Безліч знайомих та незнайомих родичів, ґвалт на кухні, яскраві ліхтарики, сотий перегляд того, як Кевін залишається вдома сам. Впізнаєте Різдво? Чи, можливо, вам ближчі фрески в катакомбах і стариганоподібні діти? Розповідаємо, як зображали Різдво різні митці в різні епохи та що таке принципи маркетингу по-євангелійськи.
Різдво для злочинців: римські катакомби і саркофаги
Перші зображення народження Христа були нелегальними. Ісус теж був нелегальним. Як і всі, хто в нього вірили. До IV століття християнство в Римській імперії було забороненим і сприймалося, як секта. Переховувались віряни від римлян у катакомбах під містом. Саме там, на стінах, можна побачити перші ознаки ранньохристиянського мистецтва – фрески. Здебільшого вони містять епізоди зі Старого Заповіту, однак саме там були знайдені зображення Волхвів, які приходять до новонародженого Ісуса.
До цього періоду можна віднести деякі зображення Різдва на римських саркофагах датовані четвертим століттям. Вони доволі прості, іноді на них немає Діви, лише тварини та дитя, що лежить у яслях. Марія стала каноном на зображенні аж наприкінці п’ятого століття, тоді як Йосиф залишився необов’язковим.
Різдво для неписьменних: вітраж
Якщо ви середньовічний селянин, то навряд в очі книжку бачили. Взагалі навряд чи щось бачили, крім церкви, ринку та господарства. Щоб навіть ви розуміли, про що розповідає священик у проповіді, були створені вітражі. Візуальне мистецтво добре виконувало функції пояснення прихожанам складних сюжетів, оскільки не потребувало знання латини. “Читання” вітражів нагадує читання книги за картинками. Папа Григорій Великий у VII столітті казав, що вітраж – “писання для простаків”, візуальна проповідь, яка допомагає мирянам зрозуміти Біблію. Щоправда, з цим також можна посперечатися: зображення на високих вікнах бути такими крихітними, що розгледіти щось було неможливо, тим паче в сонячний день. Вони іноді містили біблійні метафори та підписи латиною, що ще більше віддаляло їх від концепції “книга для неграмотних”. Та, зрештою, вітраж – це перш за все емоція, враження присутності вищого зв’язку з Небесами, яке створювалося сонцем, що пробивалося до собору через тисячі кольорових скелець.
Вітраж – це західноєвропейське мистецтво, яке розвивалося у період панування в архітектурі готики. Деякі залишки таких вікон можна знайти й у давніших соборах романського стилю, однак вони погано збереглися. Вітражі за своєю структурою схожі на пазл, з’єднаний із невеликих шматків кольорового скла різних форм. Це забирає можливість деталізації зображення та примітивізує його, що полегшує сприйняття. Щоправда, іноді на вітражах все ж домальовували деякі деталі пензлем: риси облич, тканини тощо.
Вітражі розповідають історії з Біблії. Так, якщо уважно розглядати високі вікна у готичному соборі знизу до верху (саме так необхідно “читати” вітраж), можна впізнати епізоди історій Старого й Нового Заповітів: життя Діви Марії, Страстей і, звісно, Різдва та дитинства Христового.
Різдво середньовічне: поклоніння
Великий вплив на середньовічні зображення Христа зробила Бригітта Шведська. Вона посвятила своє життя молитвам і паломництву, заснувала орден бріготтинок і часто бачила видіння. Після того, як Бригітта потрапила на Святу землю, їй відкрилися деталі народження Ісуса, які на своїй роботі зобразив Нікколо ді Томмазо.
За цими видіннями писав свої картини нідерландських художник Родріг ван дер Вейден. Бригітта казала, що бачила, як Ісус лежить у хліву й випромінює світло, а Діва, яка, за словами святої, була блондинкою, молиться поряд із ним.
Різдво живе: Джотто ді Бондоне
Джотто – один із найвидатніших італійських художників, який вважається засновником Проторенесансу, тобто ранніх канонів Відродження ще в час Середньовіччя. Його релігійні сюжети вирізняються реалізмом: це більше не воскові застиглі обличчя святих, а живі люди. Джотто не передає почуттів через міміку, але цього й непотрібно: Діва нахиляється над Ісусом, обіймає його руками, і у цій позі стільки материнської любові й тепла, що глядач сам все розуміє.
На початку XVI століття у Джотто замовили розпис капели в Скровеньї. Тут він створив революційне зображення євангелійського сюжету: не тільки додав “життя” зображенням через учасників подій, але й зробив себе одним із них. Джотто написав біблійні сюжети не за візантійськими іконописними канонами, а за принципом “сторітеллінгу” зі свого боку.
Різдво назад у майбутнє: Петрус Крістус
Своє “Різдво” Петрус Крістус, південнонідерландський художник, написав у зрілий період творчості. Зображення складається із кількох біблійних історій, які можна читати з різних частин картини. Так, наприклад, подивившись на арку на передньому плані, глядач побачить розповідь про життя Адама та Єви, вигнання з раю, вбивство Авеля. Самі чоловік і жінка стоять на колонах, і Єва відкушує шматок забороненого плоду. По центру картини – народження Ісуса. Кристус звертається до глядача безліччю біблійних деталей. Йосиф, наприклад, стоїть босий, а його взуття лежить поряд, як натяк на Мойсея, що роззувся, підійшовши до неопалимої купини. Тло натякає на майбутнє: за Йосифом і Марією видно не Вифлеєм, а середньовічне місто Брюгге із вже збудованою церквою.
