“Все мистецтво еротичне” – каже Густав Клімт, провідний художник сецесії (в Австрії таку назву мав модерн). Тому він його сакралізує та позолочує: про православно-мікенський період (простішими словами – золотий), вплив батька-ювеліра та найвідоміші полотна художника (“Поцілунок”, “Портрет Адель Блок-Бауер”, “Дерево життя”) ми розповідали в попередньому матеріалі Золотий Густав Клімт, православ’я і еротика, але річ не тільки в дорогоцінному металі.
Хто написав ці картини? Майбутній модерний да Вінчі Відня! Коли Густаву було 14 і він навчався в Kunstgewerbeschule (Віденська школа мистецтв і ремесел), то обожнював традиційне мистецтво. Або, принаймні, не суперечив йому. Художник спочатку навчився класично змальовувати деталі людського тіла зі скульптур, а тоді працював із моделями. З ними проблем не було: хлопець любив деталізацію й ідеалізацію натури та використовував у своєму навчанні безліч технік. Він також досліджував академічно визнаних художників, серед яких виділяв Тиціана та Дієґо Веласкеса. Якось небагатослівний Густав (цей чоловік не залишив після себе нічого писаного, тому кожна його цитата безцінна) сказав: “У світі є лише два великі художники: Веласкес і я”. Найбільший парадокс у тому, що Дієґо, про занудність та геніальність якого ми маємо матеріал, залишив нам лише одне зображення оголеної жінки. Зі спини! Не в еротичній позі! Тому традиційні полотна Веласкеса та Тиціана вплинули на майбутній індивідуальний стиль Клімта лише грою світла та кольору, на яких базувався вклад в образотворче мистецтво обох митців.
У Відні в той час був геніальний академічно-історичний художник Ганс Макарт і Густав фанатів від нього та його робіт. Настільки, що якось заплатив прислузі митця, щоб проникнути в майстерню і переглянути полотна в розробці.
Якщо у вас виникло обурення щодо того, яке чортове значення ці картини мають до мистецтва Клімта, це добре. Значить, ви знайомі з авторським сецесійним періодом роботи майстра. Але спочатку Густав писав академічні фрески, оформлював різноманітні будівлі зсередини своїми полотнами та малював портрети інтелігенції в нудній манері. Він був улюбленцем своїх викладачів, тому йому, його братові Ернесту та другові Францу Матчу запропонували розписати сходи Бурґтеатру. Ці картини зазнали шаленого розголосу серед народу та похвали серед критиків. Особливу увагу звернули на роботу Клімта “Зал старого Бурґтеатру”: після її представлення віденський мер, прем’єр міністр Австрії, композитор Йоганес Брамс і ще 150 впливових людей столиці попрохали вписати в залу на полотні їхні обличчя. Клімт здобув визнання громадськості й отримав імператорську винагороду “Золотий хрест”. Замовлень у його майстерні побільшало, клієнтів і прихильників – теж.
До 30-ти років Густав залишився без батька та брата і мусив сам утримувати матір і сестру. Гроші у нього були, а міцна психіка – ні. Та зі схиби й твориться мистецтво. У 1897 році Віденський університет попросив Клімта розписати їхні стелі зображеннями філософії, медицини та юриспруденції. Єдина умова: “це має бути тріумф світла над пітьмою”. Густав одразу взявся до роботи. Але, мабуть, та кількість життєвих подій і відчуттів, які трапилися з художником, мали на нього кардинальний вплив. Вже ознайомившись із першом полотном митця “Філософія”, університет вирішив перервати співпрацю з Клімтом.
На його картині були оголені дівчата, які цього не приховували. І це в християнській країні! Полотно не могли прийняти в університет, бо професори та викладачі відчували б свою неповноцінність, а молодь тільки і дивилась б на цю “порнографію”. А ще, як сказали замовники та критики, тут взагалі не видно метафори філософії. На що Густав відповів: “Ліворуч є група фігур: початок життя, плід, розпад. Праворуч земна куля як таємниця. Знизу з'являється світло – знання”. Полотно забракували ще й через те, що воно не було тріумфом світла над пітьмою – радше ілюстрацією в’язкої порожнечі. Не зважаючи на ці відгуки та ремарки, Густав створив дві наступні картини.
