Вам 14 і ви просите тата купити фарби для малювання. Цілком нормальне прохання як для підлітка, правда ж? Проте в комплекті йде татів друг, сербський партизан – ваш перший вчитель. Він покладе полотно на підогу, вилиє на нього всі фарби і підірве. Ви зрозумієте, що процес важливіший за результат і у вас зародиться бажання творити радикальне.
Мисткиня вважає: що гірше дитинство, то краще мистецтво – якщо людина щаслива, у неї не вийде створити хорошу роботу. Дитинство Марини значно вплинуло на її творчість. Її батьки були югославськими партизанами, обидва після Другої Світової війни визнані національними героями. Вони прагнули домогтися успіху в сфері політики, а не займатися дитиною, тому віддали крихітку до бабусі. Одного разу, чекаючи її зі служби в церкві, Марина побачила купіль – ємність, в яку треба занурювати пальці перед тим, як перехреститися. Шестирічна дівчинка подумала, що якщо випити всю воду звідти, можна стати святою. Тому вона стала на стілець і зробила це. В святу не перетворилась, звісно, але, можливо, саме це допомогло їй пройти крізь небезпеки власних перфомансів.
Після народження брата дівчина стала жити з батьками – уроки гри на фортепіано, французька, англійська та купа заборон. Наприклад, до 29 років Марина була зобов’язана повертатися додому не пізніше 22:00, тож їй доводилося закінчувати перформанси до цього часу. Вона була студенткою університету мистецтв в Белграді з 1965, у 1972 році закінчила свої дослідження в Академії витончених мистецтв в Загребі, Хорватія. З 1973 до 1975 роки викладала в Академії витончених мистецтв в Нові-Саді, вже показуючи свої перші перфоманси.
Марина Абрамович з татом. 1950
З дитинства Марина пам’ятає материнські побої – саме вони призвели до того, що в кожному перформансі вона випробовує своє тіло на міцність: ріже, підпалює і душить. Історія Марини Абрамович не про “надихнутись і створити”, а радше про пережиті емоційні потрясіння, сприйняття насилля як рутини та втрачену національну ідентифікацію, які вона ефективно використовує у своїх роботах. Щоправда, не заради мистецтва, а щоб випробувати себе та кордони своїх можливостей.
Вплив оточення Абрамович в час її юності чітко відображено в роботах. З одного боку мати, що змушувала Марину вчити французьку, з іншого батько, кумирами якого були Ленін, Сталін і Троцький, а замикала це все релігійність сім’ї у вигляді бабусі. Шлях Абрамович в мистецтві почався з занурення в православні обряди і пізнання свого тіла, як емоційного об’єкта. У 1976 році мисткиня втомилася від заборн і під час поїздки в Нідерланди вирішила не повертатися на батьківщину. Зараз вона живе в Нью-Йорку.
Перфоманс – одна з форм акціоністського мистецтва, де твором вважають дії автора, за якими глядачі спостерігають у режимі реального часу. Іншими словами – це система дій виконавця або декількох виконавців, розрахована на публічну демонстрацію.
Перфоманс – це процес, а не результат
У перші роки творчості багато ідей і сценаріїв перфомансів мисткині не вдалося реалізувати. Так, наприклад, відомо, що вона хотіла встановити на одному з мостів гучномовці, з яких час від часу лунав би звук обвалення конструкцій. Дозвіл на дійство вона не отримала, тому що влада вважала, що від гуркоту міст і справді може впасти. Сама ж Абрамович тоді поставила вже підготовлений запис у себе в квартирі, викликавши паніку серед мешканців. Пізніше вона згадувала, що, дивлячись на людей, які хаотично вибігали з будинку, зрозуміла всю силу мистецтва, коли воно не замкнене в спеціально відведене для нього місце.
Come wash with me, 1965
У 19 років, в перший рік свого навчання в художній школі, вона придумала перформанс Come Wash with Me для белградського Galerija Doma Omladine: глядачам пропонувалося роздягнутися на вході, щоб художниця змогла попрати їх одяг. Ця робота була запропонована галереї в 1965 році, але Абрамович чекала відповіді чотири роки і в результаті отримала відмову. На ретроспективі Абрамович «У присутності художника» в MoMA був представлений малюнок до цієї заявки, який виявився найстарішим експонатом на виставці.
