Експресіонізм – це «мистецтво кричати». Він поширився в Європі як течія авангардизму і мав найбільше прихильників у Німеччині, Франції та Австрії. На початку ХХ століття Фройд був на вустах у багатьох представників мистецтва та еліти. Актуальним стало дослідження себе, світу та сексуальності. Старе розуміння канонів мистецтва, де була своя естетика, змінилося новим. Тепер для пізнання треба бути більш відвертим, грубим, прямим і пристрасним. Картини мають зачіпати щось внутрішнє, аби те щось поставило запитання, здивувало, відкрило очі на заборонене, проте буденне і природнє. Метою було «оголити» дійсність, як в портретах, так і в пейзажах, в повсякденному й звичному.
Були два австрійських художники: талановиті, сильні, із жагою творити, й не просто щось. Сучасне! Один бунтував і мав на думці втекти з Академії, віднайти в експресійному стилі себе, а інший формував виставковий простір, тримав модерний світ Австрії на своїх плечах, проводив вільний час з жінками, які позували, надихали, закохували, наповнювали. Але після знайомства митців все змінилося.
Клімт і Шіле познайомилися тоді, коли останній шукав себе і свій напрям. У 1908 році доля звела цих художників на великій виставці: XIV Віденському сецесіоні, де було представлено 16 картин Клімта. Юного Шіле навчання в Академії заганяло в рамки, і коли він побачив, яким може бути сучасне мистецтво, то почав відвідувати виставки й у 18 років експонував свої картинами. Здавалося, що саме тоді митець шукав вмілу руку із засохлою фарбою під нігтями, яка покаже, де шукати себе. І ось він – Клімт. Той, хто побачив в юному і нахабному студентові академії щось варте уваги. Густав був відкритий до менторства, тому почав допомагати та підказувати юному художнику на шляху становлення. Шіле наслідував стиль Клімта, проте це нікого не дивувало. Густав вже був відомий поціновувачам сучасного мистецтва, тому Еґон мав зробити щось ще більш революційне для галерей Відня та Європи. Попри тривале наслідування та натхнення визнаним майстром, Шіле віднайшов свій унікальний стиль, що міг перегукуватися з менторським, але існував самостійно.
У 1909 році, на запрошення Густава, Еґон взяв участь у виставці разом із Гогеном, Матіссом, Вламінком, Мунком, ван Гогом тощо. Після виставки Шіле покинув Академію і створив Neukunstgruppe (New Art Group). Метою було радикально порвати з минулим і шукати власний стиль. Назву угрупування Шіле пояснював так: «Мистецтво завжди одне й те ж, немає такого поняття як нове мистецтво. Є нові художники… Але лише декілька. Новий художник є і обов’язково мусить бути самим собою, мусить бути творцем і мусить побудувати базу абсолютно самостійно, не спираючись на традиції минулого. Тільки тоді це новий художник. Дозвольте кожному з нас бути собою».
Після виставки Шіле зрозумів, чого хоче. Поки Клімт вибудовував всесвіт золота, візерунків і жіночих вигинів, Еґона захопило тіло. Те, які стани можна через нього виражати, гротескні пози, гримаси, оголеність. Його цікавило не тільки своє, але й інші тіла, їхні взаємодії та сексуальність. Шіле зображав лесбійські пари, дівчат і хлопців – йому потрібна була статура, і він не зважав на вік (від чого потім постраждав, потрапивши у в’язницю зі звинуваченнями у педофілії). Часто Клімт «постачав» йому натурниць, однак згодом Еґон зрозумів, що типаж округлих, яскравих моделей не відповідає його відчуттям і баченню: йому подобалися більш різкі, худорляві та деколи й темношкірі. Тоді як Клімт поводився з моделями як з мадоннами, осипав їх прикрасами, тканинами, на картинах було орнаментоване тло чи деталі, Шіле лишав їх з нічим: крихкими, оголеними, вразливими.
