Ваші батьки розлучилися, коли вам було вісім. Ви вступили на філософський факультет, хоча не тямите нічогісінько в Ніцше. Ваш найкращий друг часом намагається вчинити самогубство. А Мартін Скорсезе вважає вас єдиним оптимістом сучасного кінематографу. Розповідаємо про невідомого Веса Андерсона.
Вес Вейлс Андерсон народився у 1969 році. Його тато був звичайним рекламістом, мама – археологинею. Ще у нього були два старші брати. І єдині друзі – книжки, які він читав з ранку до ночі. Хлопець проштудіював усього Роалда Дала. Його фільми нагадують нам про пригодницькі історії та інтерпретують по-новому Тома Сойєра, Пеппі Довгопанчоху та героїв з “Острову Скарбів”. Переховуючись у книжкових світах, Вес навчитися творити свої. Він був щасливий у своїй уяві. І не дивно, адже ззовні все пішло шкереберть.
Три брати з фільму “Поїзд на Дарджилінг” виросли, але так і не змогли пережити розлучення своїх батьків. Таненбауми не змогли стати дорослими людьми через дії їхньої мами і тата. Вес Андерсон у восьмирічному віці з двома братами переїхав жити до матері, бо його батьки подали на розлучення. Із цього моменту він не просто ховався у величезному світі уяви, а намагався перенести його назовні. Тоді йому до рук утрапила перша камера Yashika Super 8. Батьків подарунок на день народження. І Вес взявся робити з лимонів лимонад. Або, як кажемо ми, з цитрин цитронад. Задіявши своїх братів та друзів, він зняв першу короткометражку на книжку “Чотири скейтбордисти”, яку взяв у бібліотеці. Це допомогло йому трохи відволіктись. Як і постійні побрехеньки та вигадані історії, а ще задирання однокласників. У результаті його чекала купа зауважень щодо дисципліни у школі. Як то кажуть, reality bites.
На щастя, у четвертому класі у Веса була чудова вчителька. Вона змушувала дітей під час перерв займатися лайт-версією медитації і помітила, що з Андерсоном щось не так. Замість того, щоб дзвонити двом і без того проблемним батькам, вона запропонувала хлопцю писати п’єси та ставити їх у школі, якщо він не отримуватиме зауваження впродовж трьох тижнів. І Вес додав до цитронаду помаранч.
Вес Андерсон режисує. Фото: Trust
Так усе почалося. Вес чудово розумівся з акторською трупою і всі однокласники хотіли зіграти в його імпровізованому театрі. Він так тішився своїм досягненням, що купував на кожну виставу пачку А4, де проставляв свої автографи і пхав їх до рук усім. І нехай вони нікому не були потрібні, і п’єси його не були такими подіями, як Макса Фішера із фільму “Академія Рашмор”, він почувався зіркою. Бо він переніс свою уяву в реальність. Дав усім скуштувати помаранчевий цитронад.
Якщо раніше Вес Андерсон думав про те, щоб стати письменником, то у школі він у цьому переконався остаточно. Але його на ім’я знали не тільки в бібліотеці міста Г’юстон, штат Техас, а й в прокаті кінокасет. Коли Весу було 12, він марив Європою. Американські цитронади здавалися одноманітними, хлопець прагнув французького запашного шарму. Якось Вес написав батькам на листку аргументи, чому йому слід переїхати до Парижа. Запевняв у тому, що там краще викладають фізику та хімію. Це було повною вигадкою, але Андерсон не втрачав надії і чекав, аби батьки сказали: “Окей, через два тижні ти починаєш вчитися там”. Цього звісно, не трапилося. Але відтоді Вес думками переїхав до Європи, переглянув усі фільми Трюффо та Берґмана, щоб бути ближче до заокеанської мрії.
Вес Андерсон, який тепер живе в Парижі. Фото: Paris Cinema Region
Коли прийшов час іти до вишу, Вес обирав спеціальність так, щоби набрати більшість університетських кредитів за предмети на вибір. Йому пощастило і він натрапив на філософію, у якій досі не дуже тямить. Тому не спішіть шукати Сократа в “Дивовижному містері Фоксі”. Навряд якась ідея відклалася в підсвідомості автора, коли він бив байдики на одній з пар філософії. Довгими університетськими вечорами хлопець сидів у місцевій бібліотеці і досліджував життя та роботи відомих людей. Саме тому у його фільмах так багато референсів до літературних творів. Спробуйте не говорити як Достоєвський, досліджуючи його впродовж декількох місяців. У Андерсона так з Цвейгом, Фіцджеральдом, Селінджером та багатьма іншими.
Якщо ваша мама каже, що ловити ґав на парах неправильно, запевняйте її, що це допомагає народженню геніальності. Адже саме байдикуючи Андерсон познайомився з Овеном Вілсоном. Спільне ігнорування викладача на парі неймовірно зближує. Через якийсь час майбутній актор та режисер з’їхалися.
Вес Андерсон і Овен Вілсон, коли не пройшли на Санденський кінофестиваль. Фото: Laura Wilson
Поселіть двох творчих людей разом і отримаєте казку. Або кримінальний трилер. Все мало бути гаразд, Вес підробляв кіномеханіком, життя йшло своїм ходом. Якби не жахливі віконні перегородки. Хлопці просто не могли на них дивитися. І скільки би не вмовляли власника замінити їх, він не погоджувався. Як майстри фантазії, вони не забарилися з креативним рішенням: інсценізації пограбування власної квартири бути! Хлопці побили вікна, вчинили безлад у кімнаті. Копи розуміли, що це витівка Андерсона і Вілсона. Хлопці не вибачилися, а знову зробили з цитрин цитронад: запропонували власнику зняти рекламний ролик про його підприємство. Так з’явилася ідея для першого фільму “Пляшкова ракета“. Це стрічка про двох незвичайних юнаків і те, що могло би статися, якби вони продовжили свою злодійську діяльність. Фільм про юність та максималізм. Спочатку це була короткометражка на 15 хвилин, яку показали на одному з американських кінофестивалів. Тоді один продюсер її помітив і дав фінансування на повнометражну версію. Вес та Овен сиділи днями і ночами, сміялися і вигадували сценарій до стрічки, яка почне неймовірну фільмографію для обох.
This slideshow requires JavaScript.
1996 рік. Прем’єра. І нехай це не успіх з самого початку і Вес не роздає нікому свої автографи. У наступні 12 років він продовжить ділитися з нами цитронадом. І зніматиме про себе, про спроби самогубства своїх друзів і багато чого іншого. А нам залишається лише вчитися так витискати цитрини і насолоджуватися цими кисло-солодкими кінострічками.
Гуцалюк Дарія
Читайте більше:
Comments