Ритм
Ритм 10, 1973
До цього художниця робила багато звукових інсталяцій і експериментувала зі своїм тілом, але саме “Ритм 10” став для неї першим перформансом, який вона представила на Единбурзькому фестивалі мистецтв. Абрамович грала в небезпечну російську гру із ножами, швидко і ритмічно встромлюючи їх між розчепірених пальців. Як тільки вона різалась, то брала наступний з двадцяти ножів в ряду і починала гру заново. Все дійство записувалося на камеру. Коли ножі закінчувалися, Абрамович відтворювала запис і намагалася виправити свої помилки, орієнтуючись за звуками болю з відео.
Ритм 5, 1974
У другому перфомансі Абрамович спочатку відрізала свої нігті і волосся, кинула їх у вогонь, який мав форму зірки, а потім лягла в центрі нього. Через брак кисню, вона втратила свідомість і перформанс перервався. Лікар і деякі глядачі витягли Марину з полум’я і відправили в госпіталь.
«Я була дуже зла, що втратила свідомість, бо зрозуміла, що існує фізична межа: коли ти непритомнієш, ти не можеш бути присутнім, ти не можеш творити»
Ритм 2, 1974
Спочатку художниця прийняла таблетку від кататонії, яка викликала у неї конвульсії: її тіло перестало слухатися, вона неконтрольовано рухалася, перебуваючи в свідомості. У другій частині перформансу вона прийняла транквілізатор, який притупляв свідомість майже до її втрати. У цих радикальних експериментах над тілом художниця намагалася пережити граничний тілесний і душевний досвід, знайти межі витривалості тіла і його контролю свідомістю. З цією метою вона також цікавилася східними практиками відходу від тіла і просвітлення свідомості.
Ритм 4, 1974
Цей перфоманс довелося перервати майже відразу: оголена художниця повільно підійшла до промислового вентилятора, намагаючись вдихнути якомога більше повітря, щоб дослідити межі своїх легенів, але потік був настільки потужним, що за кілька хвилин Абрамович втратила свідомість.
Ритм 0, 1974
В арт-галереї художниця розклала на столі 72 предмети, які умовно можна розділити на ті, які здатні приносити насолоду (троянда, мед, виноград, олівець, фарби, полароїд), біль (батіг, ножиці, скальпель, сірники) або смерть (пістолет з однією кулею). Абрамович стояла на місці, тоді як глядачам запропонували зробити з нею все, що завгодно, використовуючи дані предмети. Перфоманс тривав шість годин: спочатку відвідувачі не знали, як реагувати на пропозицію і вели себе вкрай стримано, а в кінці адміністрація галереї перервала дійство, коли один чоловік навів на Абрамович пістолет. Одяг на ній був порваний і пошматований, а на тілі було багато порізів, слідів побоїв тощо. Коли все закінчилося і художниця почала рухатися, глядачі старалися якомога швидше піти і звести до мінімуму контакти з нею. Цей перфоманс вважається однією з найбільш радикальних робіт Абрамович, у якій вона досліджувала не тільки власні межі та можливості, а межі людини як істоти соціальної, чию реакцію не можна точно передбачити або якій можна запобігти. Повернувшись після цього в свій номер у готелі, 28-річна мисткиня побачила у себе пасмо сивого волосся.
Губи Томаса, 1975
Перформанс, у якому Марина Абрамович робила те, що довело її фізичні межі до крайності і, нарешті, призвело до порушення тілесних кордонів. Вона з’їла один кілограм меду, а після випила один літр червоного вина. Потім вирізала у себе на животі п’ятикутну комуністичну зірку, відшмагала себе і оголеною лягла на крижаний хрест, який стояв під обігрівачем.
«Зараз я дивлюся на цей перформанс, як на щось дуже біографічне: в ньому змішалося все – комуністичне минуле, югославське походження і православне коріння, вино і мед»
Мистецтво має бути красивим, 1975
У 1975 році Марина Абрамович провела ще один знаковий для неї перфоманс, відомий за фразою “Art must be beautiful, artist must be beautiful”, яку художниця повторювала, несамовито розчісуючи своє волосся металевою щіткою. Перфоманс вперше відбувся на арт-фестивалі в Копенгагені. Марина Абрамович так прокоментувала свою задумку: “це сарказм. Я вважаю, що мистецтво повинно бути тривожним і негарним. Ідея мати гарні речі для вітальні – це те мистецтво, яке я ненавиджу”.
Через перфоманси Марина Абрамович показує глядачам людські проблеми і страхи: страх болю або смерті, і так само перед глядачами намагається їх подолати. Вона пояснює, що якщо їй вдається контролювати біль, психіку і долати обмеження свого тіла, це може зробити кожен. Марина Абрамович — надзвичайно сильна і самодостатня жінка. А що, як вона зустріне чоловіка своєї мрії?
Ангеліна Шевчук
Comments