Клод Моне: геній чи мазючка?

Рафаель води, геній повітря та світла, «…око. Але яке око!» чи мазючка, як його називав друг-політик Клемансо? Намагаємося зрозуміти, у чому художня геніальність Клода Моне.

Геть сюжети та сенси

Класицизм прославляє ідеали нової епохи та Французьку революцію, романтизм зображає душу в польоті фантазії, академізм звертається до сюжетів античності та Відродження. Клод Моне просто пише. І нехай в його полотнах професори найкращих університетів намагаються знайти психологічне підґрунтя, водяні лілії Моне – це лише водяні лілії. А не містичні німфи чи жінки.

Ніякого рисунку

Коли Клод хотів написати ще одне зображення Руанського собору, він брав із собою мольберт, полотно та олійні фарби. Перш ніж приступати до роботи, Моне покривав поверхню декількома шарами ґрунту. А тоді… витискав з тюбиків фарби й одразу наносив мазки. Він не мав часу прописувати контури олівцем чи вугіллям. Постійно жалівся на швидкоплинність, адже освітлення змінювалося ледь не щогодини і потрібно було переходити до наступного полотна. Він міг малювати декілька картин одночасно, ставлячи мольберти поряд і змінюючи їх, як тільки мінялося світло.

This slideshow requires JavaScript.

Чорний – не колір! Лише світла палітра.

Ще Делакруа, якого вважають батьком романтизму, відкрив принадність світлих кольорів та відтінків на картині. Він вважав, що сірий – не колір. Але Моне пішов далі й відмовився визнавати чорний. Цим він відрізняється від найяскравіших попередників імпресіоністів, Коро, Мілле і Тернера, бо вони у своїх картинах часто використовували коричневий та чорний. Ренуар навіть сказав про Тернера так: «Таке враження, що він пише шоколадом!» Але сам Огюст сварився зі своїми послідовниками, які викидали тюбики з чорною фарбою в Сену. У своїх картинах він використовував чорний, змішуючи його з іншими фарбами. Моне писав усіма можливими поєднаннями кольорів, аби лише уникнути цього поглинача світла. Його відданість світлим відтінкам не полишила його навіть на похороні. Коли художника ховали, його друг Клемансо зірвав траурне покривало, і пасербиця Бланш замінила його на кретон з квітами блакитно-бузкового кольору.

«Корабельна аварія», Вільям Тернер, чоловік, який «писав шоколадом»

Повітряна перспектива не для нього

Едуард Мане вперше за п’ять століть вирішує зберегти картинну плоскість. Він порушує правило повітряної перспективи, прибирає тривимірний ефект глибини, який вигадали ще в часи Леонардо да Вінчі й робить полотно просто полотном. Ідею Мане підхоплює Моне. Його картини тепер змушують ще більше сконцентруватися на головному, про що поговоримо далі.

Світло та колір

У картинах Моне зовсім неважливо, чи це пейзаж, чи Камілла, чи міст, чи собор. Усе – лише тло для зображення гри сонячних променів та їхнього заломлення. І це найбільше відрізняє художника від інших. Він досліджує відображення світла у воді, на снігу, на різних тканинах та на квітах. Предмети набувають розмитих форм. Вони –лише колір і його гра з сонячними променями. Імпресіонізм Моне визначав так: «Предмет зображення незалежно від того, чи це копиця сіна, чи тополя, чи фасад собору – це всього лише привід для передачі того враження, яке отримує художник від видимої йому реальності в конкретний момент часу».

А враженням нашого французького Сонцепоклонника було світло. І його праця навчила нас бачити всю його красу.

«…я пишу, як я бачу, як я відчуваю, – а мої почуття дуже сильні … Ті, інші відчувають і бачать так само, як я, але вони не наважуються … а я наважуюся, пане, я наважуюся…»

Визначати геній художника – це безглузда справа. Скільки б правил не було порушено, скільки б нових не створено – залишається щось незрозуміле в тому захопленні, яке відчуваєш, споглядаючи картину.

Моне якось сказав: «…я пишу, як я бачу, як я відчуваю, а мої почуття дуже сильні … Ті інші відчувають і бачать так само, як я, але вони не наважуються … а я наважуюся, пане, я наважуюся…»

І в цій відвазі геніальність. Геніальність Клода Моне.

Джерела: 1. Мишель де Декер Клод Моне / Молодая гвардия, 2007 2. Фуко, М. Живопись Мане / М. Фуко. – СПб. :Владимир Даль, 2011