Pre.S. Для того щоб максимально зануритися в атмосферу роздумів та налаштуватися на нашу хвилю, пропонуємо вам увімкнути музику, під яку цю статтю було створено:
The Beatles | John Lennon | Francoise Hardy |
ГлаваIII.Дім.Життя.Амплітуда.
Хто він: покинута дитина, ліверпульський красунчик, один із легендарної четвірки, вірний чоловік, зрадник, половина найекстравагантнішої пари історії, автор антиполітичного й антирелігійного гімну світу або просто людина, людина-пошук, людина-тенети, ЛЕГЕНДА? Все ж, він частина ліверпульської банди чи самостійний виконавець од про мир на землі? Орбіта.Мир.Світ.Шалено.Пристрасть.Шок.Крок.Обрив.
Крок1.Дім.
Маленьке карооке хлоп’я на ім’я Джон з’явилося в родині Джулії та Альфреда Леннонів, у портовому містечку Ліверпуль 1940 року. Ні Ліверпуль, ні сам Джон ще не знали, що стануть синонімами до слова легенда, разом підкорять світ і серця. Тоді дитина намагалася лише зрозуміти, чому вона нікому не потрібна: батька забрали на фронт, мати знайшла нове кохання. Хлопчик не мав на меті підкорити світ – йому достатньо було би материнського серця. Але дива не сталося: мати швидко забула сина, і він потрапив до своєї тітки Мімі.
Жінка не вирізнялася особливою сердечністю, зневажливо ставилася до захоплень хлопця й не розуміла його відстороненості від мас і соціуму, повторюючи, що гітарою грошей не заробиш. Джордж, чоловік Мімі, думав інакше: саме він став справжнім батьком для хлопця та підтримав його перші кроки у музиці. Цікаво, що Леннон народився у день нападу на Ліверпуль, одного з найстрашніших днів в історії міста. Чи є це збігом обставин, чи фатумом? Відомо одне: його життя буде таким же коротким, але сліпучо блискавичним. Дім у житті співака і композитора не залишив особливого відбитку: хлопець спробує віднайти себе в очах матері в 1955 році, на той момент вона буде щаслива у другому шлюбі, матиме двох дітей. Місця для Джона не знайдеться, тож він йтиме далі, він, безсумнівно, знайде прихисток, він буде щасливим, він доведе тій, що зветься мамою, що його дитяче серце не заслуговувало на зраду.
Джон з тіткою Мімі
1962 року Джон одружився із своєю однокурсницею Синтією Пауел. Вона – “міс Важливість”, “цяця”, він – анархіст й ентузіаст. Дівчина хотіла бути дружиною, мати велику сім’ю. Але у плани Леннона це не входило. Їхнє весілля було таємним: менеджер гурту змусив Синтію підписати принизливий договір, де вона погодилася тримати під сімома замками існування їх родини. На “жалюгідній” церемонії було п’ятеро гостей і один фотограф, а замість шампанського – газована вода, бо кафе “Ризис”, у яке наречені попрямували після вінчання, не мало ліцензії на продаж алкоголю. Це “свято” парі коштувало всього 15 фунтів і повного усвідомлення реальності. Чи було це коханням хоч на мить? Ми не знаємо й ніколи не дізнаємося: пара не залишила особливих спогадів про подружні дні. Джон був закоханим тільки в одну жінку. Синтія завжди підтримувала його й чекала, завжди чекала. У квітні 1963 року у них народжується син, маленький Джуліан Леннон. І в цей час вона також була на самоті. «О господи, Сін, я не уявляю, як ти можеш це робити, мене ось-ось знудить!» – зреагував Джон на догляд за немовлям. Він не відмовився від щільного графіку, не зменшив кількість виступів, не з’являвся вдома і, причиною була музикацьому все те ж кохання, але про це згодом. А у 1966 році в їхнє життя ввірвалася “чорна кішка”, яка стала фатальною. Сін зателефонувала чоловікові, щоб повідомити, що вона їде додому з аеропорту. Ця пауза на час її відпустки у Греції повинна була оновити їх стосунки, але…. Він зустрів свою дружину в халаті, обійнявши “чорну кішку”. Синтія бігла щосили звідти, щоб стерти його з пам’яті. Вона не скандалила, не судилася, не вислуховувала, а просто пішла. А Леннон нічого не пояснював: всі все розуміли. У 1968 році пара офіційно розірве шлюб. Одного разу її запитають: «Чи погодилися б Ви знову пройти весь цей шлях, знаючи, що чекає на Вас?» «Ні, – відповіла вона. – Звісно, я ніколи не шкодувала, що у мене є мій чудовий син Джуліан. Але, якби в юності я могла передбачити, до чого призведе моя закоханість у Джона … Я би пішла геть».
Він відчайдушно намагався знайти жіноче тепло, пригріти серце, надолужити загублену материнську ласку. Але Джон не врахував єдиного: він ніколи не кохав її по-справжньому, намагався, але НЕ кохав, бо шукав перш за все матір. Місіс Пауел до кінця своїх днів буде згадувати його жорстокість до її почуттів, його холод і те, як вона марно ввіряла себе йому. Дівчина знайде своє щастя й реалізується як дружина та мати, але не з ним. Сін помре від раку в 2015 році, переживши своє перше кохання на тридцять п’ять років.
