Спочатку було слово, і слово це було Фройд. Усе через нього повстало (у Відні початку ХХ століття), і ніщо, що повстало, не повстало без Нього (але це не точно). Зиґмунд Фройд і його дослідження сексуальності й сновидінь стали лейтмотивом робіт багатьох митців на зламі дев’ятнадцятого й двадцятого століть. Серед них був й золотий Густав Клімт, про якого ми вже розповідали у наших матеріалах. Розглядаємо мистецтво митця-австрійця-котолюба під лупою скандального психоаналітика.
Три мистецькі переосмислення
Відень початку ХХ століття – це обитель консерватизму, моральних цінностей і етичного лицемірства. У австрійців усе стабільно й буденно: народження, служба, одруження, смерть, Франц Йосиф. Сексуальні бажання й розпуста вдало приховуються, хоч кожен аристократичний гер після балу відправляється до підпільного борделю. Розповсюдження порнографічних фотографій заборонене, але в чоловіків у колекціях все одно є чорно-білі знімки звабливих австрійок. Усі чемно ходять до церкви, але так само чемно зраджують своїм партнерам опісля. Секс у тогочасному Відні – це король, якому ніхто не каже, що він голий.
Винне у цьому Просвітництво. Відкриття Ісаака Ньютона й Миколая Коперника показали, що все можна пояснити науковими методами. Вважалося, що вчинками людей керує раціональний розум (привіт, Декарт!) і саме він забезпечує стабільне існування людства. Емоції – ресурс підконтрольний людині, який мусить підпорядковуватися моралі й етиці. То була епоха наукових відкриттів і світлого, освіченого погляду в майбутнє, які переконали людей: лише раціональним мисленням й розумом можна досягти прогресу й досконалості.
У ХІХ столітті до цього додалися теорії Чарльза Дарвіна, які приголомшили консервативне європейське суспільство ідеєю небожественного походження людства. Митці епохи Просвітництва надихалися відкриттями в астрономії та філософії, модерністи ж – у біології. Книга “Походження видів” показала, що людина створена не за подобою Божою, а шляхом природного відбору й еволюції. Дарвін писав про репродуктивні здібності, тваринні інстинкти (уявляєте, скільки католицьких бабусь хапалися за серце?) і те, що сексуальність притаманна кожному. Саме тому консервативних європейців так обурювала “Олімпія” Едуарда Мане: бомонд не хотів бачити своєї тваринної природи й сексуального тяжіння.
Ідеї Дарвіна підхопив Зиґмунд Фройд і сказав, що природа людських бажань здебільшого ірраціональна (бувай, Декарт!). Він і Густав Клімт нарешті наважилися виголосити: король – голий.
Сексуальність
Наприкінці ХІХ ст. Зиґмунд Фройд працював зі своєю пацієнткою Анною О та випустив роботу “Дослідження істерії”. Він став одним із “апостолів” модернізму – заговорив про сексуальність, едіповий комплекс й оголив людську душу. Хоч історія ставлення до сексуальності в мистецтві сягає ще незапам’ятних часів.
Фройд, як і Густав Клімт, заробляв статки на примхах багатих дам. От тільки Густав писав їхні золоті потрети, а Фройд пропонував полежати на диванчику й поговорити про істерію. У своїх роботах Клімт показував динамічний портрет людини (чи, радше, жінки, бо чоловіків він не писав) з відчуттям своєї сексуальності, дитячого емоційного досвіду (як на картині “Подруги”), співвідношення свідомого й несвідомого. Він кидав виклик суспільству й розкривав еротизовану сторону жіноцтва – владну, напівоголену Юдиф із зухвалим поглядом і головою чоловіка в руці; “Голу правду” у вигляді оголеної (як неочікувано) рудої жінки, що дивиться в очі глядачеві; чи “Золотих рибок”, які були викликом незадоволеним критикам-моралістам. Клімтівська “Даная” – це не ніжна невинна дівчина, а рудоволоса нага кокетка, в якій немає нічого пуританського. Вона – еротизована бестія в екстазі, підданка своїх бажань та інстинктів.
