“Я обходив порожні та холодні зали, не помічав жодного нового таланту та вже втомився, коли раптом побачив цю молоду жінку в довгій сукні, яка притисла спину до стіни, ніби намагалася сховатися у якусь щілину. Ви не повірите, але як же приємно, втомившись, підсміюватися та знизувати плечима, захопитися по-справжньому хоч на трохи”. Камілла. Жінка (та картина), про яку Еміль Золя у 1866 році написав слова наведені вище. Саме “Дівчину у зеленій сукні” Клода Моне Салон прийняв вдруге за життя художника. Назвавши картину ім’ям Камілли, Моне офіційно визнав їхні стосунки. Окрім 800 франків, які були найвищим гонораром для художника ще впродовж багатьох років, вона стала його єдиною жінкою-музою поряд із всесвітньо відомим Руанським собором та водяними ліліями.
“Дівчина у зеленій сукні”, Клод Моне, 1866 р.
Камілла Леоні Донсьє була донькою дрібного торговця. У 1857 році вона зі своєю скромною сім’єю переїхала до Батіньйолю, тоді околиці Парижа та осередка юного мистецького життя. Дев’ятнадцятирічна дівчина з милим обличчям: прямим тонким носом, круглим, але досить вольовим підборіддям, чорним, як смола волоссям, і, нарешті, задумливо-мрійливим поглядом не могла залишатися непоміченою в місці, де постійно перебували художники. Так на вулиці її відхопив кремезний коротун, харизматичний Клод Моне.
Ревнощі руйнують дружбу, стосунки, псують життя. Нас ревнощі Аліси Ошеде, другої дружини Клода Моне, позбавили історій про знайомство, кохання та життя Камілли із художником. Вона зробила все можливе, аби стерти її з пам’яті митця. Але у нас залишилося єдине свідчення про її життя – його картини.
Ще у 18-річному віці Моне познайомився з мариністом Буденом у Гаврі.З того часу він малював пейзажі. Море, Сену, міські будівлі. Жіночу натуру зображав лише навчаючись на факультеті мистецтв та у майстерні Глейра. Ці малюнки були настільки незначні, що про них не має жодної візуальної згадки.
“…його пейзаж гирла Сени змусив нас затриматися в виставковому залі, і ми не скоро це забудемо. Щира манера письма цього мариніста спонукає нас уважно стежити за його творчістю”, – Поль Манц “Газет де Боз-Ар”, Салон 1865 рік.
“Сніданок на траві”, Клод Моне, 1865-1866 рр.
1866 рік. Моне не завершує свій “Сніданок на траві”, і залишає його як заставу в одному готелі, де полотно обростає грибком. Кажуть, що всього за 4 дні з’являється “Дівчина у зеленій сукні” або “Камілла”. Ця картина абсолютно не схожа на будь-яку іншу. Але це – Моне.
Грамотно прописані риси обличчя, тонкий вигин шиї, надзвичайно точне зображення сукні та матеріалу. “Справжня парижанка, тріумфальна жінка”, – з такими словами картину було прийнято на Салон. Але нам тут слід бачити момент. Піднята рука, ніжно повернута голова. Це момент прощання, за секунду до того, як Камілла мала покинути студію. Картина–враження (до того, як цей термін існував) від прощання з коханою, коли знаєш, що вона ще повернеться.
І вона повернулася. У 1866-1867 роках. На картині “Жінки у саду”, де вона позувала для трьох з чотирьох фігур. Тут ми бачимо вже більш притаманну манеру для художника: позаду – природній пейзаж, картина намальована на пленері і прослідковуються характерні імпульсивні мазки пензля. Дивує найбільше те, що Моне вміє зображати свою Прекрасну Даму. Даму у русі, яка нюхає квіти, розглядає улюблені бутони та забігає за сусіднє дерево. Даму, котра вражає своєю природністю та легкістю. І у цьому її врода. І талант.
“Жінки у саду”, Клод Моне, 1866-1867 рр.
Адже поки інші моделі намагалися показати своє тіло у найвигіднішій позі, Камілла просто невимушено рухалася. Відчувала, коли слід схилити голову чи порухати рукою. Вона навіть у найбідніші часи вміла підібрати найкращу сукню, щоб тканина мала привабливий вигляд на сонці та підкреслювала її легкість під час вітру. На жаль, життя Художника та Музи не було таким же легким. У 1867 році Камілла завагітніла першим сином Моне, Жаном. Вони ще не були одружені, а вже не мали грошей. Тітонька та батько Клода пообіцяли припинити свої фінансові виплати, якщо той залишиться зі своєю новою сім’єю.
Восьмого серпня 1867 року народився Жан Моне. І серед злиднів Парижа Моне пише своєму доброму другові-художнику Фредеріку Базілю листа: “Не зважаючи ні на що, я, сам не знаю чому, люблю цю дитину і страждаю, коли думаю, що його матері нічого їсти”.
“Камілла та Жан у саду в Аржентеї”, Клод Моне, 1873 р.
Камілла не стала жінкою побуту, вона не вміла створити художнику відчуття сімейного затишку. Попри те, що у 1870 році Клод та Камілла взяли громадянський шлюб, її не можна назвати справжньою дружиною. На спільне життя Клода та Камілли припали найбільші фінансові негаразди художника: тітка перестала висилали йому кошти, Базіль помер під час війни, картини й надалі не продавалися. Більшість часу Моне проводив у самотніх художніх поїздках, залишивши жінку та сина у якомусь гостинному домі. Та, коли він врешті приїздив, його заставала Муза.
«Здавалося, – згадував Моне роки потому, – ті чудові миті з їхніми ілюзіями, захопленнями і натхненням повинні тривати вічно»
Нам відомо 36 картин Камілли, написаних Моне. Серед них: “Жінка з парасолею”, “Камілла на пляжі у Трувілі”, “Макове поле біля Аржентею”, “Японка” та багато інших.
This slideshow requires JavaScript.
Натхнення не може тривати вічно. Камілла тяжко захворіла. У 1879 році вона померла від раку. І навіть тоді Моне не втримався від можливості зобразити свою Музу.
“Я раптом усвідомив, що стою, витріщившись на її скроню, і машинально шукаю перехід живого кольору в мертвий … Синій, жовтий, сірий, не знаю який ще … Ось до чого я докотився. Все це відбувалося поза мною, автоматично. Спочатку шок і тремтіння від споглядання цього кольору, а потім чистий рефлекс, несвідоме прагнення робити те, що я звик робити все своє життя…”
“Камілла Моне на смертнім одрі”, Клод Моне, 1879 р.
Камілла була справжньою Музою і таку ж легкість у жіночій подобі Моне зміг знайти хіба пізніше у своїх водяних ліліях. Її малювали Мане, Базіль та Ренуар. Вона несвідомо стала законодавицею стилю серед моделей: жінки, вбрані у “її” сукні все частіше зустрічаються на полотнах імпресіоністів, а її витончена недбалість та легкість залишається ідеалом. Але не для Моне. Далі буде Аліса.
Гуцалюк Дарія
Читайте також:
コメント