Крок2.Життя.
І він, і Синтія знали про кохання всього життя Леннона – музику. Саме ця жінка не давала спокою парі, особливо серцю виконавця – він завжди обирав її, нехтуючи родиною. Захоплення акордами й мелізмами з’явилося в хлопця з першої почутої ноти. Єдиним другом й опорою його душі була гітара, яка призвела до провалу всіх фінальних іспитів у школі і він не вступив до жодного вишу. А почалося все з того, що Джон разом із друзями створив у 1956 році гурт «The Quarrymen”, до нього потрапив талановитий юний гітарист Пол Маккарті, який у 1957 році привів не менш геніального музиканта Джорджа Гарісона. «Останнім вагоном», у який спритно застрибнув Джон, став Ліверпульський художній коледж, де він зустрів Стюарта Саткліфа, першого гітариста гурту. Хвиля популярності рок-н-ролу з’явилася в Британії ще у 1950 році і хлопців зацікавило поєднання цього стилю й року. Банда плідно працювала над власним проектом у коледжі, де вони перейменували себе на «Long Johnny & Silver Beetles». Обравши байкерські шкіряні куртки, ковбойські черевики й зробивши зачіску а-ля Елвіс Преслі, вони у 1959 році назвали себе “The Beatles” і почали активно створювати музику.
Перший склад “бітлів”. Саткліф у центрі. Пол фотографує.
Після того, як 1961 року їх менеджером став Брайан Епсайт, хлопці кардинально змінилися: спочатку були костюми без лацканів, зачіска, створена німецькою фотографинею Астрід Кірхер (саме через кохання до неї з гурту піде Стюарт, залишившись у Німеччині), професійна сценічна розкутість. У 1963 році світ сколихнув їх перший трек “Love me do”, а згодом й повноформатна платівка “Please me Please”. Це було шалено, гостро, Європа була вражена доти незнаним вірусом – гуртом “The Beatles”. Але ця лихоманка не збиралася відступати, а, навпаки, розповсюджувалась Америкою.
“Зараз ми більш відомі, ніж Ісус”, – впевнено заявляв Джон. Кар’єра була на піку, хлопці стали найбажанішими, найвідомішими, їх визнав світ, але Леннону цього було не досить. Він постійно шукав єдину, що неодмінно покохає його. Так, він припускався помилок, будучи гостем у житті багатьох жінок, але це був шлях. Він йшов. А з ним була та, яка завжди була поруч – музика. Вона виростила, допомогла піднятися, подарувала бачення та почуття. Ця жінка була й буде найголовнішою в його житті, і він визнавав це. Але експедицію власну не полишав.
1967 рік став переломним в існуванні гурту: постійні сварки, різні уявлення щодо майбутнього. Ще нещодавно нерозлучні друзі стали майже чужими один для одного, всі думали над початком кінця. Але кінець був ближчим, ніж здавалося. Найстрашніше, що Джон, піддавшись сумнівам, паралельно почав сольну кар’єру. Він писав пісні для себе. А поруч вже була інша. Та, слова якої для нього, немов святе письмо. Музика залишалася, але тепер вже “чорна кішка”, виконувала власну роль на авансцені його життєвого мюзиклу. Хлопці не втратили популярності, але втратили сімейні стосунки власної банди. А у 1970 році здалося, що у двері остаточно постукав кінець. “”Бітлз” офіційно припинили існування”, – прогриміла новина світом. Але це був далеко не кінець.
Крок3.Амплітуда.
«Це людина, з якою я можу не тільки домовитися або розсваритися, як із старим приятелем, але й зайнятися коханням», – з фірмовою саркастичністю відповідав Леннон про своє нове захоплення Йоко Оно. Ніхто досі не розуміє, хто ж вона. Активістка, перформансерка, художниця, письменниця? Але, безперечно, найголовніше те, що саме вона стала автором, на жаль, останнього сцени життєвої п’єси виконавця. Все почалося у 1966 році: ще одружений Джон почав отримувати десятки дивних записів, на кшталт «Живи!», «Дихай!», «Не спи всю ніч, дивлячись на полум’я»; дівчина знайшла його номер і дзвонила йому, але без притаманної прихильницям «Бітлз» готовності на все заради схвалення. Йоко дискутувала на теми мистецтва, світу, політики, миру, тим самим підкорила серце й думки Джона. Синтія навіть не здогадувалася, адже за чотири роки подружнього життя вони звикли до надмірної активності фанаток. Життя продовжувалося в тому ж ритмі, але не для Леннона. Вони з Йоко знайшли мільйони спільних тем, годинами сиділи поруч, дивлячись один на одного й замислюючись над власними ідейними маніфестами миру. Через п’ять місяців після розлучення «бітла», в березні 1969 року Джон і Йоко пішли під вінець. «Чорна кішка» перемогла: він став цілком її.