Різдво незавершене: Леонардо да Вінчі
Одне із найвідоміших зображень народження Христа – “Поклоніння волхвів” Леонардо да Вінчі. У 1470-х його замовив для алтаря монастир Сан-Донето під Флоренцією. Щоправда, монахи були трішки насторожені: ходили чутки, що Леонардо може просто взяти й не закінчити роботу. Власне, так і трапилося.
У “Поклонінні волхвів” зображення центроване: головними фігурами чітко показано Діву та малюка. Навколо них розвиваються всі події, групуються звірі та люди. Марію та Ісуса художник наділив щирими людськими рисами: дитя тягнеться до дарів волхвів на руках у Мадонни, яка дивиться на нього з любов’ю та милосердям. Леонардо да Вінчі – митець епохи Відродження, тому його полотна сповнені символів. На тлі картини показана битва, а ліворуч – зруйнований храм як уособлення народження нового світу, протиставлений старому. Там же – дуб і пальма, символи Рима та Єрусалима.
Да Вінчі експериментує із простором: перед Марією він порожній, тоді як задній план заповнений подіями й людьми. Він створює ефект “місця для глядача”, наче все на картині зупинилося в очікуванні того, хто на неї дивиться. Леонардо перетворює глядача на учасника події, наче будь-хто, взявши приклад із волхвів, може припасти до ніг Святої Марії. Згодом схожий прийом митець використав у “Таємній вечері”.
Різдво Медічі: Сандро Ботічеллі
Свою роботу “Поклоніння Волхвів” майстер кватроченто Ботічеллі написав 1475 року. Це полотно раннього періоду творчості художника/ Це помітно по сильному впливу на його картину принципів фламандської школи: деталізованість, прописані тканини й поверхні та ретельність.
Ботічеллі зобразив у вигляді волхвів трьох членів сім’ї Медічі – однієї із найвпливовіших родин Італії . На полотні можна знайти Лоренцо Медічі, який на той час правив Флоренцією, його брата Джуліано, а також покійних батька Козимо і його синів П’єро та Джованні. Уважно придивившись, можна помітити й самого Ботічеллі, який у вигляді світловолосого юнака в жовтій мантії стоїть у кутку.
Різдво вкрадене: Мікеланджело Мерізі де Караваджо
Караваджо – митець, якого вважають засновником реалізму та побутового жанру в живописі. Він поєднав елементи світського та релігійного на своїх картинах і став новатором у написанні світла та тіні. Це видно і на його картині “Різдво зі святим Франциском і Святим Лаврентієм”. Світловими акцентами художник виділяє ті частини картини, на які глядач має звернути увагу: обличчя героїв. Водночас, Караваджо створює враження, наче світло, як уособлення божественності, надходить від малюка Ісуса і саме він є єдиним його джерелом у приміщенні. На жаль, 1969 року “Різдво” Караваджо було викрадено і його місцезнаходження досі невідоме.
Різдво побутове: Жорж де Латур
Жорж де Латур пише пастухів, використовуючи сюжет із Євангелія Луки. Однак простолюд зображений в сучасному для художника одязі. Таким чином Латур стер межу між релігійним і світським сюжетом, перенісши зображення Різдва Христового у побутові умови. Це ж саме він зробив і на полотні “Новонароджений”, зобразивши сцену на межі жанрового та релігійного живопису: хто це – просто дівчина, малюк і повитуха, чи Мадонна зі своєю матір’ю Анною й Ісусом?
Важливою деталлю є те, що у Латура дитина схожа на… дитину. Для мистецтва до ХІХ століття це було непритаманним: у середньовіччі малюків зображали схожими на старих зморщених гномів, надаючи їм дорослих рис. Фактично, це були просто зрілі люди в зменшеному варіанті. Потім дітей почали писати за іншим шаблоном: маленьке пухке янголя. І тільки згодом художники почали розуміти, що у малюків інакша анатомія і зображати їх треба також інакше. Реалізм і “дитячість” Ісуса в Латура на диво анатомічно правильна: у малюка піднята губа, наче він готовий до годування, а повіки трохи припухлі, як часто трапляється в новонароджених дітей. Для часу Жоржа де Латура таке рішення було новаторським і сміливим.
Різдво постімпресіоністичне: Поль Гоген
Після ХІХ століття зображати біблійні сюжети перестало бути мейнстрімом. Цим займалися академічні художники. У другій половині ХІХ ст. Клод Моне та інші імпресіоністи стали писати враження без символізму чи міфологічного/релігійного підтексту, залишивши такі сюжети прихильникам класичного мистецтва. Тому модерністи до Біблії не зверталися. Окрім Поля Гогена.
Його Марія лежить у будиночку, скоріш за все, десь на островах в Індійському океані, які любив Гоген. Тут немає віслюків, але є корова, а про божественний підтекст картини нагадує хіба назва і ледь помітний німб над головою малюка на руках у повитухи.
Принципи маркетингу від євангелістів або чому волхвів не слід плутати з пастухами
Із чотирьох Євангелій народження Христа описане у двох: Матвія та Луки. У Матвія до Ісуса приходять волхви, у Луки – пастухи. Саме тому існують різні сюжети та зображення Різдва. Це зумовлено тим, що ці Євангелія були написані для різних людей, простіше: для різної цільової аудиторії. Потенційний споживач Матвія – єврей, навернутий у християнську віру. У його Євангелії проводиться багато паралелей між Мойсеєм та Ісусом. Тоді як Лука, сам за походженням не єврей, своє письмо спрямував на християн Антиохії і бідні прошарки населення: його героями стають не волхви, а пастухи – представники нижчого стану.