Мистецтво у пошуках сексуальної ідентичності

Сексуальність стоїть на чотирьох китах, хоча ні.  Вона лежить, спокусливо потягуючи джин-тонік та листаючи альбом із картинами Шіле. Сексуальна орієнтація, біологічна стать, гендерна ідентичність та соціальна гендерна роль тримають у собі рису, основа якої – саме життя. Ці елементи дозволяють змінювати поведінку, складаючи із частин єдине ціле – себе.

Мистецтво гнучке і легко набуває потрібної форми. Воно підлаштовується під творця, задовольняє його потреби і виконує потаємні бажання. Мистецтво може бути коханцем: з’являтися і займати собою цілу ніч у натхненні та агонії неможливості виразити себе простішими способами. Коли все стане серйозніше, Мистецтво може стати вірною дружиною, яка буде їздити на виставки та вимагати витрачати на себе в біса великі гроші. Мистецтво – багатий і розбещений знайомий, до успіху якого можна сягнути лише у мріях, хай би як не старатись.

Кожен третій соромиться власної сексуальності. Фріда Кало не соромилась. Тепер вони дивляться на тебе…

У різні часи Мистецтво обирає для себе найкращі шляхи вираження ідентичності, зокрема змінюючи сексуальну орієнтацію та гендер. У своїх стосунках із митцями воно еволюціонувало від прикритих виноградним листям геніталій Меркурія до тисяч оголених людей на фотографіях Спенсера Туніка, ставши (за останніми тенденціями) феміністкою-вегетаріанкою, яка не соромиться свого тіла.

Античне Мистецтво почувало себе гомосексуальним чоловіком, який мав платонічні стосунки із учнями, таким чином передаючи своє ремесло. Любов між чоловіками вважалась вишуканою та прекрасною: філософи писали про гомосексуальну поведінку грецьких богів, не вважаючи це чимось сороміцьким чи ненормальним – ніякої стигми, лише чиста любов. Грецька міфологія та історія мають чимало прикладів мужніх воїнів, які мали гомосексуальні відносини. І хоча жінки були виключені з більшості секторів суспільства, історія показує, що жіноче кохання в ті часи також існувало. Найвідомішим прикладом була поетеса Сапфо, вчителька музики та танцю, яка мала сексуальні стосунки зі своїми учнями-дівчатами. Цікаво, що слово “лесбійка” походить від Лесбосу, ​​острова, де народилася Сапфо.

Гіпстер. Мільйонер. Плейбой.

У Середньовіччя Мистецтво забуло про свою гомосексуальну природу, вчасно змінивши сексуальну орієнтацію та лишивши чоловічі гендер і стать. Коли релігія починає боротись за моральні стигми та диктує навіть розуміння простору і часу, а всіх невірних відправляє горіти у пекло (в прямому і переносному значеннях), краще підлаштуватись та, скажімо, тихенько створювати вітражі в костелах. Люди того часу вміли приховувати свої таємниці: і заборонені содомістські нахили за закритими дверима спальні, і статеві вподобання за полами ряси, і ідеальні тіла за лицарськими обладунками.

Коли твої  середньовічні друзі вміють приховувати бажання, а ти ні

Тоді як моральність Середньовіччя, нав’язана релігією та культурними традиціями, забороняла навіть думати про сексуальність, то у Відродженні художники почали відчувати потребу у її висвітленні, поставивши у центр світогляду Людину. Мистецтво починає пізнавати себе, своє тіло. Воно ще не до кінця розуміє, ким хоче бути, а тому досліджує із Ботічеллі округлі форми Венери, яка зовсім не соромиться своєї наготи, а також допомагає Мікеланджело із народженням Адама. Сексуальність перестає бути табу, а природні інстинкти виходять із категорії ганебних.

