– Ви любите Емілі Дікінсон? – Так, це одна з моїх улюблених поеток.
– Круто! Водій автобуса любить Емілі Дікінсон.
Якщо вам бракує щастя й естетики в буднях, якщо вам потрібно знайти те, що змусить усміхатися, і, зрештою, якщо вам просто хочеться переглянути фільм, який ніби цілуватиме в плече й гладитиме по голові, йдіть до Джима Джармуша. Його “Патерсон” – це поема до поезії, фільм-вірш й ода повсякденності.
Рік: 2016
Жанр: недраматична драма
Акторський склад: Адам Драйвер, Гольшифте Фарахані, Баррі Шабака Генлі, Масатосі Нагасе і англійський бульдог
Про що?
Про монотонність у найкращому значенні цього слова. Патерсон – це велике місто в штаті Нью Джерсі. А ще Патерсон – це водій автобуса. Він носить годинник, сьорбає каву, слухає розмови пасажирів, вигулює собаку Марвіна, п’є пиво, цілує свою дружину Лауру та пише вірші. Вона читає Петрарку, готує “секретні пироги” із брюссельською капустою, розфарбовує все в будинку в чорно-білі цятки й кружальця та мріє стати кантрі співачкою.
У нього все блакитне – сірники, форма, автобус, небо, водоспад, стіни. У неї – чорно-біле: двері, одяг, випічка, гітара, фіранки. Понеділок, вівторок, середа, четвер, п’ятниця, субота, неділя. Іноді вони замовляють піцу, іноді ходять в кіно. Він записує свої вірші у секретний блокнот, який носить з собою на роботу і який просить надрукувати дружина, бо впевнена, що вірші Патерсона мають “належати світові”. А він просто цілує її в плечі й обіцяє, що колись точно це зробить. Коли матиме час. Можливо.
Джармуш сказав, що зняв стрічку про “свято простого життя й повсякдення”. “Патерсон” – це фільм про деталі. Про анархістські розмови підлітків у автобусі, близнюків, сварки людей в барі, Марвіна, водоспади та блакитний колір там і сям. Про деталі, які Патерсон помічає у буденності та закарбовує у своїй поезії. Тут немає конфліктів, драми чи трагедії, які б рухала сюжет. “Патерсон” – це фільм-медитація, фільм-вірш, який змушує видихнути й насолоджуватися естетикою режисера, віршами і стосунками між Адамом Драйвером та Гольшифте Фарахані.
Звідки з’явилася ідея?
Думка зняти фільм про водія автобуса, який пише вірші, у Джармуша з’явилася ще двадцять років перед прем’єрою стрічки. За цей час він переписав сценарій декілька разів. Коли ж знайшли акторів, картину зняли всього за 30 днів. Можливо, Джармуш взяв Адама Драйвера на роль водія автобуса лише через його прізвище. Але вибір виявився вдалим – актори змогли цілком передати романтично-спокійну атмосферу стрічки. Джармуш каже, що Драйвер зацікавив його, після перегляду фільму братів Коен “Всередині Льюіна Девіса”.
“У автобусі ти почуваєшся майже, як в театрі, споглядаючи світ за вікном. А ще у автобусі є свій всесвіт: там люди читають, слухають музику, балакають, п’ють каву. Тому автобус допомагає Патерсону отримувати натхнення із повсякденного життя та збирати образи для своєї творчості”.
“Патерсон” – це фільм про героя, який постійно спостерігає й “проходить через трильйони молекул”. Тому Адам Драйвер намагався зобразити людину, яка “слухає” світ. Поезію маленької дівчинки на вулиці. Розмови двох псевдо-альфа-самців у автобусі (таку, до речі, Джармуш сам якось підслухав і тому вставив у фільм). Шум водоспаду в парку. Чого не скажеш про його другу половинку – Лауру, дівчину-енергію, дівчину-хаос, дівчину-ідею.
Хтось називає її “рабинею-домогосподаркою”, хтось каже, що вона руйнує життя Патерсона, але ми з цим не погоджуємося. І Джим Джармуш також. Він хотів показати пару, яка “має шанс провести все життя разом, бо приймає одне одного”. Лаура й Патерсон різні люди, але вони ніколи не сваряться й навіть не приховують негативу. Вони просто мають терпіння і кохають одне одного такими, якими є. Він – поет, як Петрарка, а вона – його дама, Лаура.
