Pre.S. Для того щоб максимально зануритися в атмосферу роздумів і налаштуватися на нашу хвилю, пропонуємо вам увімкнути музику, під яку цю статтю було створено: Freddie Mercury | Queen | Pink Floyd | The Rolling Stones| Tomaso Albinoni |Dustin O`Halloran | Craig Armstrong |
У нашому матеріалі Ексцентризм.Кохання.Сповідь.Фредді.Частина I. ми вже розповіли про те, як Фаррух став Фредді, заснував власну групу та знайшов (і покинув) жінку всього свого життя. На хвилі розмов про Академію, “Оскар” і популярності кінострічки “Богемна рапсодія”, яка номінована на “Найкращий фільм року”, далі крокуємо долею короля всесвітньої сцени. Про те, як підкорити Барселону, взаємно відкритися одне одному з Монсеррат Кабальє та бути самотнім не лише в музиці, але й в хворобі, говоримо в другій, останній частині про Фредді Мерк’юрі.
Крок2.Віра.Barcelona; La Japonaise;
Фред йшов, не зупиняючись: Queen перетворилися на живу легенду, а стадіони на їхнє нове місце “дислокації”. 1982 став роком напружених стосунків і втоми для гурту, тож вони були змушені взяти паузу. Мерк’юрі переїхав до Мюнхена у пошуках нового себе. Він знайшов студію, талановитих музикантів і записав сольний альбом “Mr. Bad Guy”.
Фредді з дитинства мав винятковий музичний смак і поєднував в собі любов до Вагнера й Джимі Гендрікса. Критики стверджують, що вподобання виконавця в класичній музиці були високими й нетривіальними навіть для професіоналів. Мерк’юрі колекціонував вініл й обожнював оперу, а, ставши заможним, іноді вирушав на прем‘єри за кордон. Тож у 1983 році він приїхав до Нью-Йорка на виступ Монсеррат Кабальє, оперу Верді. Хлопець був боязким і стриманим, вдивлявся пильно в її рухи і прислуховувався до кожної ноти. Після він сказав, що ніколи не бачив жінки, красивішої за Кабальє. Приїхавши на гастролі до Іспанії, виконавець дав інтерв’ю на телебаченні, в якому із захватом відгукнувся про Монсеррат.
“Фредді був людиною, яка щиро любила оперу. І, до того ж, він був моїм шанувальником. Фредді зізнавався, що збирав всі мої диски, і приїжджав навіть на концерт до Нью-Йорка, коли я співала Вагнера. Це мене здивувало, тому що таку музику можуть розуміти тільки дуже перебірливі й професійні люди” – Монсеррат Кабальє.
У середині 1980-х Барселона дізналася, що прийматиме Олімпійські ігри у 1992-у році, у співачки не було сумнівів щодо того, з ким представляти свою країну. Згодом вона жартома розповість, що, на її думку, Фред був єдиним рок-виконавцем, який співав.
“Дивно, ніколи не думаєш, що поп-музикант може бути таким музичним, він сідає за рояль і починає імпровізувати” – Монсеррат Кабальє.
Загалом Монсеррат любила музичну еклектику і співала в дуеті з Френком Сінатрою, солістом гурту Iron Maiden і Миколою Басковим. У 1987 році Мерк’юрі за запрошенням Кабальє зустрівся з нею у готелі. Цей день був доленосним. Фредді грав на роялях (їх у номері було аж три), вперше заспівавши баритоном для Монсеррат, а на її запитання, чому ж він не використовує всі можливості свого голосу, усміхнено відповів: “Тому що тоді мої шанувальники не прийдуть на наші виступи”.
“Я тут, як завжди, влізла зі своїм оперним снобізмом. Здивовано запитую: Ви граєте на роялі? Він на мене подивився, звичайно, нищівним поглядом і так по клавішах Шопена як заграв – Тарара-Тарара. Я остовпіла просто!” – Монсеррат Кабальє.
Вони домовились почати роботу над спільною піснею. Фред створив десятки чорнових варіантів музики й тексту. Він мав встигнути до кінця 1987 року, коли у “Ковент Гардені” виступала оперна діва. Відмовившись від рок-н-рольних мотивів і гітарних соло Брайана Мея, що вразило мадам Кабальє, Фреді заполонив серце співачки. Вона була в екстазі від результату й організованості Фреда: він записав власні партії, перевірив кожну ноту і залишалося лише накласти її голос. Але вражена Монсеррат запропонувала записати альбом. Робота над ним тривала більш ніж дев’ять місяців через перевантажений графік мадам Кабальє. Але результат не змусив чекати: настільки вдале й провокаційне поєднання двох, здавалося б, різних стихій траплялося вперше. Дует представив легендарний сингл “Barcelona” 10-го жовтня 1988 року. Той день увійшов в історію й донині збуджує почуття поціновувачів музичних експериментів сміливістю й вивіреністю кожного акорду. Унікальне поєднання етніки різних культур, опери й року, яскравого джазового бек-вокалу й класичної музичної школи солістів. До того ж, саме тут оксамитовий баритон Фредді отримав свободу. Але, на жаль, це стало другим і останнім прижиттєвим альбомом виконавця без гурту, а виступ з Монсеррат – яскравим виходом на біс, останнім уклоном публіці. Тоді він вперше заспівав під фонограму, тому що боявся втратити голос на сцені.