Клімт писав жінок в екстазі, заохочував своїх натурниць ходити по будинку без одягу, їсти фрукти, мастурбувати, цілуватися одна з одною чи з ним самим, а тоді різко обертався, просив завмерти й замальовував жінок у різних позах. Спершу художник писав їх нагими, а лише тоді “одягав”.
Втім, ідеї вивільнення сексуальності, про які говорили Зиґмунд Фройд і Густав Клімт, суспільство не сприймало. Так, наприклад, трапилося із декоруванням Віденського університету: професори-академіки обурювалися через зображення оголених жінок на панно “Філософія”, “Медицина” та “Юриспруденція”. Ніхто не хотів визнавати власні бажання й інстикти, тому розписи нарекли “порнографічними”.
Мистецтво Клімта й Фройда об’єднують відкриття, засновані на інстинктивній природі людини. Фройдистське “ід” (воно), яке постійно суперечить суперего, вивільняється на картинах австрійських модерністів. Однак, казати, що Густав ґрунтував свої роботи на дослідженнях Зиґмунда – не можна. Деякі ідеї, зображені Клімтом, психоаналітик записав вже після смерті художника. Вивільнення людського лібідо – це радше дух епохи, притаманний також Еґону Шіле й Оскару Кокошці. Втім, саме той факт, що митці проектували ідеї власної сексуальності на картини, став ще одним підтвердженням теорій Фройда.
Сексуальність у Фройда тісно пов’язана із психоаналізом – дослідженням несвідомого. Його трактування базується на асоціативних символах, які можна знайти й на картинах Клімта. Багато його робіт композиційно побудовані у фалічній формі. Це – несвідоме (хоча, можливо, Клімт просто стабільно знущався зі своїх критиків, хтозна).
Клімт за допомогою орнаменту впливав на ід своїх глядачів. Так, наприклад, “Поцілунок” сповнений підсвідомих символів: прямокутники як ознака чоловічого начала, кружальця – жіночого й їхнє об’єднання, як злиття статей.
Агресія
Яскравим прикладом фройдистських ідей у мистецтві Клімта є перше полотно золотого періоду – “Афіна Паллада”. Ця жінка є жаданою, але через свою владність стає прихованою мрією чоловіка. Вона – задоволення підсвідомих бажань, яке суперечить традиційному ставленню в суспільстві – жінці, яка має піддаватися. Образ Афіни Клімт сприймав не так, як інших героїнь своїх картин. Вона для нього – приклад божественної влади й сили. Афіна загалом відрізнялася від інших жінок тим, що носила чоловічі обладунки та володіла “чоловічим” характером.
Зверхність героїні, яка зображена на “Афіні Палладі” та інших роботах Клімта, можна трактувати фройдистським концептом еросу* й танатосу**, якщо розглядати танатос не лише як тяжіння до смерті, але й до агресії.
*Ерос – інстинкт життя, потяг до самозбереження й сексуальних бажань, який прагне з’єднати частини органічного в щось єдине. **Танатос – наявність у живому організмі прагнення до смерті і повернення до неживого, первісного стану. Може ототожнюватися із потягом до агресії.
Суперечність “життя й смерть” Клімт зображає на полотні “Надія І”. Вагітна жінка із оголеним черевом дивиться на спостерігача, а за нею – черепи. Схожий сюжет повторюється і на “Бетховенському фризі” художника. Творчий шлях Клімта можна характеризувати рухом від танатосу до еросу: смерть, темні кольори, ворожі сили змінюються на життя,сексуальність та ще більше флоральних мотивів. “Надія ІІ” сповнена яскравими кольорами, золотом, її вже не оточують фатальні образи. Те ж саме із “Юдиф І” – зухвалою, спокусливою, – та “Юдиф ІІ” – захопленою своїм екстазом. Клімт зосередився на сексуальному еросі, а не на фатальному танатосі.
Розглядати Клімта під лупою психоаналізу можна довго: воду за Фройдом трактувати як пологи, а форми – як фалос чи плаценту за Дарвіном. Зрештою, писати про це не погодився б навіть сам Густав (він ж бо був небагатослівним). Тому про всі інші шляхи трактування австрійського котолюба ми розповімо на лекції Цілуємось по-австрійськи. На жаль, реєстрація вже закрита, але не засмучуйтеся: беріть своїх 20 котів, 14 дітей та голу натурницю й чекайте на пряму трансляцію.