“Лаура, при тому, що ніби-як домогосподиня, має свободу дій. Вона не агресивна феміністка і ні з ким не сперечається. Просто робить те, що хоче. І її чоловік поважає це в ній. Вона хоче пекти кекси – і пече. Вона цілком вільна” – каже режисер.
Джим Джармуш хотів зняти фільм на противагу сучасним голівудським блокбастерам. Якось у 80-х він сказав, що радше створить стрічку про хлопця, який гуляє зі своїм собакою, аніж про китайського імператора. Не знаємо, пам’ятав він це, чи ні, але хлопця з собакою він таки зняв. Наймасштабніша подія, яка трапляється у фільмі – це поломка автобуса, і то “лише проблеми з електрикою”, як сказав Патерсон. Але в цьому спокої, гармонії та монотонності і є шарм. Джим любить знімати картини про звичайних людей і мистецтво. Тут є і те, і те. Він не показує нам передісторії, але дає зрозуміти деякі речі через деталі: ось у Патерсона на тумбочці фото у військовій формі, а ось він професійно вибив зброю із рук людини. Звичайні водії автобуса так не можуть.
До речі, спершу Патерсон мав вигулювати не англійського бульдога, а джек-рассела. Однак тренер собак запропонував Джармушу прекрасну “акторку” – Неллі. Вона настільки сподобалася режисерові, що одразу отримала роль. Джим розказував, що всі сцени з Марвіном, якого зіграла Неллі, були відзняті з першого дублю. А ще вона дуже здружилася з Адамом і той носив її на руках під час роботи. На жаль, Неллі померла незадовго після закінчення праці над “Патерсоном”.
Чим надихався режисер?
“Патерсон” просякнутий поезією Роберта Паджета, Кеннета Коха, Вільямса Карлоса Вільямса і навіть Джима Джармуша. Вірш, який читає маленька дівчинка головному героєві, написав сам режисер. А поезія Патерсона належить Роберту Паджету, який залишився задоволений тим, як Драйвер читає його твори.
“Патерсон”, Вільямс Карлос Вільямс
У місті Патерсон жив Вільям Карлос Вільямс (чи за інтерпретацією Лаури Карл Вільямс Карлос), американський поет, який написав поему “Патерсон”. Тоді Джим Джармуш прочитав “Патерсон”, поїхав до Патерсона і вирішив зняти фільм “Патерсон” про чоловіка Патерсона. Ще не заплуталися? Сподіваємося, що ні. Джармушеві, насправді, більше подобається рання поезія Вільямса, але його захопила ідея, яка з’являється на початку твору – метафора “людина-місто”.
Джармуш вивчав англійську літературу в Колумбійському університеті, тому вона йому дуже близька і він хотів передати це в фільмі. Саме тому “Патерсон” – це поема про поезію.
“Королівство повного місяця” Вес Андерсон
Джим Джармуш особливо любить творчість свого колеги Веса Андерсона. Він додав у “Патерсон” сцену із підлітками-анархістами, які розмовляють в автобусі. Акторами, які зіграли хлопчика та дівчинку, стали Джаред Джильман й Кара Хейворд, які виконували головні ролі в стрічці Веса “Королівство повного місяця”.
Джим Джармуш про турботу через стрічки
“Нью-йоркський поет О’Гара написав дуже гарний маніфест під назвою “Персоналізм”, в якому він каже: “Не пишіть вірші для всього світу. Пишіть вірші якійсь людині. Напишіть любовну записку тому, кого ви любите, або напишіть невеликий поетичний лист тому, кого знаєте”. Ці слова дуже мене надихнули. Саме так я й намагався знімати свої фільми. Мої стрічки – це не крики з верхівки гори на весь світ. Вони більше схожі на листи тих, про кого я піклуюся”.
“Патерсон” – це фільм-дзен, через який Джим Джармуш точно може потурбуватися про наше моральне здоров’я: він спокійний, приємний і надестетичний. Стрічка, яка допомагає бачити красу в коробках від сірників, вечірніх вікнах багатоповерхових будинків і, безумовно, у віршах. Адже кожен може знайти свою поезію. Наша – у фільмах сивоволосого американця в сонячних окулярах.