Культтуризм: артгід на літо
- Пусто
- 17 черв. 2019 р.
- Читати 4 хв
Відчуваєте наближення (від)пустки, але екзальтовані посиденьки в готельному номері й басейні – не для вас? Пусто підготувало п’ять способів культурно відпочити, які забезпечать пустотливі канікули. Розповідаємо, куди по-мистецьки помандрувати влітку.
У центр Довженка в Києві, щоб німіти від краси
Якщо від спеки говорити не хочеться, спробуйте зіграти в мовчанку з кінематографом на фестивалі німого кіно в Центрі Довженка (20.06 – 22.06). Тут ви зможете познайомитися з українськими фільмами 30-х, переглянути “Карусель” Буховецького, “Штурмові ночі” Кавалерізде та поринути в кіноархіви.
А щоб помічати цитати, розповідати друзям про європейські стрічки тих часів і хизуватися фразою “це, як у Мурнау”, читайте наш матеріал про must see німі стрічки. І дивіться класику, вона красива.
До Львова, щоб встигнути в театр
Якщо ви вільна птаха, пропонуємо придбати квитки до Львова. У театрі ім. Леся Курбаса закінчується сезон.
Режисер Лесь Курбас і сценограф Вадим Меллер
Лесь Курбас, коли був режисером Молодого театру, розробив власну методику роботи. Його трупа займалася під метроном, щоб набути відчуття ритму; навчалася хореографії, щоб стати пластичною, і навіть медитувала. Такого у львівському театрі зараз, можливо, не роблять, але п’єси ставлять не менш авангардні.
Заняття з ритму
Радимо сходити на “Лісову пісню” (19.06), щоб думати про свідоме й несвідоме в Лесі Українки, “Королеву Краси” (22.06), щоб побачити одну з найкращих українських вистав за версією театрально конкурсу “ГРА”, “Благодарного Еродія” (26.06), щоб шукати Я у химерних образах Григорія Сковороди, та на прем’єру “Маркізи de Sade” (22.06). У перервах між театральними виставами полюйте серед пилюки й сонячного світла на Айвазовського в галереї ім. Возницького та відчуйте себе “бойчукістом” в музеї ім. Шептицького.
На Одеський кінофестиваль, щоб весь рік не ходити в кінотеатр
Якщо ви проти закриття кінотеатру “Київ” і не ходите в інші, їдьте в Одесу. Там за тиждень можна побачити фільми, що вийдуть в прокат, дихати морським повітрям і ходити по червоній доріжці.
Катрін Деньов у стрічці Луїса Бунюеля “Трістана”
Одеський кінофестиваль (12.07 до 20.07) – головна кіноподія літа. Цього року ще й ювілейна. Особлива гостя фестивалю – французька акторка Катрін Деньов, яку нарешті випаде нагода запитати, чи справді її шмагали батогами в “Денній красуні”. У межах фестивалю проходитиме виставка “За кадром” про жінок по той бік камери в кіновиробництві – зможете побачити українських Саллі Поттер, Софій Копол і Клер Дені. А в перервах між кінопоказами під відкритим небом, майстер-класами й спробами заговорити з Катрін, радимо пошукати ранні роботи Василя Кандінського в Національному художньому музеї.
До Харкова, щоб поспілкуватися з духами Курбаса й Хвильового
Будинок “Слово”
Якщо вам остогидла метушня, йдіть у слобідські поля. Микола Хвильовий там полював, думав і намагався застрелитися. Цього, звісно, робити не треба, але можна прийти до будинку “Слово”, де жив письменник, і поспілкуватися з духами українського розстріляного відродження: Кулішем, Йогансеном, Курбасом і безліччю інших представників богеми 20-х. У ті часи там вирувало життя: митці робили ковзанку, ходили одне до одного в гості та читали неопубліковані твори. Хвильовий і Куліш, наприклад, були ледве не найкращими друзями. Саме драматург навчив Миколу любити театр: брав його з собою до “Березолю”, позичав читати п’єси й навіть увіковічнив його в образі Гостя борделю із п’єси “Народний Малахій”. Цей герой цитує вірш Єсеніна: “Нє жалєю, нє заву, нє плачу”, як любив робити Микола. Хвильовий ж подарував другові цуценя англійського сетера на ім’я Джой.
Будівля Держпрому в Харкові
Щоб відчути атмосферу епохи, сходіть до будівлі Держпрому: там годинами розглядайте конструктивістську композицію, уявляйте собі Харків соціалістичного майбутнього і прикидайтеся героїнею “Сентиментальної історії” Хвильового. Тільки не називайте його “смердючим промисловим містом, великим, але не величним”. Як переповнитися любов’ю до конструктирізму та де в ньому шукати красу – розповідаємо у матеріалі.
До Чернівців, щоб побачити море в пляшці
Якщо цього літа квитків на море у вас немає, не засмучуйтеся. Ольга Кобилянська ніколи його не бачила, тому подруга привезла письменниці пляшку з морською водою. Зараз вона стоїть в музеї Кобилянської в Чернівцях.
Ольга Кобилянська та Леся Українка
Влітку тут можна рятуватися від спеки прохолодою аквамаринових будиночків, розглядати старі фотографії і слухати, як українська письменниця захоплювалася спіритичними сеансами й спілкувалася з духами. Не дивно, адже в той час це було своєрідною розвагою. “Мода” на спіритизм поширювалася Європою ХІХ століття і Буковину не оминула. Втім, не всім вдавалося спілкуватися з духами: Леся Українка, наприклад, в листі до Ольги Кобилянської, зізнавалася:
“Але в такому виді як тепер, напівзабавки, напівхороби, напівшарлатанерії, спіритизм мене не інтересує, – я тільки раз в житті могла витримати один сеанс до кінця і то потім як заснула, то аж у другій годині дня прокинулась, так то мене знудило і змучило. Я гадаю, що якби такі духи, які звичайно показуються на салонових сеансах, і справді безперечно існували, то вони мене теж не інтересували б, принаймні не більше, ніж інтересують звичайні, безперечно існуючі, але смішні люди, що до старих літ бавляться маскарадами та містифікаціями. Коли тії духи справді існують, то вони недобрі і не щирі; коли вони все знають, то чому не кажуть просто, без загадок, замилювання очей, при помочі якихсь дурних столиків, мисочок і т. і.? Коли не знають нічого, то чому так просто не признаються: не питайте, люди добрі, бо ми такі самі мудрі, як і ви? коли знають, та невільно їм щиро казати, то чому не мовчать, а кокетують з бідними людьми: а я щось знаю, а тобі не скажу!.. У всякім разі такі, якими вони показуються на сеансах, вони дуже подібні до schone Masken und Domino банальних маскарадів і мені особисто дуже несимпатичні. По-моєму, так поводитись, як вони, можна порядній людині тільки на 1-го Aprilis, – зрештою, може, у духів інша етика, і я до неї не доросла… Бачите, яка я невдячна, – духи мене протегують перед кимсь, а я так про їх! Отже, побачимо, чи дуже розсердяться”.
Після музею радимо придбати “Меланхолійний вальс”, знайти вільну лавочку на вулиці Кобилянської та сповнюватися феміністичними ідеями там, де вони зароджувалися. Якщо думати про високе під палючим сонцем важко, сховайтеся в Художньому музеї, де серед безлічі залів знайдете імпреський пафос, українські пейзажі та буковинський авангард.
А якщо ви вирішили втекти від цього палючого сонця й залишитися вдома, щоб послухати наші минулі лекції нікуди виходити не треба – дивіться відео на YouTube.
Пустотливого вам літа!
Кулик Тетяна
Читайте також:
Comments