Крок назад: Аналогова фотографія Частина 1.
- Пусто
- 16 серп. 2019 р.
- Читати 2 хв
Чому всі навколо носять старі плівкові фотоапарати? Чому в тоді, коли кожен має у смартфоні маленьку копію хорошої дзеркалки, аналогова фотографія стала такою популярною?
Кажуть, що вся краса плівкової фотографії полягає в незнанні результату до проявки – цікавість підігрівається часом. Проте знимкувати на плівку означає розуміти кожен аспект того, що ви робите. Натискаючи на кнопку спуску, ви точно маєте знати, що вийде в результаті (або, принаймні, прагнути).
Як згасала (але не згасла) епоха плівкової фотографії
Захід технології почався ще у 1975 році, коли молодий інженер Стів Зассон, який працював у компанії Kodak, створив першу модель цифрової камери, яка працювала. Її вага була більше, ніж три кілограми й чорно-білі зображення записувались на касетну плівку, але це все одно була революція в техніці фотографування.
Відтоді кожного року компанії, які раніше заробляли мільярди на виробництві плівкових камер і фотоплівок, відчували дедалі більше труднощів. До того ж, почали закриватись лабораторії з обробки плівки та фотомагазини й з появою смартфонів настав кінець плівкової фотографії як елемента масової культури.
Проте прогрес має і свої переваги: люди перестали турбуватися, що у них не вистачить плівки на важливий кадр, вони відвикли здавати плівку на проявлення і забули, як це – з хвилюванням переглядати негативи. Також більше не треба було проводити складні підрахунки щодо витримки і діафрагми.
Натхнення, натхнення!
Перед тим, як розповісти, з чого почати займатись плівковою фотографією, радимо переглянути якомога більше робіт відомих фотографів і ваших друзів, зрозуміти, що вам подобається і що б ви хотіли бачити в результаті.
Фотограф із Брайтона, Британія. Його плівкові роботи охоплюють широкий спектр сюжетів: від кінематографічних кадрів до цілком документальних та урбаністичних. На знімках забуті місця та простори й фотограф ніби схоплює моменти між ними: крісло в залі очікування, страви на столі в ресторані, напівпорожній басейн. Життя Єна видається меланхолійним і самотнім, але від цього ще більш прекрасним.
Любив океан до того, як це стало мейнстрімом – Вейн Левін – фотограф із Лос-Анджелеса. На його фотокартках краса підводного світу ідеально поєднана із людьми: митець знимкує аквалангістів, серфінгістів, китів, дельфінів, тюленів, скатів і навіть затонулі кораблі. І якщо ви вже уявили різноманіття кольорів, то мусимо розчарувати (чи потішити) — Вейн використовує чорно-білу плівку, щоб не відволікатись, а зосередитись на композиції.
Його творчість більше нагадує режисера старих американських фільмів, ніж сучасного фотографа – знімки Патріка Клеланда меланхолійні, пахнуть запліснявілими стінами готелів і старими паперами в архіві. Любов до вінтажу проявляється через автомобілі, неонові вивіски та інтер’єри. Здається, що він неспішно блукає вечірнім містом у пошуках особливих місць, а коли знаходить – лишає на плівці назавжди.
Від ідеально неідеальних знімків Еді Сандей складно відірвати погляд: блюр і спалахи, особливі кольори та напівтони передають сутність її думок. Саме той випадок, коли не потрібно фокусуватись та продумувати світло і тіні, бо прекрасна випадковість – головний сюжет знімків Еді.
Джо фотографує все: пейзажі, предмети, людей, проте попри відсутність єдиного направлення фото мають органічний вигляд разом через особливу подачу – мікс естетики звичайного життя. Його кадри справжні, приємні оку, люди на них схоплені раптово і від цього ще красивіші.
Тож плівкова фотографія – заняття не для тих, хто береже свій час і хоче одразу оцінити результат. Це цілий процес, заснований на низці навичок і складних дій, що вимагають підготовки й базових знань.
Comments