Якби фільм був літаком, то композиція була би першим пілотом. Побудова кадру здатна керувати не лише поглядом глядача, але й ієрархією персонажів, транслювати їх характери та стани. З’ясовуємо, як за допомогою ліній, форм, світлотіні, кольору, перспективи, балансу та інших засобів композиції оператори й режисери розставляють візуальні та сенсові акценти у стрічці. А ще — допомагають глядачам знайти відповіді на одвічні запитання:
Куди дивитися?
Окрім класичних законів на кшталт правила третин, золотого перетину чи діагоналей, керувати поглядом глядача можна за допомогою фреймінгу (від англ. frame — рамка). Цей прийом полягає у створенні рамки навколо об’єкта чи персонажа, на якого хочуть звернути увагу. Фреймінг структурує кадр і полегшує його сприйняття. Людське око шукає порядок там, де його може й не бути. Тому авдиторія звертає увагу на рамку — всередині неї порядок.
Сцена з фреймінгом може транслювати контраст двох станів, розділення просторів чи світів, суспільний тиск на персонажа та його психологічні обмеження.
Рамка не обов’язково є фізичним об’єктом (вікно, замкова щілини чи вічко на дверях) — режисер може використовувати віньєтування, фокус або негативний (=вільний) простір навколо героя.
Що є важливим?
Альфред Гічкок сказав, що розмір об’єкта в кадрі має бути пропорційним до його важливости для історії. Але режисер не був першим — тієї ж думки дотримувались і середньовічні митці.
Розмір об’єкта підкреслює його значення. Коли бачимо кадр із озброєним героєм, знятий так, що пістолет є найбільшим предметом у композиції, то одразу розуміємо, що герой має намір його використати.
Великі плани із очима персонажів, наприклад, дозволяють зазирнути в їхній внутрішній світ, вловити настрій та емоції. Коли ж нас зовсім відсувають від героїв у широкий план, то намагаються показати, що ті, порівняно з навколишнім середовищем, неважливі та посередні.
Як об’єкт взаємодіє із простором?
Баланс є ключовим параметром у створенні естетично та змістовно довершеного кадру. Його встановлення та руйнування створює візуальну напругу, чи, навпаки, транслює гармонію.
Персонаж, розташований у центрі кадру великим планом, захоплює контроль як над ситуацією, так і над увагою глядача (знову подивіться на фреску). Тоді як велика кількість негативного простору допомагає передати почуття спустошености, сконцентрувати увагу на конкретній деталі та створює простір для появи неочікуваного (наприклад, скрімера).
Для того, аби показати рівність та спорідненість двох героїв, достатньо зняти їх без нахилів камери. Але варто лише захопити одного персонажа знизу, а іншого — зверху, як вони перетворюються на контролера (так, такі бувають не лише в тролейбусах) та контрольованого. Розбалансувавши кадр, режисер робить його динамічним та змінює ієрархію зображуваного.
Композиція — як у літературі й живописі, так і у кінематографі — це те, що створює вічні емоції та сцени, які запам'ятовують назавжди. Винахідлива побудова кадру/полотна/розділу допомагає вкласти у твір додаткові підтексти. А про те, як викопувати ці символи із ґрунту образотворчого мистецтва, дивіться у нашому відео Читаємо картини. Випуск 1: Символи.