Усім потрібен відпочинок. Особливо, якщо у робочий час ви провокуєте критиків оголеними жінками, спокушаєте своїх натурниць, робите 14 дітей і віддаєте всю любов котикам. У перервах між золотими православними поцілунками та прослуховуванням Бетховена Густав Клімт проводив час на озері, писав абстрактно-пуантилістські пейзажі й завойовував любов азійських поціновувачів.
Від 1900 впродовж 16-ти років австрійський модерніст проводив літні канікули на альпійському озері Аттерзее у курортному регіоні Зальцкаммергут. Художник брав блакитну робу, полотна, Емілію Фльоґе та вирушав плавати на човниках і писати, писати, писати. Ми вже розповідали, як під час мандрівки Італією Густава приголомшили візантійські мозаїки з собору святого Віталія. Але не лише сакральне золото зайняло своє місце в творчості художника після знайомтсва з православним мистецтвом – мозаїки загалом стали новим захопленням митця.
Щоб віддати належне новому вподобанню, Клімт у своїх пейзажах поєднував хитросплетені цятки, візерунки й бризки фарб. Він наче вибудовував із цих компонентів мозаїку, роблячи кожен мазок окремим не змішуючи їх між собою. До речі, через це пейзажі Клімта ще й називають неопуантилістськими, бо вони схожі на роботи Жоржа Сера й Поля Сіньяка.
Пуантилізм – це стиль, який передбачає орнаментальність й написання окремими цятками (з французької "point" - крапка). Художники залишали грубі мазки на полотні й у такий спосіб робили картину дещо абстрактною. Пуантилістські пейзажі потрібно споглядати з відстані – тоді картина має цілісний вигляд. Так само й у роботах Клімта.
Тяжіння до цього стилю присутнє навіть на його ранніх, ще реалістичних пейзажах. Клімт змішував мазки, однак робив їх різкішими, аніж потрібно. Вони помітні, розтягнуті й сплетені між собою.
Густав любив роботи Клода Моне. Деякі пейзажі Клімта надзвичайно схожі на роботи геніального французького мазючки. Наприклад, зображення води озера Аттерзее, яке так і називається “Озеро Аттерзее” (Густав не вирізнявся креативністю у сфері неймінгу), написане в імпресіоністичній манері. Якби не яскравий бірюзовий колір, непритаманний Моне, відрізнити полотна художників було б складно.
Улюбленими місцями Густава були узбережжя, споруди на ньому (наприклад, церква в Унтерах ам Аттерзее) і замок Каммер. Сади, алеї й будівлю останнього Клімт писав найчастіше. Ймовірно, австрієць перейняв від свого французького кумира Моне не лише стильові особливості, але й звичку писати на пленері. Втім, імпресіоністи хотіли через оптичний ефект передати миттєвість світла, повітря й кольору. Густав же намагався зробити свої картини більш декоративними. Як і інші роботи художника, його пейзажі мають елементи дизайну. У Клімта стирається межа між високим мистецтвом і декорацією. Через це, до речі, на аукціонах його покупцями часто є азійці, у культурі яких вона також нечітка. Пейзажі Клімт писав на квадратних полотнах розміром 110Х110. Дерева були основою квадратної композиції. Природа на картинах австрійця – не тло для події, а самодостатній організм, символ, живий герой полотна.
Пейзажі – це єдиний нефігуративний тип живопису, який цікавив митця. Задля декоративності наш золото-австрійський модерніст також попрощався зі звичною композицією й перспективою. На пейзажах Клімта завжди завищений або занижений горизонт, що робить їх майже абстрактними. Художник однаково деталізував близькі й віддалені об’єкти, моделював їх чітко та різко. Пейзажі Клімта чимось схожі на арабські орнаментальні килими (ні, не ті, що висять на стінах у квартирі вашої бабусі).
Навіть на канікулах в Атерзее Клімт багато працював. У Відні він мав звичку писати з десятої ранку до восьмої вечора, тож продовжував так робити й під час відпочинку в Альпах. Не знаємо, чи ображалася Емілія Фльоґе на те, що Густав проводив час із картинами, а не з нею, та ми Клімтові за це вдячні – австрієць залишив нам близько півсотні прекрасних пейзажів.
У Густава був дисциплінований розпорядок дня: перший пленер зранку, другий – після обіду. Задля максимальної деталізації картин він використовував бінокль. Іноді, аби втекти від бентежного життя (чи, можливо, Емілії), Клімт брав мольберт і фарби в човен та плив на середину озера. Спочатку писав, дихав, думав про котиків у Відні (але ми не впевнені), а тоді остаточно втомлювався від веслування назад.
Зараз пейзажі австрійського модерніста продають за сотні мільйонів доларів, хоч на них і немає дорогоцінних металів. Клімтові не потрібно використовувати золото, аби бути геніальним і творити прекрасне. Не поцілунками єдиними. Далі буде.