Він був другою дитиною у середньостатистичній сім’ї гравера-ювеліра та невідомої музикантки. Одним із трьох синів-художників у родині. Батьком понад 14 дітей, і власником купи котів. А ще автором картини “Поцілунок”, яку австрійці розібрали на сувеніри, декори та з якої зробили “Мону Лізу”, художником-класиком і модерністом-першовідкривачем. Густав Клімт не соромився того, що його блокноти вкриті котячою сечею, і водночас використовував золото для створення деяких найвідоміших картин. Цей період назвали золотим (так, капітане Очевидність) і ми розбираємося, чому це не приманка для сорок і ворон, а мистецтво.
Звідки золото?
Сімейні традиції
Батько Густава був ювеліром і між переїздами з одного місця інше намагався передати дітям свої професійні навички. Сам він був з богеми і справді любив золото та срібло. Це ставлення, як до звичної речі, прищепив своїм дітям, а особливо Густаву, Ернсту та Ґеорґу, які хотіли стати художниками. Золотому Клімту така можливість була надана в 14 років. Його невідомий родич наполіг на тому, щоб Густав пішов навчатися до Kunstgewerbeschule (Віденська школа мистецтв та ремесел) та обрав професію художника розписів і фресок. До цього моменту майбутній геній хотів просто викладати образотворче мистецтво у школі. Але вступив до найпрестижнішого мистецького закладу столиці. Через кілька років до нього долучилися брати. У 1888 вони виконали замовлення на розпис придворного Бурґтеатру. Консервативній аристократії та публіці зображення сподобалися настільки, що хлопці отримали престижну нагороду “Золотий хрест”. І попри те, що сам хрест золотий, а художники – нащадки золотого майстра, золота на розписах небагато.
Але воно є. У кольорі шкіри, підборі відтінків фарб, у зображенні світла в залі, у позолоті на одязі персонажів і на рамі. Не те золото, про яке ми говоритимемо через кілька рядків, а те, яке можна було приховати між консервативних мазків. Татова наука дала Густаву можливість бути інакшим через свою призвичаєність до високого матеріалу. Потім він використовував його не лише у фарбі, але й через драпірування, перебивання і щось на кшталт приклеювання. Та він не просто демонстрував ним свою окремішність та унікальність, а вкладав у це сенс. Який? Сакральний.
Візантійські відкриття
У 1903 році Густав, який терпіти не міг мандри, опинився у Равенні, Італія. Своїй найкращій подрузі і, можливо, коханці Емілії Фльоґе у короткій листівці писав, що місто – жалюгідне, а от мозаїки неперевершені. Йшлося про мозаїки VI століття з собору святого Віталія. Вони були створені під час правління Константинополя у Равенні та чудово ілюструють уявлення візантійців про святість. Їх художник і взяв за основу своєї майбутньої творчості.
Візантійці стали нащадками Давньої Греції у період, коли язичницький світ перетворювався на християнський. Мешканці новоспеченої імперії залюбки прийняли нову релігію, але зіткнулися із проблемою відтворення сакрального. Раніше, щоб зобразити святість бога, можна було просто зробити скульптуру з ідеальною будовою тіла. Але в християнській вірі фізична краса не має значення, важлива – духовна. Щоб зобразити її вирішили використувати сяяння, адже навіть Ісус був світлом з неба. А для творення сяяння вибрали золото, розбили його на тисячі шматочків, відшліфували кожен по-різному і розташували в соборі під таким кутом, щоб вони створювали різні оптичні ефекти. Так золото стало символом святості, чистоти, благородності і духовності. Клімт подумав, що для нього є найбільш сакральним, і таким чином перетворив еротику, надію і красивих жінок у релігійну вершину.
Саме наготу та інтимні місця Клімт огортає золотом, що означає: він сакралізує їх найбільше. Якщо придивитися уважніше, можна помітити, що Густав надихається візантійськими традиціями не лише через золото, а й через поєднання кольорів і плоскість картини. Одним з головних відкриттів революції імпресіонізму було використання двовимірних зображень замість тривимірних. Але революція відбулася у Франції, Клімт ж у Австрії разом зі своїм об’єднанням бунтівних художників першим використав плоскість на полотнах і привіз на виставку своїх французьких горе-друзів по інноваціях.
Мікенські візерунки
Якби Густав просто використав золото для своїх зображень, це, скоріше за все, проголосили би несмаком і богохульством. Але він добре вчився в академії мистецтв і захоплювався культурою Давньої Греції, а саме мінойською та мікенською ерою. У гончарстві та створенні фресок представники античності використовували натуральні мотиви, різноманітні зображення квітів, а також геометричні фігури. І ось це нас цікавить найбільше. Греки могли взяти зображення бика, поділити його на частини і кожну з них заповнити різними орнаментами: одну – спіралями, іншу – крапками і колами, третю – хрестами тощо.
Золотого Клімта називали орнаменталістом і якщо ми придивомося уважніше до одягу в “Поцілунку”, побачимо, що він розписаний різноманітними фігурами. Дослідники стверджують, що для ілюстрування жіночності Густав використовував кола, а мужності – квадрати та прямокутники. У місці зіткнення двох начал, обіймів, поцілунку ці два орнаменти переплітаються, підкреслюючи акт злиття.
Цікавою у використанні орнаментів є серія з трьох мозаїк “Стоклет Фріз”. Головний її елемент “Дерево Життя” переповнений завитками та спіралями. Закручені гілки символізують безперервність життя. Вони крутяться, повертаються спірально і хвилеподібно, створюючи клубки могутніх гілок, довгих лоз і крихких ниток, що ілюструє життєву складність. Гілки дерева, які тягнуться до неба, і коріння, яке впивається в землю, створюють зв'язок між високим райським світом і низьким людським.
Ліворуч від “Дерева життя” ми бачимо мозаїку “Сподівання”. Візерунки, використані на її одежі, нагадують про якусь культуру. Впізнали єгипетські піраміди? Навіть поза, у якій стоїть героїня, схожа на красунь з цієї древньої цивілізації. Але мікенський вплив є і в цій роботі: зображаючи фігури богинь у глиняних статуетках, греки стилізували та декорували їх настільки, що ми не впізнаємо людське тіло.
І на завершення поговоримо про фінальну мозаїку “Стоклет Фрізу” – “Завершення” (англ. “Fulfilment”, що в перекладі може також означати сповнення). За орнаментами вона нагадує “Поцілунок”, адже ілюструє той самий момент. Тут також переплітаються округлі фігури з квадратними, чоловік обіймає рудоволосу жінку (“типаж” Клімта) і їхнє кохання сакральне.
Завершивши “Завершенням”, ми запевняємо, що це далеко не завершення. Коли Клімту набридло золото, він почав експериментувати з кольором, малював пуантулістсько-клімтовські-абстрактні пейзажі, поєднував класику з ар нуво, вкладав свідомо чи несвідомо фрейдистські символи в картини і просто був цікавим дядьком у блакитній довгій сорочці а-ля робі. Далі буде.