“Потрібно було пам’ятати, що тут я не можу виконувати свої балетні штучки, ніяких викрутасів, нічого такого. Ні, я повинен був просто вийти в чортовому смокінгу і просто заспівати”
Тоді усмішка й карі очі Мерк’юрі не видали душевних переживань й тривоги, а головне – боротьби, що чекала його в новому життєвому етапі. Боротьби з самим собою.
Крок3.Боротьба.WHO wants to live forever;
Боротьба з [самим] собою — долання в собі якогось бажання, почуття.Сутичка, бійка, в якій кожний з учасників намагається подужати супротивника.[Академічний тлумачний словник української мови]Брайан Мей, гітарист гурту, згадував: “Найбільше він боявся не встигнути записати всю ту музику, що жила в його голові. Музика продовжила йому життя”. Педантичний перфекціоніст Фредді складав на полиці незакінчені треки, аби тільки записати те, що без нього було б неможливим, зі словами: “Потім. Ще встигнемо”. Але Мерк’юрі знав: друзі не кинуть розпочатий ним шлях. Почуття відповідальності за кожну мить прийшло до виконавця лише у 1985 році після першого екстреного візиту до лікарні. Фред скаржився на постійні запалення, нервову нестабільність й періодичні втрати голосу. Лікар же після оглядів й аналізів сказав: “Менше року”. Хлопець став одним з перших, у кого виявили СНІД. Але опускати руки він не збирався — лише жити, кохати, бути поруч із тими, на кого не вистачало часу раніше. Фред став часто заїжджати до батьків, а сімейні посиденьки перетворилися для нього на сенс життя. Зовнішній вигляд сина турбував рідних. Кашміра, сестра виконавця, згадує: “Я помітила у нього фурункули і якось запитала, що це. Тоді Фред сказав:
“Вам треба знати тільки те, що я вмираю, любі мої”.
Він хотів дожити до власного дня народження, аби зламати чортові “пророцтва” медиків. Колись йому вже довелося ламати найстрашніше: минуле, історію, стереотипи й рамки, тож знищити загрозу у вигляді смерті здавалося нескладним. Своє сорокаріччя Фредді святкував на Ібіці, запросив близько семиста гостей, кілька сотень персоналу, забронював розкішні апартаменти для всіх. Він чекав, як гордо й з презирством подивиться в очі вже минулій перспективі смерті, але не знав, що вона все ще попереду. Після бенкету, на ранок, клінингова компанія виносила мішки з сотнями розбитих кришталевих келихів. Та ніч стала символом надриву.
Він біг, біг до майбутнього і намагався втекти від вироку долі. Записував альбоми, знімав кліпи. Останнім кольоровим став “Miracle” (1988), а “I’m going slightly mad” – фінальним, вже чорно-білим, аби хоч якось приховати зовнішній вигляд виконавця. Там Мерк’юрі так само усміхнений, самоіронічний, але таки інший. Апогеєм боротьби став запис у 1990 році одного з найгучніших синглів історії – “Show must go on”. Але хвороба прогресувала: Фред майже не ходив, а думки стали єдиним простором для життя. Недуга наступала, винищуючи все за собою, але єдине, що не було під силу армії опонента – дух Мерк’юрі. Втім не подякувати світові востаннє він не міг, тож, хильнувши чарку горілки, Фред заспівав у всю силу за всіх, з ким так хотів погомоніти, але не вистачало часу, за кожний момент, не відчутий ним, за слова, так і не вимовлені. Менш ніж через рік, 24 листопада 1991 року, Фредді склав свої обладунки перед СНІДом. Світ неодмінно почує його. Він залишався сміливим відчайдухом до останнього, дозволивши всім дізнатися про власну недугу лише за день до фіналу. Саме Фредді ми можемо завдячувати такому запалу в боротьбі зі СНІДом: Легенда привернула увагу до хвороби, а його фонд досі активно допомагає людям й інвестує в наукові відкриття в цій галузі.
Цей самотній дивак, гедоніст, провокатор поруч із нами. Фредді казав не забувати про швидкоплинність часу й точку неповернення. А ми просто кажемо: любіть, слухайте, пам’ятайте. Show must go on.
Дякуємо, Фред.
SashaV.
Читайте також:
Comments