— Отже, ти наважився? Чого ти хочеш від цього шлюбу? — Не знаю, відчуття, що у мене нормальне життя. — Нормальне? — Так. Стабільність, безпека.
Якщо ви належите до людей, які цитують філософів на першому побаченні, вголос роздумують над фільмами Французької нової хвилі та заперечують свою приналежність до мейнстріму, головний герой фільму “Конформіст” здаватиметься вам диваком. Бо що ми можемо сказати про натовп крім того, що з нього треба виділятись? Марчело Клерічи, навпаки, прагне максимальної непомітності й нормальності. Він обирає собі банальну дружину і шукає такого ж життя. Проте події минулого, внутрішня невизначеність та схильність до філософії викривають у ньому непересічного чоловіка. “Конформіст” Бертолуччі – це вдало поєднані питання фашизму, гомосексуалізму, протистояння людини і держави, сексу, влади і душевної боротьби.
Режисер показує через Марчело людину, що є деталлю в машині, яка здатна знищити світ. Бертолуччі протягом фільму ніби і не збирається розшифровувати стан свідомості героя, навпаки, приховує думки за його непроникним виразом обличчя. Клерічи ніколи не усміхається і не робить рішучих вчинків: коли все стає нестерпним і необхідно діяти, він тихо йде назад коридором або сидить в машині із закритими дверима.
Бертолуччі хотів відобразити на екрані одночасно розчарування у Травневих подіях 1968 року у Франції (протести за соціальні зміни проти влади президента Шарля де Голля) і розібратись у мотивації людських вчинків. Тому режисер звернувся до роману комуніста Альберто Моравіа, на основі якого він і зняв фільм. У сценарії Бернардо спробував розкрити індивідуальну психологічну мотивацію вступу головного героя в партію фашистів. Бертолуччі довелося переписати фінал, адже у книзі Моравіа все було зумовлено долею і читач не розуміє, чому Марчелло стає фашистом. Молодому режисеру, який захоплювався вченнями Фрейда, більше сподобалася ідея “сили підсвідомості”, яка керує вчинками.
Ми любимо Бертолуччі за естетичні динамічні кадри, схожі на фотографії. “Конформіст” – справжня насолода для очей. Тут витримані композиційні правила двох третин і золотого перетину, а головний герой завжди ідеально вписаний у геометрію кадру.
«Конформіст» отримав італійську національну нагороду «Давид ді Донателло», а також був номінований на «Оскар» і «Золотий глобус». Стівен Спілберг, Френсіс Форд Коппола та Мартін Скорсезе казали, що ця стрічка Бертолуччі мала вплив на їхню творчість. У Радянському Союзі фільм демонстрували в скороченому варіанті, через відверті сексуальні сцени.
Кінострічкам Бернардо Бертолуччі притаманне поєднання еротизму, реалізму і виразної художньої мови. Попри те, що деякі критики вважають його черговою романтизацією фашизму, “Конформіст” – чергове підтвердження геніальності італійського митця.
"Камера - не автомат, її не слід використовувати в такому конексті", – каже Бертолуччі, тим самим наголошуючи на тому, що його фільм - не ідеологічний хід, а естетичне вивчення психології людських вчинків.