Дослідження продовжуються в усіх течіях Нового часу. Мистецтво вже не просто досліджує, а разом із митцями провокує глядача. Караваджо надзвичайно реалістично висвітлює тілесність, притягуючи людей та змушуючи їх ставити запитання щодо власного тіла. Не можна дивитись на його картини, не помічаючи чуттєвості, якою пашіють чоловічі та жіночі тіла. Пуссен бачить Мистецтво лише у прекрасному та героїчному, його ціль – естетично задовольнити глядача. Він підкреслює форми і чоловіків, і жінок тканиною, показуючи красу людського тіла у складних композиціях. Чим далі рухається Мистецтво, чим більше воно практикується та вивчає, тим реальнішим стає зображення. А потім Курбе виставляє “Походження світу”, тим самим поклавши край усім сумнівам стосовно сексуальності в живописі, зобразивши на невеликому полотні жіночі стегна, тулуб, груди і в центрі композиції – статевий орган. Понад сто років картину не виставляли, а зараз її можна побачити в музеї д’Орсе, що презюмує перемогу тілесності над застарілими моральними нормами.

Обурена геніальністю Курбе Трейсі Емін

Дійшовши найвищої точки у пізнанні себе та змучившись зображати оголені тіла та натюрморти, мистецтво почало задумуватись над розширенням свого бачення прекрасного. Все, що зображене на картині має бути красивим? Чи повинне зображення відповідати реальності? І головне – на картині обов’язково має бути зображено щось конкретне? В якийсь момент Мистецтво одним різким рухом нівелює всі надбання своїх багаторічних досліджень або, краще сказати, зводить їх в одну точку. Чи в квадрат. Чи в емоцію. Чи у враження.  Виявляється, на полотні можна зобразити не тільки те, що перед очима, а дещо набагато глибше. Тоді Мистецтво приймає асексуальність та вчиться виражати себе абстрактними способами. Так з’являються роботи Кандинського та Малевича, Поллока, Ротко, Пікассо. Тобто тілесність або приймає нереалістичних форм, або зовсім зникає, відходить на другий план. Мистецтво усвідомлює, що не обов’язково зобразити оголене тіло, щоб передати, скажімо, емоцію бажання. І, так само, бажання не обов’язково має виникати лише від оголеного тіла. Художники, рухомі новими баченнями, стрімко стирають кордони між формами об’єктів та роблять кроки в бік нетрадиційного бачення простору картини.

Мамо, а де мистецтво?

Тут закінчуються будь-які потуги академічності, залишки реалістичності та зникають рамки і кордони. Позолочені рами теж зникають. Мистецтво відчуло свою силу, довело її самому собі: якщо воно може зобразити просто чорний чотирикутник, назвати його “Чорним квадратом” і запустити таку шалену дискусію, то все, що воно б не створило, матиме сенс. І тоді, вже в наш час, Мистецтво стає бісексуальною жінкою, яка цікавиться гендерними питаннями та досліджує не просто власну сексуальність, а її у взаємодії із чоловічою. Вона активна та миттєво реагує на стан суспільства, проблеми сучасності, зображаючи рефлексії різними засобами. З часом Мистецтво опановує фотографію та відеозйомку, фільмуючи не тільки кінцевий результат, а часто і процес, і деталі, які мають концепт, або відображають ставлення мисткині до тих чи тих подій. Сучасне Мистецтво політизується у спробах передавати соціальні проблеми суспільства. Піднімаючи теми, про які прийнято говорити серйозно, воно використовує засоби комічного і навпаки – драматизує дрібниці. Оскільки, сучасний світ – жорстокий, то проектує цю емоцію на сферу мистецтва перформансів, даючи волю найглибшим переживанням. «Я не повинна нікому подобатись, – каже воно, – я повинна викликати емоції».

Отож, поки Мистецтво опановує технології, влаштовує епатажні інсталяції, торуючи собі місце в медіапросторі, ми можемо і спостерігати, і брати участь. Сучасне Мистецтво пропонує глядачу стати частиною арту і пережити разом із митцями проблеми: і глобальні, і власні. 

Шевчук Ангеліна

Більше про форми в мистецтві в нашому Instagram: https://www.instagram.com/pustoproject/

Читайте також:

Правила для галерей без правил: як зрозуміти сучасне мистецтво?

Муза – не дружина. Камілла Моне

Кава, шизофренія та жовті рукавички: «Бійцівський клуб» в деталях