Менш, ніж через рік гурт розповів, що припиняє власне існування: це була їхня сповідь і разом з бандою в минуле відійшли їх майже сімейні стосунки. «Джон зрадив сам себе!», — заявив Пол, а Леннон відповів, що останнім часом його душив зовсім не шлюб і Йоко, а “The Beatles”. Новини та плітки вмить розлетілися планетою. Всі почали шукати крайнього: першою під гніт підошви соціальної думки потрапила Оно. Чи була вона винною ніхто й ніколи не дізнається, але Маккартні звинуватив саме її, а потім до нього приєдналися Рінго й Гарісон, тож думку мас було сформовано. Нікого не цікавила істинна відповідь. А її не існувало, все просто збіглося: розлад стосунків бітлів й спалах шалених почуттів Джона. Але він не зупинився, почавши створювати власну музику, а Йоко, його головна муза, не тільки надихала, але й допомагала. Вони записали психоделічну платівку «Unfinished Music No.1: Two Virgins», що була сповнена різними звуками: вигуки, хрипи, стони, плач, спів, грім та багато іншого до цього часу далекого від музики. А згодом, витримавши власну концепцію, пара представила світові «Wedding Album», «Unfinished Music No.2: Life with the Lions». Тоді вони буквально все фільмували на камеру. Якщо життя – це театр, то вони сумлінно виконували місію драматургів, зберігаючи найдрібніші деталі власної нерутинної рутини. Ця плідна праця перетвориться на фільм, який буде змонтовано Йоко та її командою вже після вбивства Леннона, але на екрани він вийде дещо оновленим тільки у 2018 році.
Кохана Джона була поза списком дзиґльованих світських пані, але від нестачі манер не страждала. Жінка була напрочуд мудрою і коли їхні стосунки, здавалося, зайшли в глухий кут, вона не влаштовувала допити й істерики – навпаки сама запропонувала чоловікові на деякий час стати вільними: пожити окремо, задуматися над власними почуттями. Знайшовши, на її думку, вдалу пасію Джону, вона відпустила його зі своєю секретаркою-асистенткою «в вільне плавання». Але цей «рейс» проіснував менше тижня, і він повернувся, впавши їй в ноги. «Ти найбільш розуміюча жінка у світі!», – буде кричати Леннон. Ось вона амплітуда! Оно легко маневрує його настроєм і вчинками, поведінкою та захопленнями, створюючи власну модель його минулого, теперішнього й майбутнього.
Після цього стає цілком ясно: вони – єдине ціле. Йшли дні, за ними місяці й роки. Пошуки ідеальних форм себе, світу й мистецтва продовжувалися. Вони знайшли себе не тільки у музиці, але й в кіно: «Вечір складного дня», «На допомогу!», «Як я виграв війну» та десяток інших. Майже всі картини стосувалися пацифістських, антирелігійних й антиполітичних тем.
8 грудня 1980 року обіцяло бути чудовим зимовим днем. Реліз нової платівки й альбому «Double fantasy”, зустріч і афтографсесія з поціновувачами, яка відбувалася в студії звукозапису «Hit Factory». Оплески. Захоплення. Люди. Усмішки. Кохання. Іскра. До Леннона підійшов сором’язливий хлопець, на ім’я Марк Чепмен, через його величезні окуляри були помітні стурбовані й спантеличені очі, повні феєрії моменту. Джон охоче підписав платівку, обмінявшись приємними словами з хлопцем. Далі були фото й купа емоцій від журналістів. Запитання – відповідь. Запитання – відповідь. Все. Вони з Йоко вільні, тож тепер цей вечір належав тільки їм. Вийшовши зі студії, пара, закохана й сповнена нових ідей, пішла додому. Там на них вже чекав той самий схвильований хлопець.
П`ять гучних звуків. «Може, це сміх або такий остогидлий спалах фотокамери?» – промайнуло десь у думках. Ні. Це смерть, це її така ж леннонська іронічна посмішка, але тепер вона прима цїєї фінальної опери. Чемпен вбив свого кумира. Він мріяв наздогнати бітла і не зміг пробачити йому той успіх, який мав виконавець. Його не вдалося врятувати: забагато крові він втратив. А далі була завіса.
Йоко буде з ним і в шпиталі ім. Рузвельта, де його намагатимуться врятувати, і на його кремації. Вона виконає його мрію назавжди залишитися в нью-йоркському парку “Strawberry Fields”, розвіявши прах коханого. Чи винна вона в його смерті? Судити не нам. Чи кохала вона його? Чи маємо ми право звинувачувати її в тому, що віддала серце й руку іншому, угорському антиквару Самуелю Хавандтої, через півроку після смерті Леннона? Факт є фактом: вона змінила Леннона, завдяки їй ми отримали нового автора, нові оди миру, гучні заклики передумати й замислитися. Вони створювали новий світ, нову модель мислення. Ця жінка воістину геніальна, а чи були її вчинки завжди виваженими, вирішувати не нам. Це справа історії. Кохання Оно й Леннона стало легендарним, а пара досі є символом амплітудної пристрасті.
Дякую, Йоко.
SashaV.
Читайте також:
Commentaires