Якщо мистецтво ХХ століття трималося на Дюшані та Ворґолі, то сучасне – на Джеффі Кунсі та Ай Вейвеї. На щастя, перші не знали одне одного. Другі – ворогують. Кунс каже, що ненавидить Вейвея, бо не розуміє його робіт, а Вейвей вважає банальним мистецтво Кунса. Розбираємо різницю між митцями та намагаємося зрозуміти, хто кому псує малину.
Постать
Бієнале в Музеї Вікторії та Альберта, Лондон. На сцену виходить чоловік у віці. На ньому класичний костюм Гуччі з білою сорочкою та чорним метеликом. Волосся охайно вкладене, а обличчя виголене. Усмішка до вух і вишукана засмага – це Джефф Кунс, один із стовпів сучасного мистецтва. Він презентує власну виставку. Стоїть біля проєктора, показує світлини робіт і зачитує з картки інформацію. А потім частує байками про дитинство у сім’ї батька-декоратора або патетичними історіями про те, як зрозумів, що хоче займатися мистецтвом. Якщо запитати, хто такий митець у сучасному світі, він розповість, як погано вчився у школі. А якщо поцікавитися значенням робіт, Кунс розкаже про прийняття себе та світу. Митець ніколи прямо не відповідає на запитання – це вже стало мемом. Його називають “хитро награним” або ляльковим, бо він і справді нагадує 50-річну версію Кена. Промови Кунса звучать настільки відшліфовано, ніби він актор у ролі митця. Часом він говорить, наче тренер з особистісного розвитку або гуру самопомочі.
Джефф Кунс усміхається, наче тренер з самопомочі
На іншому бієнале в Пекіні виступає Ай Вейвей, китайський дисидент і також один із стовпів сучасного мистецтва. Він у зручних лляних штанях та рожевій футболці з іронічним написом “Death to Hipsters” (з англійської: “Смерть гіпстерам”), з-під якої визирає животик. На обличчі борода – незвичний атрибут для сучасного китайця. Вейвей сидить у кріслі, витягує з кишені Айфон, робить селфі й публікує в Інстаґрам – це частина його нового витвору. Він розповідає про мистецтво без папірців. Якщо американець Джефф Кунс фокусується на власних роботах та історіях і тримається подалі від політики, то китаєць Ай Вейвей постійно переводить увагу від свого витвору на етичну площину. Він каже:
“Я не той, хто повинен пояснювати свої роботи. Кожна робота, яку я створюю, має зв’язок із моїми засадничими переконаннями, і якщо вона не може виразити цю віру, що ж, значить, не варто було її створювати”.
А коли його запитують про визначення митця в сучасному світі, Вейвей здіймає брови. “Митець – це ворог загальноприйнятих почуттів” – каже китаєць. Він відомий своїми висловленнями. Його Твіттер можна читати, як підручник з сучасного мистецтва, якщо ви знаєте китайську.
Ай Вейвей здіймає брови, аби відповісти на питання, хто такий митець
Роботи
Джефф Кунс почав активну мистецьку діяльність у 80-их (тоді ж вигадав аксіоми відповідей на запитання журналістів). Його роботи – не одноосібні об’єкти, а цілі серії, які він створює впродовж кількох років. Серед таких вісім скульптур із серії “Античність” (2010-2012), які зображують двометрових металевих Венер. Кунс – митець поп-арту, кітчу і редімейду. Він створює те, що вже було створено. Тому Джефф ідентично скопіював порцелянову фігурку Венери ХІХ століття, яку придбав на Амазоні. Блискуча сталева жінка піднімає свою сукню, оголюючи стегна, ідеальні для дітонародження. Це одна з провідних тем мистецтва Кунса (у митця восьмеро дітей). Його Венера втілює новий різновид ідола – жінка гай-теку, холодна і недоторкана.
Джефф Кунс, “Венера металева”
У такому ж стилі зроблені інші Кунсові скульптури – “Папай”, “Заєць”, “Дельфін”, “Банальність” тощо. Вони нагадують пластмасові збільшені копії надувних звірів, мультперсонажів і поп-культурних арт-об’єктів. Митець захоплюється надувними іграшками як рятівними засобами, що дають спокій. Він вважає їх антропоморфними. Кунс каже – люди “також надувні – ми вдихаємо, і це символ оптимізму. Ми видихаємо, і це символ смерті”. Крім того, в роботах присутня еротична тематика, бо Кунс прихильник фройдівського психоаналізу. Так митець трактує пиптики для надування в сексуальному ключі.
Джеф Кунс, “Папай”
Джефф Кунс був першим у світі мистецтва, хто почав рекламувати себе та свої виставки. Для журналу “Artforum” митець постав у образі вчителя початкової школи зі слоганами на дошці “Експлуатуй маси” і “Банальність як спаситель”. Для “Art in America” позував як розбещений хлопчисько в оточенні двох напівоголених дівчат. А для “Flash Art” – тримав двох поросят. Така реклама теж мистецтво. Особливо Кунсові бігборди для неіснуючого фільму “Зроблено на небесах” (1989) на Медісон авеню: митець голяка позує зі своєю колишньою дружиною-порноакторкою на прізвисько Чичоліна. Кунс каже:
“Найпростіший крок стати зіркою – знятися в порно, це була моя ідея, як влитися в американську поп-культуру”.