Якщо говорити про стиль, лінія Клімта визначає зображуване:, фігури естетично стилізовані у мелодію чи автономні форми. Тіла начебто з металу, гладкі і блискучі. Лінія Шіле йде незалежно, як інструмент інтерпретації: сенсу, нефізичного, незграбної емоційної експресивності.
Шіле, як і Клімта, надихали жінки,. Через особливе бачення світу та особистостей через тіло (часто гротескне та спотворене, якщо це стосувалося його, сексуальне та неприховане – якщо стосувалося дівчини), його картини здавалися порнографічними для тогочасного суспільства. Естетика молодого жіночого тіла, що випромінює бажання, сексуальну енергію та життя, була наскрізним мотивом його картин. На відміну від Шіле, Клімт більше працював із жіночим тілом, зі своєю естетикою, хоча в дечому вони й перегукувалися. Себе, як от Еґон, він не досліджував, а він казав: «Я впевнений, що як людина я не дуже-то й цікавий. Ви нічого такого в мені не побачите. Я художник, що працює щодня з ранку й до ночі». Для Шіле ж самодослідження було важливою складовою його мистецтва.
Клімта і Шіле, крім життєвих ситуацій і менторства, поєднувала також одна дівчина – Воллі Нозіл. Вона була моделлю Густава, але коли він познайомив її з молодим художником, в них виник зв’язок, який тривав аж до епідемії іспанки, яка обірвала життя обох. Еґон бачив естетичне у дівчині, її розкутість та відкритість надихала його на нові роботи, тому він не зважав на чутки про них, що ходили містечком. Воллі стала його постійною моделлю, коханкою, музою і підтримкою. Попри це, вони ніколи не думали одружуватися – їхні душі були занадто вільні для такого контракту.
З картини «Відлюдники» Шіле, де зображений він і Клімт, можна зрозуміти, що їхній зв’язок був сильніший за дружбу. Густав став для Еґона батьком (рідний батько Шіле рано помер. Він перед смертю страждав від ментальних розладів, тому це лишило хлопчику травми на все життя). Батька, якого йому не вистачало і якого він потребував – художник знайшов у іншій, найбільш впливовій особистості у своєму житті. На картині тіла двох формують одну чорну фігуру, рука кожного тримає портфоліо з ескізами, на тлі засихає троянда, обличчя одного в замріяному безумстві, а іншого – у злій і наче розгубленій гримасі. Ми не можемо точно трактувати їхні стани, бо всі критики й споглядачі вбачають щось своє. Кажуть, що картина «Відлюдники» – подвійний автопортрет, вираження Еґоном відчуття зв’язку, прив’язаності, спільності у творенні сучасного мистецтва Австрії, впливу на стиль один одного.
За рік до їхньої смерті від іспанки вони ще планують відкрити нову галерею, щось більш круте, ніж Сецесіон. Цього не сталося через брак коштів. Митців з великими ідеями і маленькими бюджетами по світу було чимало, тому ти творив або заради ідеї й любові до мистецтва, або ти був неймовірним оптимістом. Століття навряд планувало тебе щадити. Шіле був настільки закоханий у мистецтво, настільки захоплений Густавом, що навіть коли той лежав мертвий на столі у госпіталі, Шіле встиг зробити 3 ескізи.
Еґон Шіле та Густав Клімт прожили недовго – 28 і 55 років і померли від іспанки. За це життя вони встигли наповнити галереї світу своїми роботами, стати впізнаваними у татуюваннях, листівках, обкладинках книжок, репродукціях. Художники змінили погляд на мистецтво, тілесність і сексуальність тисячі людей.
Якщо вам хочеться більше заглибитись в історію життя цих митців та дізнатися про тогочасний Відень, можете оцінити художню інтерпретацію у “Egon Schiele - Death and The Maiden” або “Клімт і Шіле” на особливих показах від KyivMusicFilm.