Реальне не можна уявне: що таке фантасмагорія
- Пусто
- 19 черв. 2019 р.
- Читати 3 хв
Примари, міражі, незрозумілі трансформації можна знайти майже в усіх жанрах кіно – від фантастики до горорів. Режисери стирають межу між реальністю та фантазією, щоб перенести глядачів до химерного фантасмагоричного світу. Розбираємося, що це таке, де його шукати та як використовувати це слово у будь-якій снобській розмові.
Звідки така назва?
Слово “фантасмагорія” походить від давньогрецького “phantasma”, що означає “привид”. Фантасмагорія з’явилася як вид спектаклю у французькому театрі ХVIII століття.
Ілюстрація фантасмагорії в театрі
Це був час розквіту готичної новели: люди захоплювалися всім таємничим, потойбічним і романтичним. Для того, щоб зробити п’єсу в жанрі горор приголомшливішою та налякати глядачів, на театральних сценах облаштовували магічний ліхтар (laterna magica). Це прилад, схожий на сучасні проектори, завдяки чиєму світлу на стінах з’являлися страхітливі силуети привидів, людей і скелетів. Зазвичай у таких спектаклях не було межі між реальним та уявним, а люди в залі вважали, що в них на очах відбувається магія.
Що таке фантасмагорія в кіно?
Спершу фантасмагорія визначалася як піджанр кінофантастики, тобто фільми, що будувалися на химерних фантазійних створіннях, світі, подіях тощо.
Кадр з фільму “Андалузький пес”
Згодом термін “фантасмагоричний” став радше ознакою, а не жанром. Прийом “реальне+уявне” застосовували сюрреалісти. Перша стрічка Луїса Бунюеля “Андалузький пес” базуєтьсяна поєднанні його снів і снів Сальвадора Далі. Там чоловік перетворюється в комаху, мерці оживають, волосся під пахвами нагадує морських їжачків, а жінки фліртують з метеликами. У фільмі це показано, як щось само собою зрозуміле.
Кадр з фільму “Андалузький пес”
Cherchez la fantasmagorie або де її шукати
“Денна красуня” Луїса Бунюеля, щоб побачити фантасмагорію в сексуальності
З перших хвилин іспанський сюрреаліст дає зрозуміти, що межі між реальним і вигаданим немає: стрічка закінчується й починається маревом. Северина – ідеальна жінка. Вона вродлива, багата, щаслива і заміжня за таким самим ідеальним чоловіком П’єром.
Кадр з фільму “Денна красуня”
Однак у неї є проблема – вона шалено хоче, аби її відшмагали батогом. Дівчина вирішує влаштуватися проституткою, щоб задовільнити свої сексуальні бажання й фетиші. До кінця фільму Бунюель створює ефект заплутаності, тому глядач щоразу сумнівається: це справді відбувається, чи знову сон?
“Імаджинаріум доктора Парнаса” Террі Ґілльяма, щоб побачити фантасмагорію в арт-хаусній версії “Аліси в Дивокраї”
Яскравий приклад фантасмагоричних елементів у кіно – останні фільми американського режисера Террі Ґілльяма. Його “Імаджинаріум доктора Парнаса” показує, що в людському світі може існувати щось потойбічне й невідкрите.
Кадр з фільму “Імаджинаріум доктора Парнаса”
Головний герой подорожує країною зі своєю донькою, карликом і сиротою, якого підібрав на вулиці. Під виглядом мандрівного спектаклю вони намагаються затягувати людей до уявного світу, щоб виграти угоду з Дияволом, яку Парнас уклав ще сотні років тому. Антураж стрічки теж фантасмагоричний: усе – від візка, в якому мешкають герої, і до світів, у які вони потрапляють – нагадують “Алісу в Дивокраї” Керрола, лише похмурішу й химернішу.
“Чоловік, що вбив Дон Кіхота” Террі Ґілльяма, щоб побачити фантасмагорію в іграх зі свідомістю
Ще одна стрічка Ґілльяма, яка вийшла минулого року. Хоч жанр фільму – фентезі, його можна назвати фантасамогрією. Герой Адама Драйвера – режисер Тобі – потрапляє до селища, де знімав свою дипломну роботу.
Кадр з фільму “Чоловік, що вбив Дон Кіхота”
Там він дізнається, що чоловік, який зіграв у нього Дон Кіхота з Ламанчі, збожеволів і залишився заручником своєї ролі. Спершу сюжет здається нормальним: ми співчуваємо Тобі, бо він змушений спілкуватися з божевільним. Та чим далі розвивається історія, тим менше ми впевнені, хто справді з’їхав з глузду: “Дон Кіхот”, головний герой чи ми. Террі постійно грається з глядачем цією фантасмагоричністю: у момент, коли все навколо здається абсолютно вигаданим, він повертає героїв до реальності, а потім – навпаки.
“Вулкан” Романа Бондарчука, щоб побачити фантасмагорію в українському кіно
У стрічці українського режисера Романа Бондарчука “Вулкан” фантасмагорія ховається так само, як і в “Чоловікові, що вбив Дон Кіхота”. Коли перекладач ОБСЄ Лукас потрапляє до херсонського степу, історія здається реальною: кавуни, безмежні поля, старі радянські машини, квас і дядя Вова.
Кадр з фільму “Вулкан”
Головний герой намагається пристосуватися до життя в місті без документів і правил, а глядачі – до того, що з кожною хвилиною в сюжеті з’являється все більше і більше магічних речей. Тут є міражі, місцева міфологія, затоплені села й атмосфера, що нагадує український “Твін Пікс”. А закінчення стрічки – нічим не поступається фіналу “Денної красуні” Бунюеля.
Зараз фантасмагорію можна знайти майже всюди: від екранізації “Шумовиння днів” режисера Мішеля Гондрі до останніх “Піратів карибського моря”. Так чи так, межу між реальним і уявним перетинають і арт-хаусні, і масові режисери. А от які фантасмагоричні фільми дивитися – вирішувати вам.
Кулик Тетяна
Читайте також:
Comments