Let’s all get drunk: що п’ють герої картин

Налийте собі келих вина. Погляньте на нього. Спробуйте знайти там голландські соціальні проблеми, товстого оголеного чоловіка та Ісуса. Якщо все марно – не хвилюйтеся.  Алкоголь у мистецтві має стільки трактувань, що можна сплутати святе з грішним. Розбираємося, як ставилися до “веселих” напоїв у різні епохи та що пили герої відомих художників.

Пити, щоб поговорити з богом

Стародавні греки вважали, що у стані сп’яніння людина спілкується з Діонісом (інші імена – Бахус і Вакх), богом рослинності, родючості та вина. На його честь вони організовували масштабні святкування – вакханалії. Проте в повсякденному житті греки п’янства не схвалювали, тому писали трактати про етикет розпивання алкоголю і розбавляли вино водою. Такий напій рятував людей від спеки і заміняв воду, яку тоді ще не навчилися кип’ятити і очищати від бактерій.

Під час вакханалій люди пили чистий міцний напій, розважалися і організовували оргії для вшанування Вакха. На святкування вино привозили в амфорах – спеціальних посудинах для транспортації алкоголю, які були атрибутом Діоніса. Часто на цих амфорах греки зображали бога, але були й “людські” сюжети: п’янки, секс, виготовлення вина і навіть малюнки тих, хто страждав від похмілля та нудоти. Щоправда, такі сюжети були здебільшого на дні чаші.

This slideshow requires JavaScript.

У Середньовіччі церква намагалася позбутися “розпусної” культури греків. П’янство вважалося гріхом і наругою над кров’ю Христа, тому засуджувалося. Втім, уже в період Відродження художники відкрили для себе Античність і здобули новий сюжет –  Діоніса та його свято. Зазвичай Вакха писали молодим вродливим юнаком, як на картинах придворного іспанського художника Дієґо Веласкеса чи італійця Караваджо.

This slideshow requires JavaScript.

Фламандський живописець епохи бароко Пауль Рубенс порушив традицію. Його Вакх – потворно одутлий, дебелий, неповороткий і, до того ж, підстаркуватий. Такий Діоніс викликав у глядача не захоплення, засудження п’янства. Так Рубенс ганив розпусний стиль життя голландців, у яких були проблеми з алкоголем (він був занадто дешевим і доступним).Г

“Вакх”, Рубенс

Пити, щоб грішити по-святому

Вино у фламандському живописі з’явилося не лише в образі Вакха, але й на натюрмортах. Цей жанр у Голландії – мозаїка з символів, де кожен предмет може мати метафоричне значення. Так поєднання конкретних квітів у букеті на полотні може передавати деякий настрій: зів’ялі пелюстки – швидкоплинність, равлик на одному з листків – душу грішника, ірис – сповідь тощо. Однак, більшість образів на таких натюрмортах мають подвійне, іноді протилежне значення. Наприклад, нарциси – це водночас самозакоханість і символ Діви Марії, а устриці – сексуальне бажання і душа, що готова покинути тіло. Пляшки й келихи з вином – не виняток. 

Клара Петерс, натюрморт

З одного боку, вино символізує плотські втіхи та гріхи. У ХVII голландські художники приділяли цій проблемі левову частку творчості: писали таверни, святкування та простий люд, який шукав радості в алкоголі. Іноді це були сцени зі щасливими селянами, та часто – зображення непритомних жінок і чоловіків, які мали викликати відразу. Сюжет, де юну наївну дівчину доводить до безтями багатій, був ледве не хрестоматійним.

Ян Стен, “Насмішка вина”

З іншого боку, вино – біблійний символ тіла Ісуса. Під час Тайної вечері Христос зібрав апостолів повідомити про майбутню зраду одного з них. Він відкрив їм таїнство Євхаристії: показав, що хліб – це його тіло, а вино – кров. Щоб  переконатися в тому, що перед вами – символ розпусти чи святості – шукайте поряд з вином випічку чи рибу. 

картина Пітера Класа “Натюрморт з печенею, оселедцем, устрицями”

Так на натюрморті Пітера Класа поряд із келихом алкоголю лежить буханка хліба та оселедець – ще один символ Ісуса. Абревіатура фрази “Jesus Christos Theou Uios Soter” – “Ісус Христос – Божий Син Спаситель”, грецькою звучить “ichthus”. Це перекладається, як “риба”. 

Пити, щоб збожеволіти по-зеленому

У ХІХ столітті роль “розпусного напою” перейшла від вина до абсенту, чи, як його тоді називали, “зеленої феї” – улюбленого алкоголю імпресіоністів і постімпресіоністів. Він був дешевим і доступним навіть для таких бідних художників, як Моне (ми впевнені, що гроші на нього Клод все одно просив у друзів). Абсент вважався “модним” серед богеми й митці говорили про нього, як сноби про Pinot Noir. Цей надміцний алкоголь викликав галюцинації, які допомагали змиритися з важким життям бідного живописця і знайти нові ідеї для картин. До того ж, він  був своєрідним бунтом проти художників-класиків, які пили вино.

Шанувальником абсенту був і Ван Гог. Він “познайомився” з напоєм, коли 1886-го приїхав до Парижа. Там Вінсент потоваришував із художником Тулуз-Лотреком, постійним відвідувачем борделів, другом куртизанок та гулякою, і разом із ним скуштував “зеленого змія”.

Сп’яніння від абсенту в колі митців вважалося “благородним”. Мовляв, вони вчиняють так заради великої цілі – натхнення і мистецтва. Щоправда, критики і митці-класики модерністів засуджували: вчитель Едуарда Мане, побачивши його картину “Шанувальник абсенту”, запитав, навіщо той пише “таку мерзоту”. А через полотно “Абсент в кафе” паризький бомонд  звинуватив Едгара Деґа у відсутності моралі. Перед жінкою на столі – келих абсенту, а перед чоловіком – “мазагран”, відомий тоді коктейль від похмілля, який робили із кави, коньяку та води.

“Абсент в кафе” Деґа

Можливо, ви не вживаєте алкоголю, не любите вина і ніколи не куштували абсенту. Проте  культура алкоголю не лише в молодіжних барах, але й на класичних картинах відомих митців. Шукати у ній біблійні символи чи просто насолоджуватися – вибір за вами. А розібратися з тим, як алкоголь використовують у сучасному мистецтві залишаємо за нашою журналісткою Ангеліною Шевчук. Далі буде.

Кулик Тетяна

Читайте також:

Реальне не можна уявне: що таке фантасмагорія

Барселона очима Пікассо

Щоб не плакати, я сміялась: Фріда Кало