Тільки от, дивлячись на полотно про медицину, ми розуміємо, що вона не рятує. Праворуч зображена колона оголених фігур, що символізує річку життя. Ліворуч – молода оголена жінка, яка висить у просторі, з немовлям, яке уособлює життя, біля ніг. Скелет символізує смерть. У нижній частині картини показана Гігіея, міфічна дочка бога медицини. Вона стоїть з асклепійською змією навколо руки і чашкою Лети в долоні, повернувшись спиною до людства. У цьому полотні Клімт передав неоднозначну єдність життя і смерті, не відзначивши роль медицини, а навіть символічно принизивши її. Юристи теж замість похвали митця отримали критику та страх. На полотні зображений засуджений чоловік, якого оточили три фурії і морське чудовисько. Із заднього плану це споглядають три богині: Істина, Справедливість і Закон. Клімт показав їх як Ериній, богинь помсти, шо карають засудженого чоловіка смертельними обіймами восьминога. Справедливо? Невпевнені. А критики та представники університету були переконані, що несправедливо, принизливо та порнографічно. Тому Густав разом із якимось промисловцем викупив полотна в держави. Це було востаннє, коли художник зробив щось в ім’я Австрії, і то був початок його авторського шляху. За цю роботу Клімт отримав золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі. На жаль, під час Другої світової війни полотна знищили, тому ми можемо споглядати лише фотографії.
Густаву пощастило. Світська верхівка Відня любила оголених жінок. Тому ще за життя художник мав популярність в народі, а його картини купували за пристойні суми. Завдяки цьому він зробив зі своєї студії гарем дівчат, які готові були позувати і кохатися (з Клімтом чи між собою для його лесбійських картин) у будь-який момент. 1897 року Густав перестав бути членом Будинку художника, єдиного місця, де могли виставлятися живописці того часу, і разом із друзями заснував Віденський сецесіон, угрупування митців-модерністів. У 1899 році Клімт на сецесійній виставці представив полотно “Гола істина”, помсту своїм критикам. Тут зображена роздягнена, прописана до дрібниць, жінка з повернутим до глядача дзеркалом у руці, а над її вогняно-рудою головою викарбувана цитата Шиллера: “Якщо ти не можеш своїми справами і своїм мистецтвом сподобатися всім, сподобайся кільком. Подобатися багатьом – зло”. Чи треба казати, що критики кусали лікті?
У 1901 році Густав представив ще одну картину для своїх критиків. Так її і назвав “Моїм критикам”. На ній були зображені три оголені жінки, одна з яких грайливо усміхається глядачеві, визираючи з-за спини. Публіка оцінила майстерне знущання, а Клімт через кілька років перейменував картину на “Золоті рибки”.
Чотирнадцята виставка Віденського сецесіону була присвячена Людвігу ван Бетховену. Густав написав на честь композитора і його Дев’ятої симфонії полотно 12X34 метри “Бетховен Фріз”. Воно ілюструє людське прагнення до щастя в бурхливому та стражденному світі, де доводиться боротися не лише з ворожими зовнішніми силами, але й із внутрішніми слабкостями. Шлях цієї боротьби до “Оди до радості” та обіймів, які символізують її завершення, як тріумфальне завершення Дев’ятої симфонії, і зобразив австрійський художник. Не існує повної його світлини в мережі Інтернет, бо робота не влазить в кадр. Але, переглянувши фрагменти, можна зрозуміти символи полотна, що ми й намагалися зробити нижче. Бетховен Фріз вважають однією з найгеніальніших робіт майстра: тут використано безліч технік, поєднано цілу плеяду барв і вкладено глибокий сенс.
Щоб створити одну картину, Густав міг робити від 50 до 100 ескізів однієї фігури. Художник писав, писав, писав – моделі втомлювалися, а він намагався зловити момент творчого екстазу, коли побачить саме те. Його ескізи є прикладом ідеального вивчення людського тіла.
Полотна Клімта зчиняли бунт в громадськості щоразу, коли їх виставляли. Людей лякав еротизм “Данаї”, відверте сексуальне захоплення одна одною “Подруг”, символізм “Життя та смерті” і моторошна пластичність “Трьох віків жінок”. У Густава навіть не залишилося послідовників – Еґон Шіле та Оскар Кокошка були його учнями, але стали представниками експресіонізму. Клімта ж звинувачували в збоченстві, психоаналітики бачили на його картинах історію його безумства, а жінки – наругу над своєю статтю. Та хочеться просто сказати: Густав любив писати жінок в екстазі. І це в жодному разі не знущання над статтю, а її возвеличення, зображення в центрі всього живого, як джерела щастя, кохання та світу. В золоті чи без. Далі буде.
