер різко вимикає музику на тлі, залишивши тільки шум всередині кадру, а потім так само різко вмикає її знову. А ще поєднує легкі танцювальні мелодії з напруженими трилерними, Бетховеном і Шуманом.
Кадр із фільму “Безтямний П’єро” Жан-Люка Годара
Чим надихався режисер?
Крім фільмів Гічкока та інших нуарних авторів, Годар називав своїм натхненником Бальзака, а саме його твір “Невідомий шедевр”. Це новела про художника XVII століття, який пише портрет коханої жінки вже десять років. Коли той показує його своїм друзям, вони називають полотно мазнею і автор закінчує життя самогубством. Письменник роздумує про природу мистецтва та його зобов’язаність в точному відображенні дійсності. Звідси й “ростуть ноги” у експериментах Годара зі справжністю й несправжністю речей.
Кадр із фільму “Безтямний П’єро” Жан-Люка Годара
Жан-Люк казав, що “Безтямного П’єро” можна назвати його першим авторським кіно, бо раніше, коли режисер не знав, як вчинити, він думав: “А що зробив би Гічкок?” Проте цього разу це була настільки особиста стрічка без визначеного жанру, що єдиний, до кого він міг звернутися по пораду, був він сам.
Звідки така назва?
Безтямним П’єро називали відомого французького кримінала, який був таким соромом для країни, що про нього мовчали навіть ЗМІ та митці. Його справжнє ім’я – П’єр Лутрель. За двадцять шість років життя він був нальотчиком, гангстером, співробітником гестапо, героєм руху Опору, відважним шпигуном, агентом французьких голлістських служб, і знову гангстером. Кажуть, що П’єро сфокусував у собі нечисту совість французької історії XX століття. А Годар назвав так кіно, щоб було провокативно.
Кадр із фільму “Безтямний П’єро” Жан-Люка Годара
Провокативно було. Настільки, що на Венеційському кінофестивалі фільм забракували. І в прокаті він теж провалився. Проте зараз Ксав’є Долан і Квентін Тарантіно називають цю стрічку однією з улюблених. А ми пропонуємо не опиратись її віянням юності, діалогам про глибоке та кадрам, які мають однаково важливе й неважливе значення. Бо це Годар. Його дивитися варто і обов’язково.
Гуцалюк Дарія