Якою має бути дружина генія? Муза, палка коханка, домогосподиня, інтелектуальна суперниця? Чи, можливо, все разом? Аліса Ошеде стала всім і нічим із цього переліку водночас. Розповідаємо про жінку, яка за своє життя виховала дев’ятьох “дітей” – п’ять Ошеде, трьох Моне і самого Клода – генія-імпресіоніста, чоловіка і трохи дитину.
1875 року Клод Моне пригнічено писав своїм друзям та недругам: у нього з Камілою зовсім не залишилося грошей, а кредитори навідуються все частіше. Брат Клода Леон придбав у нього картину за 230 франків, але це була лише крапля в морі боргів. Тоді й прийшло спасіння. Чи, радше, прийшов Ернест Ошеде, заможний продавець тканин, який почав скуповувати картини імпресіоніста. Згодом він запросив його до сімейного маєтку в Монжероні. Облаштував майстерню й запропонував Клодові малювати для нього декоративні панно.
Аліса Ошеде сидить в своєму садку й не підозрює, що її малює її майбутній чоловік
Тут, серед затишних паркових павільйонів, Моне зустрів дружину Ернеста – Алісу. Жінку з твердим характером, добрим почуттям гумору і розумом. Вона була головою сім’ї Ошеде, походила із заможного французького роду й, як сказала її свекруха, гучно розмовляла. Як і Клод, Аліса була вже не молода. Після народження п’ятьох дітей жінка втратила стрункість фігури, але залишалася такою ж лагідною та сонячною.
Каміла, дружина імпресіоніста, залишалася в Аржантеї, а Ернест постійно їздив до Парижа по справах. Закохані Клод з Алісою жили своєю маленькою “монжеронською ідилією.” Зрештою, він повернувся додому, вона залишилася в маєтку. А через дев’ять місяців на світ з’явився Жан-П’єр.
Малюк Жан-П’єр
Все б, мабуть, залишалося на своїх місцях, якби Ернест Ошеде не збанкрутів. Крамниця тканин у Парижі стала нерентабельною, платити за замок Роттенбург – той самий сімейний маєток в Монжероні – чоловік був не в стані. Ернест остаточно втратив всі статки, Аліса народила шосту дитину, а Клод Моне в цей час писав паротяги на Сен-Лазарі й опікувався своєю вагітною дружиною. Каміла, що тоді от-от мала народити сина Мішеля, тяжко хворіла.
Втративши всі гроші, Ернест Ошеде заклав Роттенбург, вліз у борги сумою в 2 000 000 франків і… Придбав ще одну картину Моне. Не дарма Аліса страшенно злилася на чоловіка – турбота про шістьох дітей, яких потрібно було якось забезпечувати, залишилась на ній. Клод з Камілою переїхали у Ветей і погодилися прихистити сімейство Ошеде.
Тут Аліса остаточно розсварилася з чоловіком, який влазив у все більші й більші борги, вигнала його з дому й… Ні, не залишилася нарешті наодинці з коханим Клодом. На її плечі впав догляд за будинком, вісьмома дітьми – своїми, Камілиними, без різниці. Як казала Аліса: “Байдуже, чиї діти, вони однаково потребують турботи.” Щоправда, турботи тоді потребувала і Каміла Моне. Її здоров’я залишало бажати кращого – Каміла погано спала, постійно мучилася від жахливого болю, а тепер її терзали ще й душевні муки. Важко було не розуміти, що відбувається між Клодом й Алісою. Одного разу вона напилася міцної настоянки, після чого занедужала на два дні й не могла навіть піднятися з ліжка. Каміла хворіла, а Аліса доглядала свою суперницю, як сестру – навіть викликала священика додому, аби жінка могла сповідатися перед смертю. Можливо, через відчуття якоїсь провини, можливо, просто через свою доброту. Аліса проводила з Камілою її останні дні й намагалася якнайкраще про неї дбати, хоч жили вони в злиднях й коштів на те, щоб покращити стан “жінки в зеленій сукні” не було.
Після смерті Каміли, Аліса наполягала, щоб Клод спалив всі її листи, одяг та особисті речі, але дочок все одно просила ходити й чистити могилу. Хоча через ревність у нас майже не залишилося інформації про першу дружину імпресіоніста, релігійне виховання та людяність не давали Алісі залишити Камілу забутою.
Вона не стала для Клода Моне новою музою – Аліса майже не з’являлася на його полотнах – але стала люблячою коханою дружиною. Дбала про дітей та сімейний затишок, керувала прислугою й на своїх (не)тендітних плечах тримала весь добробут. Клод постійно був у роз’їздах, то в Парижі, то в інших частинах Європи, але завжди сумлінно виконував прохання жінки – писав їй довгі листи на 10-12 сторінок, де повністю описував свій день та все, що він відчуває. Аліса ревнувала його, тому просила розповідати, що з ним відбувалося, і Клод писав: про те, як хоче написати світло й про собори, які “падають” на нього.
Аліса залишилася з ним попри всі випробування, попри благання Ернеста повернутися, попри злидні та голод. Переїхала разом з Моне до Живерні, підтримувала його, коли продажі картин нарешті почали зростати. А ще називала його “маркізом”, коли Моне вже міг дозволити собі подарувати коханій дружині сукні з паризьких ательє. Жермена та Сюзанна, її дочки, ставилися до Моне як до рідного батька, а молодша Бланш взагалі у всьому намагалася бути схожою на вітчима, постійно допомагала йому та навіть сама писала.
А тоді вона, як і перша його дружина, тяжко захворіла. Алісі діагностували лейкемію кісткового мозку. Їй залишилося жити близько року. В розпачі Моне писав своєму другові Жеффруа: “Вона довго лежить і дивиться у вікно. Я боюся, що їй стане гірше.” В червні він допоміг їй пройтися з ним по саду за руку, в листопаді вони відсвяткували його сімдесятиліття, а в травні 1911 року дружина, матір, коханка й, що найважливіше, кохана художника померла, залишивши Клода одного – діти вже давно одружилися й роз’їхались.
Аліса і Клод ганяють голубів
Клод, на той час вже старенький чоловік, перестав писати. Він спалив усі листи Аліси й казав, що більше не візьме до рук пензля. Смерть коханої, з якою вони тільки нещодавно офіційно розписалися, вплинула на нього так сильно, що Клод відмовлявся займатися живописом і весь час мовчки сидів у будинку в Живерні. До нього іноді приїжджав близький друг Жорж Клемансо й намагався вмовити Клода знову писати. Бути генієм важко, а бути дружиною генія, бува, ще важче. Можливо, Клод Моне так і не зміг би далі працювати, не витримав би хвороби очей, яка от-от почне проявлятися й не написав би своїх легендарних “німфей”, якби Аліса й тут не подбала про свого чоловіка. Бо у нього залишилася Бланш Ошеде – вірна падчериця, яка до кінця життя доглядала художника, і його близький друг Жорж Клемансо.
Кулик Тетяна
Читайте також:
Comments