Джефф Кунс, “Зроблено на небесах”
Ай Вейвей також починав кар’єру у 80-их. Утім, його мистецький шлях був не таким епатажним. Роботи митця не можна звести до однієї провідної теми чи визначити єдиний стиль – він працює в різних сферах і з різним матеріалом. У Вейвея спочатку з’являється або ідея, або матеріал. Результат один – щось цінне для нього самого.
Турбінний зал у Лондоні – найбільший простір у світі для сучасного мистецтва: 152 метри в довжину, 23 метри в ширину і п’ять поверхів заввишки. Підлога першого вкрита насінням соняха. Це інсталяція Ай Вейвея “Соняшникове насіння” (2010). Вона складається зі ста мільйонів мініатюрних фігурок, виготовлених вручну. Кожна насінина – порцелянова скульптура. 1600 працівників упродовж двох із половиною років створювали цю роботу. Вейвей врятував від безробіття ціле село, яке виробляло кераміку. Він давав робітникам платню вищу за середню. Митець привернув увагу до тяжкої праці та проблеми експлуатації китайців, увиразнивши цю тему у творі. Інсталяція символізує найчисленнішу націю (1,3 млрд осіб) – одна насінина позначає 13 китайців, адже англійською порцеляна (china) співзвучна з назвою країни.
Ай Вейвей, “Соняшникове насіння”
Для Ай Вейвея немає різниці між митцем і активістом. “У активній діяльности ти можеш віднайти мистецтво” – каже він. Перформанс “Казка” – одна з найдорожчих і найвражаючих робіт митця. Ай через Інтернет знайшов 1001-го (це число у східних країнах позначає безмежність або невизначеність) китайця з Європи та запросив їх узяти участь у перформансі. Ці люди кружляли довкола 1001 стільця династії Цін (1644-1911) і ніяк не могли на нього сісти. Перформанс тривав кілька годин, але ніхто не сів. Через Культурну революцію в КНР (1970-ті) багато пам’яток старовини були знищені, особливо династії Цін. Митець показує: людина (китаєць) не може знайти саму себе без минулого (стільця), тому залишається кружляти навколо однієї точки без можливости торкнутися до свого коріння. Коли перформанс завершився, Ай подарував по стільцю кожному з учасників. Із 32-х, які залишилися, створив скульптуру “Виноград” – сферична куля, неціла, як історія Китаю після комуністичної революції.
Ай Вейвей, “Виноград”
Зі старовинними вазами в Ай Вейвея стосунки не складаються. То він їх розбиває (“Кидаючи вазу династії Хань”), то розфарбовує логотипами брендів (“Ваза кока-коли”). На артефакті китайської історії, якому близько двох тисяч років, намальована емблема американського капіталізму. Робота зачіпає багато питань: грань між споживацьким та традиційним способом життя; гонитва між Китаєм та Америкою; протистояння комунізму і капіталізму.
Ай Вейвей, “Ваза кока-коли”
Матеріал
Якщо вам здалося, що скульптури Джеффа Кунса – надувні пластмасові “штучки”, то це не так. “Металева Венера” важить близько тонни, “Заєць” – 400 кілограмів, а “Акула” – вдвічі більше за останню. Кунс працює не сам. Студія митця – це величезний офіс на декілька поверхів у Челсі. Там близько 120 робітників. Спочатку в митця з’являється ідея, скажімо, надувного песика. Потім він ділиться нею з комп’ютерними дизайнерами, а вони втілюють її в 3D макеті. Кунс погоджує його і відсилає на моделювання. Група майстрів виготовляє форму, у неї заливають чистий метал, і з’являється каркас. Його покривають таємною фарбою, яка яскраво блищить. Нова робота Джеффа Кунса готова. Митець завжди робить три копії витворів, аби можна було продати їх трьом різним дилерам. Увесь процес роботи займає від року і більше.
Джефф Кунс працює в поті лиця у своєму офісі
Вейвей також має велику студію з робітниками, але їх 12 і вони обідають із митцем. Для Ая історія є найбільшим натхненням. Китаєць не так погано ставиться до історичних пам’яток, як здається. У молодості він працював антикваром, тому знає ціну кераміці та предметам ужитку минулих епох. Проте у мистецтві він грає не роль антиквара, а звичайного китайця, який може пописати старовинну вазу, бо зневажає історію, як справжнісінький комуніст. Це історичний реді-мейд. Процес створення об’єкту мистецтва доволі простий: з’являється ідея, тоді – митець підшуковує матеріал в Інтернеті, робітники допомагають. Або ж спочатку Вейвей знаходить об’єкт, а тоді надає йому значення, як було з “Вазою кока-коли”. Це більш самостійний спосіб творення, ніж у Кунса.
Щасливий Ай Вейвей, коли розбив ще одну вазу
Хоч обоє митців майже однолітки та обоє захоплюються Дюшаном і Ворґолом, їхні роботи не схожі. Вони абсолютно різні. У світі сучасного мистецтва ці дві постаті завжди протиставляють, як хитро награного американця Джеффа Кунса і чуттєвого активіста китайця Ай Вейвея. Ми ж вчимося бачити різноманіття та антитези в сучасному мистецтві.
Гаврилюк Олексій
Читайте також:
Comments