Монтаж — це те, що змушує людей любити кіно. Бо, зрештою, чи не хотіли б ми редагувати власні життя? — Роб Коен
Редагувати життя ми не навчимо(ся). Втім, з’ясовуємо, як мистецтво редагування трансформує кінострічку, чому монтаж схожий на поезію і до чого тут італійська кухня.
СКЛАДАЄ ФІЛЬМ ДОКУПИ
Сцена, як і паста, має бути аль-денте. Не можна залишити глядача “сирим”, не дати йому відчути емоцію, швидко змінюючи відрізки стрічки. Об’єм інформації у занадто довгій сцені перевантажує глядача і розсіює його увагу. Монтажер підбирає таку тривалість кожної частини фільму, яка зробить його найбільш насиченим потрібною динамікою. Звідси випливає друга функція редагування.
ЗАДАЄ РИТМ
Монтаж — це візуальний розмір фільму, який робить його ритмічним і гармонійним, римуючи кадри між собою.
“Шалений Макс” Джорджа Міллера — приклад того, як редагування підкреслює сюжет фільму. Коротка тривалість кадрів (як правило, не більше чотирьох секунд) створює ефект прискорення, а рухи, що їх з’єднують, допомагають створити відчуття постійного переміщення. Стрічка пульсує в такт із серцебиттям героїв, стуком барабанів і гулом моторів. Для того, аби створити такі кадри-імпульси, монтажерка “Шаленого Макса” Маргарет Сіксель майже завжди обрізала рух. Переривання кадрів відбуваються на предметах та персонажах, які постійно перебувають у динаміці: кулі, що вистрілює, прискореному авто або повороті голови героя.
Довгі сцени занурюють глядача всередину стрічки, створюють меланхолійно-тривожну атмосферу, щоб показати очікування (або, навпаки, занадто протяжну тривалість) подій. Згадаємо “Бердмена” Алехандро Іньярріту, “Рому” Альфонсо Куарона або славнозвісний “1917” Сема Мендеса, де приховані склейки створюють еффект фільму, знятого одним кадром.
СТВОРЮЄ КОНТЕКСТ
Як макарони без соусу не є пастою, так і просто відзняті сцени не є кіномистецтвом. Монтажер контролює час і простір у матеріалі для фільму, що дозволяє йому створювати контекст.
Сусідні кадри впливають на сприйняття, маніпулюючи відчуттями авдиторії. Цей принцип відкрив радянський кінематографіст Лев Кулєшов, сучасник Дзиги Вертова та Сергія Ейзенштейна, який так і назвали: ефектом Кулєшова. Класичний приклад: якщо після кадру із обличчям персонажа буде кадр із супом, глядач подумає, що герой зголоднів; труна означатиме, що втратив близьку людину, а напівгола жінка\чоловік підкреслюватиме його сексуальне бажання.
Окрім візуального наповнення, монтажер налаштовує і звукові доріжки фільму. Обрізаючи репліку раніше, чи розтягуючи її на наступну сцену, він може поєднувати кадри та надавати їм нових значень. Так, у перших сценах “Великої краси” Паоло Соррентіно, крик як реакція на смерть перетікає у клекіт вечірки на віллі. Класична музика, слоу-моушн та лінійний рух камери у “Паразитах” Пон Чжун Хо створює ілюзію безпеки та контрастує із корейськими нетрями, хитрими та дещо підступними вчинками персонажів фільму, підкреслюючи абсурдність подій.